Читати книгу - "Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усі разом підійняли руки. Ну звісно…. Я глянув на їх аури, щоб визначити найбільш нестабільну.
Зімер, - звернувся до магу пʼятого кола, чи не самого тихого у команді - мені потрібна твоя кров. Перепрошую?Хлопець не на жарт перелякався.
Та не боїсь ти, мені небагато.Я вхопив його руку і не глибоко тицьнув кинджалом по пальцю. Вичавивши кілька краплин крові, підхопив їх аурою і поставив навпроти сонця. Нічого не видно. Розчавив криваву бурульку у тонкий аркуш і напружив зір чи не до максимуму. Є! Маленькі зелені червʼячки звивалися навколо еритроцитів і руйнували білки гемоглобіну. Що воно взагалі таке?! Воно живе?! Я відокремив аурою одну з зелених гидот, щоб роздивитися детальніше. Не схоже на живу істоту… але воно теж мало свою невеличку ауру, на диво знайому мені… Де я вже бачив щось схоже?
Я спалив кров і ту заразу та сильно замислився. Де, дідько, де?! Туманний ліс? Підземелля? Матан? Я копирсався у своїй памяʼяті мов навіжений. Точно! Матан! Камʼяна брила на садибі мого вчителя і людська кисть всередині неї, це точно воно. Точніш, ті зелені візерунки на кістках…
Я вже бачив це. Але як лікувати і гадки не маю. - сказав я ректору. Можу лише зварити ліки, що загальмують дію, і сподіваюся, що надовго.Я витягнув алхімічного казана і підвісив його за бортом гаху своєю аурою. Активував магію першого та другого кіл та наповнив казан водою і скипятив на заклятті вогняної стіни. Звірившись із записами вчителя, почав добавляти інгредієнти до казана. Ліки, що я готував, мали швидко та надовго підняти рівень гемоглобіну, це єдине, що наразі я міг зробити. За годину було готово. Я розлив ліки по пляшках, частину роздав кожному з присутніх, та почав готувати нову партію.
Капітан, нащо ви… Сама подумай, - от чому Мара хоч і хитра, та всеодно дурепа? - ця гидота розповсюдилась на великій території, впевнений, що по дорозі ми зустрінемо ще купу постраждалих. То що, кинемо їх помирати? А… он ви про що…Я приготував майже тисячу пляшок ліків, коли ми дісталися великого, на кількасот дворів, села по дорозі. Я не відчував жодної аури. Село пусте? Я злетів у небо і глянув згори. Жахлива картина. Чоловіки, жінки, старі, молоді, діти… Усі були мертві. Ці люди задихнулися, дихаючи на повні груди… Я злетів ще вище, щоб спробувати віднайти джерело цієї гидоти, адже її ауру я вже знав, тож місце найбільшої її концентрації мало бути… Знайшов! Кілометрів за тридцять від нас як наче зелений вир бушував у повітрі.
Чекайте мене тут!Я рвонув уперед, на ходу приготувавши краплинку своєї крові. Мана Бога могла спалити цю нечисть, принаймні, на це я сподівався. Я дістався джерела і кинув у нього краплю крові. Вогняна квітка спалахнула та розквітла, і стало видно таку саму камʼяну брилу, як і на садибі Крука. Але ця була репнутою. Не гаючи часу, я забрав брилу у сховище, наразі то було єдине, що я міг зробити. Час у сховищі мав бути для брили статичним. Хто ж це зробив? На самій брилі я не відчув хоч якоїсь аури, як на тій, що у Матані. Матан. Треба негайно прибрати ту каменюку, бо якщо вона трісне - усе місто загине, неможна так ризикувати. Я повернувся до команди.
Їдьте уперед, я вас скоро наздожену.Раман мовчки кивнув і рушив гах далі. Я ж поспішав назад до Матану так швидко, як міг. Дурень, треба було одразу її прибрати, як тільки побачив ту кисть всередині. З гучним ляскотом я зʼявився над містом і прибрав брилу до сховища, де вже знаходилась така ж, але тріснута. З дому навпроти визирнула напів одягнена, перелякана гучним звуком над головою, Суі. Я помахав здивованій дівчині рукою і зник з її очей. Десь за годину наздогнав ректора з командою.
Здається, загрозу розповсюдження я прибрав, але от наслідки… Для цього є гільдія цілителів королівства, Анею, не намагайся робити усе сам. Боюсь, це не те, з чим вони впораються.Я перевірив територію навколо наскільки міг, чи нема виживших. Жодної аури. Зважаючи, що я легко бачив ауру першого класу навіть на пʼятдесят кілометрів, масштаби трагедії були величезними. Я був певен, що це не випадковість. Що ж за нелюд міг таке зробити? Бойовий Бог, ауру якого я помітив на брилі з Матану? Але на репнутій каменюці його аури немає. Та і навряд то він, адже його зі схожою брилою усе місто бачило. То кому ж таке треба?
Усе гаразд? - перебив мої роздуми Раман. На десятки кілометрів навколо жодної живої душі, ректоре. Що за виродок то зробив? То це не природне явище? Ні, та отрута зроблена людиною, я певен - сказав я напівправдуЧи сама отрута людських рук діло я не міг сказати точно, а от що камінь там зʼявився та репнув - було точно людиною зроблено.
Глава восьма.
Гадаю, королівський двір знайде винного, Анею. Ми з цим вдіяти нічого не зможемо. Знайде? Біля джерела не було жодних слідів аури, інакше я б вже сам знайшов того вилупка. То як це зможе зробити королівський двір? То що ти хочеш запропонувати?
Я лише руками розвів. Нічого я не міг, ані зробити, ані навіть запропонувати… Ми стрімко рухались вперед, минаючи села з мертвими мешканцями.
Чую аури! - сказав я за кілька годин. - Багато аур першого рівня, але є декілька досить сильних. Можеш сказати точно хто вони? Нажаль ні, ми ще далеко. Але вони знаходяться прямо на нашому шляху, ми будемо там десь за пів години з нашою швидкістю.Я не помилився, за пів години нас зупинив кордон, виставлений на дорозі гільдією цілителів.
Стійте!Бойовий Предок середнього ступеня зупинив гах.
Хто ви такі та звідки? Я ректор магічної академії, це команда академії, ми прямуємо до Льготе для участі у турнірі. І так, якщо ви хочете запитати, то ми все це бачили - безліч померлих людей!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях бойового мага, Andrii Noshchenko», після закриття браузера.