Читати книгу - "Становлення Бойового Мага, Andrii Noshchenko"

Глава вісімнадцята. Підземелля. 

Більше години ми йшли темним коридором печери, аж несподівано попереду зʼявилось блідо жовте світло і, минувши сильний захисний магічний барʼєр, за кілька хвилин перед нами розкинувся широкий в усі сторони степ, порослий високою, майже у пояс, травою.  Я гучно втягнув носом повітря з незнайомими запахами. 
    ⁃    Монстриииии! - мрійливо видихнув я, вивільняючи усю свою ауру та жагу крові, що так довго стримував - Як же я за вами скучив! 
    ⁃    Бойовий Майстер! - мої супутники хекнули, присідаючи до землі. 
Разом з тим я відчув, як тисячі монстрів першого класу навкруги миттєво здохли. 
    ⁃    Ой, вибачте, я не подумав. 
Дивиться на їх кумедні обличчя було навіть весело. 
    ⁃    Знаєте, перший рівень занадто нудний. Можете сказати, з якого рівня зʼявляються монстри четвертого класу? 
    ⁃    Пане, ми чули, що монстри четвертого класу можуть зустрітися на десятому рівні, на одинадцятому ж вони точно є, хоча їхня кількість там невелика. 
    ⁃    Добре. Проведете мене до сьомого рівня? І розкажіть дорогою загальну інформацію про підземелля. 
    ⁃    Це найбільше підземелля на континенті, поки що відомо про тридцять три рівня, далі жоден авантюрист ще не заходив. Переходи з рівня на рівень відбуваються через отакі печери, як ми тільки що проходили. Відстань між ними приблизно у кілька годин швидкої ходи. З виходу на рівень завжди можна побачити вхід на наступний рівень, зазвичай це буде така ж сама скеля з печерою. - він вказав на обрій, де можна було помітити чорну крапку - тож заблукали тут можна, але не коли ти цілеспрямовано пересуваєшся між рівнями підземелля. 
    ⁃    Зачекай, ти кажеш, що ми спускаємось униз з рівня на рівень, але, якщо вірити відчуттям, то підлога у печері горизонтальна, тож як ми могли спуститися під землю? - я підійняв голову до гори, де у висоті світився туман - Ще й доволі глибоко. 
    ⁃    Це одна з найбільших загадок підземель. Вчені маги мають теорію, що той коридор яким ми йшли, має телепортаційні властивості, і насправді кожен крок, що ми там робимо, то такий собі міні телепорт униз, а його прямий вигляд то насправді оптична ілюзія. 
Я замислився. Дійсно, цікава теорія. 
    ⁃    Кожен рівень підземелля виглядає як степ, чи є інші? 
    ⁃    Ні, чим глибше ви спускаєтесь, тим більше буде рослинності. На другому рівні є невисокі кущі, на третьому вже зустрічаються дерева, на четвертому невеликі пагорби порослі рідким лісом… Та я чув, що з двадцять пʼятого ліс вже перетворюється на щось жахливе, що наш мозок не може зрозуміти. Хоча, можливо це все байки, я сам наживо того не бачив, лише чув плітки за келихом з хлопцями. 
    ⁃    А багато авантюристів постійно знаходяться у підземеллі? 
    ⁃    На перших чотирьох рівнях так, їх тут тисячі, та чим глибше, тим їх менше. На нашому сьомому поверсі їх кілька сотень, а туди, куди ви йдете, і зовсім мало. Хоча іноді зустрічаються і Боги Війни, і маги восьмого чи девʼятого кола, котрі ходять сюди заради вивчення підземелля, та зустріти їх можна лише якщо пощастить. 
    ⁃    Рослинність тут схожа на ту, що на поверхні? 
    ⁃    Загалом так, та на глибоких рівнях вона набагато різноманітніша. Навіть на сьомому рівні можна зустріти те, чого на поверхні я жодного разу не бачив. Є багато як отруйних, так і лікарських рослин. Гільдії цілителів та алхіміків досить часто роблять запити на збір. 
    ⁃    А можеш щось розповісти про туман, що світиться на небі? 
    ⁃    Пане, то не туман. То мільярди комах. Зазвичай вони літають собі там, нагорі. Але інколи спускаються на землю, через що монстри скаженіють і атакують будь що. Навіть один одного. Якщо коли побачите таке явище, то моя вам порада - знайдіть будь-яку схованку та перечекайте, доки вони знов не злетять угору. 
Ми дійшли до скелі і знов ступили до печери. Мені здалося, що ця скеля нібито більша за попередню, ту, що на поверхні. А чи може бути континент теж, як рівень підземелля? Ця несподівана думка усе крутилася у моїй голові, аж поки ми не вийшли назовні на другому рівні. Дійсно, майже той самий степ, і поодинокі кущі у ньому з мене зростом. Я просканував простір навколо мене - лише монстри першого класу. 
    ⁃    Тут теж лише перший клас монстрів? 
    ⁃    Так, але вони відрізняються від тих, що на попередньому рівні, бо вміють атакувати зграями по кількадесят голів. На третьому рівні вже будуть поодинокі монстри другого класу. 
Я мимохідь прибив якогось волохатого монстра, котрий думав, що добре заховався під кущем і витягнув з нього ядро. На вигляд звичайне, нічим не відрізняється від ядер монстрів туманного лісу. Цікаво, там монстри теж з якогось підземелля повилазили? Але я жодного разу не чув навіть про таке у князівстві. 
    ⁃    А чи зустрічаються у підземеллі звичайні звірі без ядер?
    ⁃    Ні, то навряд, навколо забагато мани, щоб вони могли тут виживати, навіть якщо не було б монстрів. 
Дорогою я постійно ставив запитання, навіть якщо вони здавалися безглуздими. Адже краще добре все зрозуміти, аніж потім лікті гризти. 
Так ми знову підійшли до переходу на нижній рівень. Я оглянув скелю. Жодних сумнівів - вона дійсно була більшою за ту, що на поверхні. 
    ⁃    Слухай, я точно впевнений, що ця скеля більша за ту, що нагорі. Є якась тому причина? 
Вони перезирнулись та знизнули плечима. 
    ⁃    Можливо, та ми жодного разу не звертали на це увагу. 
Добре, хай так. Я напружив усі свої відчуття, намагаючись зрозуміти чи справді цей коридор є телепортом. Абсолютно нічого, лише магічний барʼєр на виході. 
    ⁃    А цей барʼєр, то люди його встановили, чи це природне явище підземелля? 
    ⁃    Барʼєр то частина підземелля, щось типу самозахисту. Він стримує монстрів під час, коли комахи спускаються з неба на землю. Та деякі маги стверджують, що рано чи пізно монстри його прорвуть, і тоді почнеться справжня катастрофа на поверхні. 
На третьому рівні я підійшов до невисокого дерева і уважно його оглянув. На корі можна було розгледіти тонкі жилки з різнокольоровими цяточками, що ледь-ледь тремтіли. Теж невелика схожість з туманним лісом. 
На четвертому рівні поверхня перестала нагадувати стіл, і зʼявились пагорби вкриті густим лісом. 
    ⁃    Слухай, ми вже стільки пройшли, та я ще не бачив жодної річки, чи водойми. Вони тут є взагалі? 
    ⁃    Вірно кажете, пане. На верхніх рівнях води дійсно мало, але глибше вона зустрічається досить часто. 
На пʼятому рівні, одразу на виході, мене атакував монстр другого класу.
    ⁃    Дурний чи що? - сказав я, відриваючи йому голову. 
Всередині звичайне помаранчеве ядро. Махал, одразу розпізнав я потвору з другого тому енциклопедії монстрів. Повільний, та небезпечний своєю бронею і гострими косами на передніх кінцівках. Зграя таких може становити загрозу навіть воїну третього класу. Я знов підійшов до дерева і роздивився кору. Кольорових цяточок у жилках стало значно більше, і вони не просто тремтіли - вони повільно рухались, а деякі навіть намагалися зірватися у повітря. Це все дужче ставало схоже на туманний ліс. 
    ⁃    Ви знаєте що це? 
Я вказав пальцем на жилки. 
    ⁃    Пане, я чув, що маги називають це явище Попелом Бога, та що це означає ми не знаємо. 
Дивна назва. Я махнув рукою і ми пішли далі. 
На шостому рівні монстри першого класу вже не зустрічались, а рослинність окрім зеленого набула жовтих та червоних кольорів. 
    ⁃    У підземеллі є сезонність? Це початок осені? 
    ⁃    Сезонність? - вони знов перезирнулись - Що ви маєте на увазі? 
    ⁃    Ну, це коли одна пора року змінює іншу. 
    ⁃    Пане, боюсь, ми все одно вас не розуміємо. Але якщо ви про колір листя на деревах, то вони завжди тут такі. І чим глибше, тим більше рослин жовтого та червоного кольорів, і тим менше зеленого. Але чому так ми не знаємо. 
Нарешті ми дісталися до сьомого рівня. Воїн та маг запропонували мені навідатися до їх табору, але я вважав то зайвим, тож попрощався з ними і пішов далі. Восьмий рівень. Тут невисокі пагорби вже почали перетворюватись на гори, вкриті лісами, але подекуди можна було розгледіти і голі чорні скелі. Я перевірив простір на кілька кілометрів навкруги - лише сотні монстрів і жодних ознак присутності людей. Це добре. Відійшовши на кілька кілометрів від переходу між рівнями, я знайшов невеличку долину і висипав з персня старого мага, котрого здобув у туманному лісі, усі ядра четвертого класу, що там були. Кілька сотень. Гадаю, що цього вистачить. 
Я створив магічні кола з рунами і сів усередину. Зелені ядра здійнялись у повітря і широким колом почали кружляти навколо мене, рівномірно віддаючи ману, котра золотим пилом вливалась до моїх долонь. Цей повільний процес тривав кілька днів. Мани було так багато, що вона випарила залишки моєї крові, і по венам моїм покотився потужний потік рідкої мани біло-золотого кольору. Концентрована сила почала колами розбігатися від мене з кожним ударом серця, породжуючи сильний гул у долині. Нарешті! Прорив до Бойового Майстра вищого ступеня! Товстий промінь сили вдарив у небеса наді мною, спалюючи мільйони комах, що там кружляли, та оголюючи чорну скелясту стелю з білими венами. Ось воно, справжнє небо підземелля!
Зробивши прорив на нову ступінь я не поспішав кудись йти, а витяг сховище, що дав мені Крук та активував його. Гігантський розмір. Куб, зі стороною у кілометр. Посередині скромно лежало кілька книг, невеликий ящик зі зброєю, алхімічний казан та шафа з інгредієнтами з алхімії. Я все то витягнув звідти, розклавши на землі. Потім зробив те саме з іншими своїми сховищами. А нічогенька така кіпа добра у мене зібралася. Найбільш функціональним сховищем мені здалося те, що колись належало Грейс, тому я вирішив призначити його основним. Після чого розклав усе по секціям, котрі там були. Три, тепер вже вільні, сховища вирішив використовувати для ядер, а також для зберігання найцінніших туш монстрів. Казали ж, що їх тут мільйони - то я не проти! Завершивши таким чином підготовку до полювання, вирушив на девʼятий рівень. Схожа на восьмий, вкрита різнобарвними лісами місцевість, та монстри в основному другого і третього класу, що мене не цікавило. Десятий рівень. Рослинність вже помітно превалює у жовтих та червоних кольорах, зграї монстрів третього класу атакують відразу, варто їм тебе відчути. Я не став пусто витрачати на них свій час і спустився на одинадцятий рівень. А ось тут, бажав я того чи ні, мені вже довелось затриматись, бо пройти уперед не вступаючи у довгі битви з величезними зграями монстрів третього та четвертого класів було неможливо. Варто було знищити одну, так на обрії вже зʼявлялася інша. От тепер я повірив у мільйони. Такий натиск на мене вони тримали кілька днів, не даючи перепочинку. І як вчитель зміг спуститись на тридцять другий рівень, коли я на одинадцятому вже застряг?  Я екстраполював різницю складності між першим та одинадцятим на тридцять другий…. Дідько, мені то ще не скоро не світить. Та все ж згодом зграї стали рідше мені дошкуляти, тож вільного часу я мав більше. Моє найменше сховище було вже вщент заповнене десятками тисяч ядер третього і четвертого класу. Поглинути їх усі було б безумством, таку кількість мани моє тіло просто не змогло б витримати, тому залишки доводилося складати. Лишати їх у тушах не зібравши я теж не міг собі дозволити. 
Увесь свій вільний час я присвячував технікам бою зі списом, що лишив мені Крук, та вивченню конспектів Суі, адже не полишав надії опанувати магію. Ті удари і звʼязки, котрі я вчив до участі у турнірі, були лише початком техніки, навіть не першим її рівнем. І зараз я мав змогу вивчати ці техніки та відпрацьовувати їх на монстрах. Приблизно через два тижні кількість монстрів впала настільки, що я почав навіть читати праці вчителя з алхімії. Загалом, він був правий, без небесного вогню я міг максимум то створювати пігулки другого класу, що було низьким рівнем. Ті ліки, що Крук давав мені на тренуванні, наприклад, були пʼятого класу. Та я все одно вивчав, адже знання за плечима не волоком тягти, а життя має багато несподіванок. Можливо, колись мені вдасться знайти небесний вогонь та приручити його. Загалом, якщо судити з кількості алхіміків високого рівня, то не така вже й рідкість на континенті, та де його роздобути я не знав. У один з таких спокійних днів я навіть зварив зілля відновлення другого класу. Та виявилось, що мені бракує посуду, щоб його десь зберігати, тож довелося усе випити. І хоча ефект я відчував, але не так, щоб бути у захваті з того. Другий клас, тут вище голови не стрибнути, як не намагайся. Час плив, зграї монстрів зʼявлялися усе рідше, тож я почав роздумувати, йти на рівень нижче, чи згортати табір і блукати цим рівнем, шукаючи їх самотужки. Та все ж вирішив обрати перший варіант. І була в мене ще одна не вирішена проблема. Яким чином мені поглинати ману монстрів далі. Станом на зараз, місцем зберігання мани була моя система кровообігу, але вона була вже повністю заповнена, навряд чи вийде додати туди хоч декілька краплин. В моїх сховищах лежали вже сотні тисяч ядер третього та четвертого класу, це було у кілька разів більше, аніж я поглинув за увесь час перебування у цьому світі. Цікаво, а чи можна ману стиснути до твердого стану? І замінити нею свій кістяк, наприклад? Я розгорнув кола мани та рун і висипав кілька тисяч ядер поруч. Сів всередину магічних кіл та підняв ядра у повітря, надаючи їм обертального руху. Жовтий туман потягнувся до моїх рук, та на відміну від минулих разів, до системи кровообігу він потрапити вже не зміг, тож став конденсуватися краплями під шкірою та у мʼязах, що почало завдавати мені сильного болю. 
Я кілька разів спробував зібрати ті краплі докупи і ущільнити їх, та вони лише розліталися бризками, сильно при тому нагріваючись. Я вже думав зупинити процес, коли розплющив очі і побачив кілька рядків нових рун, що повільно блимали поруч зі мною. Це було щось нове, цих рядків я раніше не бачив. Я почергово став їх вбудовувати у спільні ланцюжки, що постійно текли згори донизу. Руни враз почали обертатися швидше, після чого знизу та зверху зʼявилося ще по одному магічному кільцю, котрі синхронізували свої оберти з іншими кільцями! Уся магія навколо на мить здригнулася, вийшовши на новий рівень якості, і ядра почали віддавати ману ще швидше. Але тепер ця мана не намагалася потрапити до системи кровообігу, а текла прямо до кісток, переміщуючись ними до фаланги мізинця лівої руки. Я знову заплющив очі і зазирнув у себе. Мана неймовірним потоком вливалася у фалангу, поступово замінюючи собою кісткову тканину. Я заворожено спостерігав за цим, аж раптом процес зупинився. Тисячі ядер третього та четвертого класу скінчилися, їх не вистачало навіть на одну маленьку кісточку.