Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Рікі та дороги 📚 - Українською

Читати книгу - "Рікі та дороги"

291
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Рікі та дороги" автора Марк Лівін. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 27
Перейти на сторінку:
разів обернувся за годинниковою стрілкою, а тоді відбіг кілька кроків і закінчив: — Ось тут.

І Рікі щосили заходився лапами порпати землю, і та полетіла просто на мене, і я затулив очі руками. А потім Рікі знову загарчав.

— От! Що я казав? — сказав Рікі.

Я підійшов і побачив у ямці пачку з-під печива, банку сардин і свою зубну щітку. Ту щітку, яку я думав, що забув удома, через яку пообіцяв собі більше не засмучуватися в цьому лісі. Тоді я взяв пачку з-під печива до рук, але в ній нічого не було. Я кинув її на землю.

— Цікаво, хто це сюди притягнув і зарив? — запитав Рікі.

— Навіть не здогадуюся, — сказав я.

— Я носом відчуваю, що це хтось безстрашний і розумний. — Рікі витримав коротку паузу. — І красивий. Так, хочу сказати, що він ще й красивий, — закінчив він.

— Я не бачив у цьому лісі нікого красивого, — казав далі я, і це була правда, бо я не знав, за якими критеріями вважати тварин красивими. Я звик, що красиві люди, а тварини або погані, або хороші. Хоча люди теж або погані, або хороші. Мені ще колись давно про це казала мама.

— Правда? — засмутився Рікі.

— Я не знаю, — після роздумів сказав я.

— Я думаю, що в нього довга, іноді блискуча від сонця шерсть.

— Гаразд, — сказав я, — Рікі, я знаю, що це ти поцупив у мене щітку, печиво й банку сардин.

— Не поцупив, а позичив, — зізнався Рікі.

— Для чого? — запитав я.

— Щоб ти зі мною погрався. Щоб ти побігав зі мною, а потім скочив у це провалля, і котився, і сміявся голосно, і щоб тебе не засмучували думки. Я спочатку просто в тебе потягнув щітку, коли ти тоді завивав на землі вночі, бо я собака і люблю гризти всілякі речі, особливо дерев'яні. Але потім я взяв ще пачку печива і сардини. Уже навмисно, щоб трохи розважити тебе, бо ти постійно був такий серйозний і зосереджений і зовсім не хотів грати зі мною. Мені через це кілька разів хотілося тебе вкусити, і, напевно, я би вкусив тебе сьогодні, якби ти не пішов зі мною шукати речі.

Тоді я нахилився й узяв до рук погризену щітку. Рікі відійшов трохи вбік, може, подумав, що я його сваритиму. А тоді сказав:

— А ти знаєш, що собак, які щось зробили, треба чимось заохочувати?

— Заохочувати за те, що ти поцупив мої речі?

— За те, що я знайшов їх. Ну як ти не розумієш?! — радісно гавкнув він.

Рікі дивився на мене, і його хвіст так само виляв із боку в бік.

— Забирай сардини, — сказав я.

— Ні, я не хочу цю залізну бляшанку, яку неможливо розгризти, — сказав Рікі.

— А що ти хочеш?

— Хочу історію.

— Але історії в нас розповідаєш ти, — сказав я.

— Усі розповідають історії, коли їм хочеться, — сказав Рікі.

— А якщо замість цього я просто обійму тебе?

— Тоді я тебе вкушу.

Я чекав, що Рікі пчихне, але він не пчихав, і хвіст його перестав бити боки.

Я згадав, що ні з ким не говорив про свій найбільший страх. Що товариш, який жив по сусідству, ледь не вмер, коли я захотів із ним про це поговорити. Я подумав, що мені справді хочеться все розповісти. Зрештою, заради всього цього я сюди прийшов.

— Гаразд, тоді слухай, — сказав я, — ця історія про нічого.

Я поклав зубну щітку в кишеню, сів на землю, притиснув коліна до підборіддя та почав оповідати.

* * *

Я зрозумів, що мама мала на увазі, коли казала, що збирається жити швидше. Я це буквально відчув по секундах нашої з нею хвилини, яка спочатку йшла вперед, але потім почала дуже швидко працювати у зворотному напрямку. Мама танула на очах, як стікає пісок у колбі сонячного годинника, який я також бачив у підручнику з географії, інакше ніколи в житті не міг би використати це порівняння.

Мама захотіла сфотографуватися зі мною, бо всі ті світлини, що зберігала в себе бабуся, були старі і на них мама була ще дитиною, а інші фотографії були в нашому колишньому будинку, і ми не могли їх звідтіля дістати. Але навіть якби могли, то все одно вони були б застарілі, тому що за час, поки мама була мертва, я виріс на 2 роки та 8 днів і зовні став трохи інакшим, і мама також змінилася. Це мало мені допомогти запам'ятовувати її, якщо ми знову довго не будемо бачитись. Бабуся взяла в сусідів фотоапарат, а мене попросили вдягти білу сорочку.

Я не знав, чи варто мені застібати верхній ґудзик… Пішов до великої кімнати й побачив те, що мене дуже злякало: мама сиділа біля маленького дзеркала, а її голова була лисою, тобто на ній зовсім не було волосся, і вона саме збиралася пов'язати на голову хустину. Вона, напевно, не сподівалася, що я зайду: мав іще п'ятнадцять хвилин переписувати з підручника в зошит. Але я закінчив раніше. І я так перелякався, що навіть скрикнув. І мама сказала, що вона давно хоче зі мною про це поговорити, що вона зараз хвора і це так діють ліки. А тоді вона знову сказала ці кляті слова, вона сказала:

— Я сподіваюся, що все буде добре.

Я не розумів нічого від самого початку, але тепер нічого не розумів іще більше. Та я відмовлявся щось змінювати у своєму житті й вимагав цього від мами та бабусі. Я прокидався та вдягався, снідав і швидко пив чай, ішов до школи, повертався додому, обідав, дивився дві серії «Альфа», переписував уривки з підручників у зошит і віддавав їх на перевірку, читав книжки, жуючи печиво чи яблука, вечеряв, і в моїй тарілці вся їжа була розкладена окремо, я проводив свій вільний час, як хотів я, а не як хотіла мама чи бабуся, я дивився телевізор, умивався й лягав спати. Мамі часто вночі ставало зле, і я чув, як бабуся приносить їй відро. І мене брала злість через те, що нічого не можу змінити. Я кілька разів не витримував, схоплювався та кричав, що вони не дають мені спати.

Мене перестали помічати в школі. Тобто якщо раніше мене хоча

1 ... 20 21 22 ... 27
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Рікі та дороги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Рікі та дороги"