Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко 📚 - Українською

Читати книгу - "Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Напередодні Армагедону" автора Олег Євгенович Авраменко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 64
Перейти на сторінку:
Вона сполучає покої пані з вашими… Там стільки різних книжок! — Очі його на мить заблищали, а потім згасли. — Проте більшість написані латиною, — з жалем додав він.

— Ану стривай! — зупинив я його, враз усвідомивши, що як тільки опинюсь у бібліотеці, то навряд чи виберуся звідти до вечора. — Якийсь інший шлях є?

— Через коридор. Але так буде ближче.

— Пусте. Ходімо через коридор.

Ми пішли.

„Інно! — покликав я подумки. — Ти чуєш мене?“

„Чую, любчику. Де ти?“

„Мандрую нашими палатами. А ти?“

„У гардеробній. Суальда показує мені сукні — це казка!“

„Такі гарні?“

„Не те слово. Аж очі розбігаються! Ніяк не можу вибрати щось одне“.

„Співчуваю“.

„Не глузуй, це справді важко. До речі, Суальда наполягає, щоб під сукню я надягла ще кілька спідниць. Вони, звісно, чудові, але я не розумію…“

„Так треба, сонечко. Роби, як каже Суальда, і вийде дуже красиво. Зверни увагу на крій суконь: нижче пояса вони тонкі, просторі, спадають складками, у більшості з них поділ нерівний, по боках підіймається майже до колін, а то й вище. Тож не турбуйся, спідниці буде видно, ще й як“.

Я виразно відчув Іннин подив.

„Звідки ти знаєш?! Невже я передаю „картинки“?“

„Ні, не передаєш. Та й не до „картинок“ мені зараз — я йду і не хочу спіткнутися. Просто я здогадався…“

„Хвилечку!“

Хвилечку я йшов мовчки.

„Владику!“

„Га?“

„Твоя правда. Я оце розпростерла на підлозі нижню частину однієї з суконь — вийшов овальний шматок тканини“.

„І виріз для талії зроблений не по центру, а трохи ближче до переднього краю. Ззаду поділ сукні тягтиметься по підлозі“.

„А як ти здогадався?“

„Це ж елементарно, Ватсоне. Чистісінька дедукція. Твоє вбрання має ґармонійно вписуватися в оточення. Куца спідничка й чорні колготки, так само, до речі, як і криноліни часів Елізабети Першої, тут не годяться“.

„Зрозуміло. Отже, ти в мене — знавець місцевої моди?“

„Ну, не зовсім. Деяких дрібниць я не знаю“.

„Наприклад?“

„Скажімо, які в тебе трусики, і чи є вони взагалі. Якщо хочеш знати мою думку, то з таким вбранням у них немає жодної потреби. Ну, за винятком хіба кількох днів на місяць. А решту часу вони лише завдаватимуть тобі зайвих незручностей. І мені також — якщо ми надумаємо швиденько, мимохідь…“

„Замовч“, — лагідно сказала Інна.

„А що тут такого? Хіба ми ніколи…“

Нарешті отримав „картинку“: в обличчя мені полетіла купа жіночої білизни. Зніяковівши, я квапливо заблокував свою свідомість.

— Щойно ви розмовляли з пані? — напівзапитливо, напівствердно промовив Шако.

Я здивовано глянув на нього:

— Звідки ти взяв?

Хлопець хитро всміхнувся:

— Я вже давно здогадався, пане ґрафе. За обідом ви не обмінялися жодним словом з пані ґрафинею, але з ваших поглядів не важко було зрозуміти, що ви розмовляли подумки… А щойно у вас був такий відчужений вираз обличчя, ніби були не тут, а в якомусь іншому місці. От я і вирішив, що ви розмовляли з пані.

Тим часом ми проминули коридор і ввійшли до моїх покоїв.

— А ти, бачу, нівроку розумний, — сказав я хлопцеві.

Шако зашарівся.

— Тільки от мало знаю, — мовив він із зітханням

— Не біда, — втішив я його. — Це можна виправити. Ти ще молодий, у тебе все попереду. Ми з Інною теж мало знаємо. Однак не сумуємо.

— Але ж ви з пані ґрафинею чаклуни, правда?

Я замислено почухав потилицю.

— Що ми не звичайні люди, це вже напевно. А от чи чаклуни ми?… Сам не знаю. Деякою мірою так. Та ще не зовсім — ми тільки вчимося.

Шако з розумінням кивнув.

Нарешті ми опинилися в такому ж передпокої, як і той, що сполучав Іннину спальню з вітальнею, певніше, з її будуаром — назва „вітальня“ більше пасувала до просторої, схожої на залу кімнати поряд з бібліотекою.

— Прямо — ваша опочивальня, — пояснив Шако. — Ліворуч — гардеробна, а праворуч — купальня.

Подолавши в собі спокусу зазирнути до спальні й перевірити, чи не висять там над каміном роги, я відчинив двері гардеробної і в нерішучості зупинився на порозі. Було темно, хоч в око стрель.

Наступної миті кімнату залило рівне яскраве світло. Трохи приголомшений, я підвів очі й побачив під стелею білу матову кулю, схожу на плафон побутових ламп. Вона щедро випромінювала подібне до денного світло.

— Чудова річ, ці ельм-світильники, — промовив Шако, увійшовши вслід за мною й зачиняючи двері. — Не треба ніяких заклинань, щоб змусити їх засвітитися чи згаснути — досить лише побажання. А от з ліхтарями, які виготовляють наші відуни, стільки мороки, що краще вже користуватися свічками.

Я хотів, було, запитати, чи живляться ельм-світильники електричним струмом, та вчасно прикусив язика — у коруальській мові не було такого поняття. А що коруальська одна з основних мов Імперії, то сам собою напрошувався висновок: на Гранях не знали про існування електрики. Раптова підозра змусила мене на хвильку зосередитись, і я зробив ще два відкриття: по-перше, більшість науково-технічних термінів нашого світу не мали коруальських відповідників, однак, і це по-друге, я виявив у своїй пам’яті цілу низку слів, значення яких не розумів, але, поза будь-яким сумнівом, вони стосувались окультних наук. Це вказувало, що цивілізація Граней нетехнолоґічна, хоча, в певному сенсі, високорозвинена.

„Та ну його!“ — чомусь розлютився я і вирішив на якийсь час викинути з голови ці думки, а натомість зосередитись на речах практичніших, передусім на виборі вбрання.

У моїй гардеробній стояло дві великі шафи, кілька скринь, м’яке крісло, три фотелі і трюмо з дзеркалом у людський зріст.

Я не жінка, отже, не вередун, і велика кількість різної одежі збентежила мене ненадовго. Майже зразу я вподобав зелений камзол з золотими галунами, коричневі штани з лампасами, темно-червоні шкіряні чобітки з позолоченими острогами (швидше декоративними, ніж справжніми) та коричневий фетровий капелюх з неширокими крисами.

— Пояс краще взяти цей, — порадив Шако. — У нього на пряжці три золоті корони, герб нашого ґрафства.

— А це чий герб? — спитав я, розглядаючи пряжку на іншому поясі. Там були вигравіювані два перехрещені мечі на тлі сяючого сонця.

— Інквізиції, — відповів хлопець. — Втім, я не знаю напевно, це герб чи просто емблема, в одних книжках написано так, в інших — так.

Слово „інквізитори“ викликало у мене цілком однозначні асоціації з суддями церковних трибуналів, і, слухаючи Шако, мимоволі уявляв їх похмурими типами у криваво-червоних мантіях з ковпаками на

1 ... 20 21 22 ... 64
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Напередодні Армагедону, Олег Євгенович Авраменко"