Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Село не люди – 2. Добити свідка 📚 - Українською

Читати книгу - "Село не люди – 2. Добити свідка"

1 773
1
21.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Село не люди – 2. Добити свідка" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Село не люди – 2. Добити свідка» була написана автором - Люко Дашвар, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Село не люди – 2. Добити свідка" в соціальних мережах: 

Книжка «Село не люди 2. Добити свідка» Люко Дашвар стала продовженням однойменного роману, який наробив багато галасу і викликав бурхливу реакцію у читачів. Це робота відомої і популярної нині української письменниці, у якій вона піднімає болючі питання стосовно життя простих людей у сільській місцевості. Реальність вимальовується у темних кольорах, бо майже нічого світлого насправді селяни і не бачать. А от те, з чим вони стикаються, не може залишати байдужим.

Тим, хто знайомий з першою частиною історії, цікаво буде читати онлайн книгу «Село не люди 2. Добити свідка» Люко Дашвар українською мовою, бо тут знову мова піде про Катерину, на яку чекають нові випробування і важкі події. Через одного чоловіка вона втратила найближчих і найрідніших людей. Сталось це багато років тому, і весь цей час їх шляхи не перетинались. І поки лиходій багатів, головна героїня поступово втрачала свій найбільший «скарб» – дар ясновидіння…

Одна страшна знахідка, зроблена простою школяркою, повертає героїню у рідне село, з якого вона колись поїхала. Та нічого хорошого її тут не чекає, а от смертельна небезпека і звинувачення у злочині – так. Чи вдасться врятуватись і очистити своє ім’я, ви дізнаєтесь, якщо вирішите скачати книгу «Село не люди 2. Добити свідка» Люко Дашвар безкоштовно, без реєстрації та sms (смс) у форматах fb2 (фб2), txt (тхт), rtf (ртф), epub (єпаб) з нашої віртуальної бібліотеки.

Довгоочікуване продовження роману «Село не люди»!

Чотирнадцять років тому через інтриги і жадібність сільського магната Івана Залусківського згоріла Шанівка, постраждали селяни, та найбільше – Катерина, яка втратила всіх, кого любила. Чотирнадцять років Залусківський і Катерина не бачилися. Поки він багатів та міцнів, дівчина поступово втрачала свій особливий дар передбачення. І так би їхні дороги розійшлися назавжди. Якби одного дня на занедбаному шанівському обійсті школярка Стаська не знайшла… труп чоловіка. Катерина знає, хто жертва і хто вбивця. Тепер її життю знову загрожує небезпека…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 25
Перейти на сторінку:

© Чернова І. І., 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2021

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», художнє оформлення, 2021



20 березня року 2020-го, коли, наганяючи жах на всіх забобонних, три двадцятки фатально поєдналися у непересічній даті весняного рівнодення, мешканці Килимівки до глибокої ночі ошелешено обговорювали містичне природне явище, яке розбурхало і без того тривожний плин високосного року.

Сталося ось що! Від ранку небо набралося води з хмар, і весь район у радіусі ста кілометрів накрив рясний енергійний безперервний дощ. Падав і падав!

– А в Шанівці сухо! – повідомила підприємиця Тамара, коли повернулася з сусіднього малого села за п’ять кілометрів від Килимівки, де й досі тримала кіоск з горілкою і бакалією. – Навкруги все заливає – чистий тобі потоп, а Шанівка наша – наче в центрі зачарованого кола. Чи то чорт над селом парасолю розкрив?..

Люди: та бути такого не може! Це ж не старі часи, коли відьми вилазили на дахи власних хат і давай труселями розмахувати, аби дощ відігнати. Та й де ті відьми наразі? Нема!

– А Катерина шанівська хіба не відьма?! – спитала якась із килимівських бабів.

Люди перелякалися чогось. Замовкли. Над ними чи то вітер, чи то шепіт: хтозна, хтозна…





Семикласниця Стаська Поливанова поночі попхалася у сусіднє село не природні дива роздивлятися. Важливішу справу мала. Щедро набрехала мамі з татом: терміново мчить до однокласниці Уляни Шамрай тест з математики розв’язувати, бо вчителька Маруся пригрозила кола́ поставити, якщо завтра на ранок не побачить виконаної роботи. Тому…

– В Ульки заночую! Будемо всю ніч із тестом мучитися! – гукнула вже від дверей. Скуйовдила різнобарвне рожево-фіолетове волосся, вхопила рюкзак – і гайда.

– От уже брехуха! – плюнув тато. – Завтра ж субота!

Стаська не чула. Гарно освітленою, блискучою від дощу килимівською вулицею вже крутила педалі велосипеда у бік Шанівки.

Виїхала з села, загальмувала: кінець цивілізації. Чорнота очі коле, дощ із вітром з ніг збивають, попереду замість дороги на Шанівку – п’ять кілометрів залишків нового хвилястого асфальту з ямами, і всі гуртом Стасьці: додому, мала!

– Однаково назад не поверну! – поправила рюкзак на плечах, щільніше насунула на лоба капюшон легкого дощовика. Очі напружила, щоби не завалитися на першій же ямі, кермом тим – праворуч-ліворуч. Велик рипів, але ніс.

За пів години нічної екстремальної їзди під дощем мокра як хлющ Стаська зупинилася біля крайньої шанівської хати, бо просто очам не повірила.

– Свята… мережа, – тільки й прошепотіла приголомшено.

Картинка вражала. Брудно-сіре від важких хмар дощове небо розривалося, утворюючи над Шанівкою чорну ясну діру, всіяну зірочками і навіть куцим серпиком спадаючого місяця. Майже не випромінював світла, але додавав небесному декору неперевершеності.

– Портал…

Стаська на мить забула про ціль нічної подорожі. Задивилася: між пагорбами під зірками на клаптику сухої землі причаїлося мале село, навколо нього по колу – суцільна вертикальна завіса дощу ворушиться-тремтить. Відрізає Шанівку від усього світу.

– Сфоткаю! Бо ж ніхто не повірить!

Вже дістала мобільний, та помітила рух на темній шанівській вулиці.

– Улько, ти? – гукнула. Крок уперед: з дощу на суху землю.

Із темряви виринула Стасьчина подружка Улянка: смуглява, чорноока, з густими кучерями і нетутешніми пухкими вустами.

– Думала, не приїдеш, – сказала. – Такий дощ у вас…

– Мені – по цимбалах! Я – НечуваноДєрзкая.

– Яка? НечуваноДєрзкая?! – розсміялася Улянка. – Прикалуєшся?

– У мене тепер нік такий.

– Корочє – ТупоЗухвала?!

– Улько, ти дурна? – розсердилася Стаська. – Тупо зухвалі – відморозки, усі, хто з бодуна, дуже бідні з відчаю. І Залусківський! А я – НечуваноДєрзкая! Невже не відчуваєш різниці?

– Та не психуй! Просто нік такий… конкретний!

– Нік – суть! Ходімо вже! Ще підготуватися треба, а часу – геть нема! Рівно опівночі маємо розпочати…

Улянка глянула на подружку винувато:

– Стась… Думаю, може, собі не ворожити?.. Просто з тобою побуду. За компанію.

Стаська роздратувалася:

– А чому? Зібралася відкладати життя на потім? Нам скоро – по чотирнадцять, Уль! Та я вже місяці три точно знаю, чого хочу. А тепер наворожу, щоби все здійснилося. А ти на що чекатимеш? Улько! Ти ж – не курка!

– Стась… Можна і без ворожіння.

– Та ясно, що можна! Бо ж не всі знають, що лише раз на рік… Один-єдиний раз на цілісінький рік! Тільки однієї ночі після дня весняного рівнодення є шанс наворожити, щоби всі мрії здійснилися. Інтернет же не бреше!





За пів години до півночі за балкою у глухому куті Шанівки, де за поваленими парканами посеред бур’яну і здичавілих садків ще хвалилися непроваленими дахами кілька порожніх хат, під розкидистим горіхом крайнього обійстя у свіжій весняній траві навпочіпки сиділи Стаська і Улянка. У чорній темряві Стаська акуратно розкладала на розстеленій хустині два яйця, порожні склянки, пляшку з водою, свічки, сірники, кілька аркушів паперу, олівці, кишенькове люстерко. Уляна спостерігала за подругою, намагалася вгамувати нервове тремтіння, та від того лиш сильніше хвилювалася.

– А як усе те буде? Що мені робити? – прошепотіла.

– Спершу загадай бажання, – Стаська їй.

– Яке?

– Уль, ти геть дурна?!

– А ти про що загадуватимеш?

– Щоби той, кого люблю, втратив від мене голову. Ну, і дрібниці. Щоби мама не плакала, як про все дізнається. І щоби мені паспорт раніше видали.

Улька усміхнулася знічено.

– Ти закохалася? Знову?

– Не «знову», а «по-справжньому»!

– У кого?

– Стиць, Улю! Знайшла час потеревенити. Скоріш загадуй нормальне круте бажання, а не дуркуй тут.

– Та признайся! Скажи лиш мені!

– Сама скажи! – прошепотіла Стаська. – Не забула? Після ворожіння ми до тебе йдемо.

– Стась, невже ти в інтернеті порнухи не надивилася?

– Хочу побачити справжній живий буденний секс! Без фільтрів. Твоя мамка щоночі цим займається?

Улянка усміхнулася гірко, кивнула.

– І щоночі, і вдень. У неї – чергове неземне кохання.

– А як ми все побачимо?

– Через вікно. Вони світла у спальні ніколи не вимикають.

– Чому? Не економлять?

– Не платять! Тому й не економлять.

Стаська на мить завмерла, задумалася.

– Улько, чуєш?! – зашепотіла. – Тільки не загадуй, щоби твоя мамка світло вимикала! Загадай світла у своє життя. Може, щоби твій тато знайшовся. Чи щоби якомусь крутому продюсеру спало на думку продивитися відео з твоїми піснями. Станеш як Jerry Heil чи Alyona Alyona. Що скажеш? Нормально я придумала?

Стаська замовкла. Напружила очі, щоби в темряві роздивитися подругу, бо – не відповідала. Закам’яніла. Не зводила очей з темного скупчення старих дерев біля крайньої покинутої хати. Навіть поночі Стаська побачила, як блищать перелякані Улянчині очі.

– Улю…

– Там хтось є! – хрипко від жаху видихнула Уляна.

Стаська повернула голову в бік нічного Улянчиного жаху. Не мала сумніву: подрузі привиділося…

– Тобі привиділося, – прошепотіла упевнено,

1 2 ... 25
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Село не люди – 2. Добити свідка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Село не люди – 2. Добити свідка"
Гість Світлана
Гість Світлана 26 лютого 2024 18:05

Люблю кники Люко Дашвар. Цікаво, неординарно, уураїнською мовою.