Читати книгу - "Не хотіла Ліза заміж, Янина Кап (Зоя Маг)"

На ковдру, прямо поміж її ніг, вистрибнуло щось величезне, важке немов цегла і до біса волохате. Ліза скрикнула від несподіванки і сіла. Мохнатство, утробно замурчало і почало вовтузитися зверху продовжуючи торохкотіти, як трактор діда Павла в селі у її матері і підставляючи хитрий писок, вимагаючи пестощів. Ліза автоматом запустила руку в густу шерсть на голові у звірятка, відмітивши, що розміри кота були геть як у невеликої собаки. Чи великої…

— Це Пушок, познайомся. — відказав Ярослав, теж тої паю чи улюбленця за вухом. — він врятував мене, а я його. 
Ліза глипнула на цього Пушка. Імʼя ніяк не вʼязалось у неї з габаритами тварини, від чого захихотвла.

— Пушок?

— Ага! — кивнув чоловік. — це мейнкун. — і він вже тебе полюбив, як і … — Ярослав заткнувся на останньому, недоговорив. — зазвичай він гарчить на моїх гостей, а тебе одразу прийняв. Он як кайфує…

Дорош притулився тісніше до бажаної жінки, огортаючи тендітну талію зі спини. Так хотілося пробратися під ту футболку, яку зодягнув на неї вночі, та не дав собі спробувати тієї біди, бо точно вже не відпустив би ні сьогодні, ні завтра…ні коли-небудь. 
Жінка ж в його обіймах і в лапах цього нестерпного котиська, якому й сам Ярослав не завжди давав ради, помітно розслабилась і навіть трохи відхилилася на його груди.

— То навіщо ти мене забрав? — пролунало її вуст.

Навішо? 
Бо захотів.

Думав той вечір, точніше ніч провести дещо інакше, та обставини зіграли свою роль. 
 «Чарівна перепустка» давала змогу чоловікові пересуватись межами міста під час комендантської години без перешкод, тому сподівався відвезти дівчину на побачення під зорями десь в районі Труханового острова. Припас із собою в багажнику автомобіля все для опівнічних посиденьок та вирушив до втілення своїх мрій.
Ярослав дійсно планував викрасти Єлизавету, попередньо сповістивши її безпосереднє начальство, себто Сергія. Та не розраховува на те, що побачить, коли увійшов в приймальню. Жінка сиділа за робочим столом, схиливши голову на схрещені руки й міцно спала. В ногах валялись розкидані акти й накладні, які мала розгребти до ранку, ккран ноутбука миготів якоюсь солодкою заставкою і навіть тормоз Інні жінку за плече, не змусило її відкрити очі. Він навіть повагавшись, вирішив і зовсім вжитися в роль принца зі «Сплячої красуні» і ніжно торкнувся губами її щоки. До губ було не пробратись, бо зваба зарилась обличчям в згин ліктя. Та вона не ворухнулася. 
Ярік покинув на мить однокласницю і рушив в кабінет друга. 
— Ти нащо Лізку заїздив, кнур старий? — обурено промовив, без вітань вторгаючись в робочий простір Курінного. 
— Га? — озвався той, відриваючись від якихось паперів. 
— Зʼіж те шо плиГа!

Курінний наступився. Глибока складка пролягла поміж густих брів, що він звів над очима і ще раз глипнув на незваного гостя.

— Лізка спить! — прогарчав Ярослав. 
— Як-то, спить?

— Мовчки!

Сергій Петрович відкинувся на  спинку шкіряного крісла, те жалібно скрипнуло чи-то від старості, чи то від ваги хазяїна. Почухав потилицю. Встав. Широким кроком обійшов гостя і зник у приймальні. Ярослав вийшов за ним у слід. 
Начальник стояв над підлеглою і збентежено оглядав це диво-дивно. Ліза сопіла, як той їжачок і в ус не дула.

— Мммдяяя…

— Отож! — прошелестів Ярослав, вказуючи на жінку. 

— І шо….

— Я забираю її! — відмазнувся Ярик. — а ти! — кинув пальцем в друга. — забуваєш про неї на два дні. 
— так у неї і так два дні вихідних. 
— Значить, ще на два! Все! Ми поїхали. Речі її поможи в машину покласти. — скомандував і відтіснивши Сергія до стіни, підхопив згубу під колінця та спину і поніс на вихід. 
Сергій Петрович, очима вихопив сумку та крафтовий пакет, в якому була сукня його підлеглої і підтюпцем побіг попереду друга, проводячи їх службовим ходом і далі до стоянки.

Ніч увійшла в свої повноцінні права і легкий свіжий вітерець тільки пройшовся по тендітній фігурці Лізи, яка мирно спочивала у надійних руках колишнього однокласника і жаху її снів. Зорі були лиш були мовчазними свідками думок, що сновигали в голові у закоханого чоловіка, що мріяв підібрати ключик до серця цієї колючки. Та він не втрачав надії і впевненості в своїх силах.

— Ти ж її не образиш? — запитав Сергій, коли Ярик вкладав Лізу на заднє сидіння свого авта. Мовчки передав її речі. 
— Ні. — була йому суха відповідь. 
Все інше не має хвилювати Курінного. 
Кілька секундне пропалбвання поглядами одне одного дало зрозуміти старшому побратимові всю серйозність намірів меншого. Скоро кивнув та відійшов у тінь. Дивився, як автівка зникає з поля зору, ховаючись в пітьмі літньої ночі і …. не хвилювався. Хотілось щоб у цих двох склалось. Та чи дасть Ліза шанс Ярославу… То ще задачка з двома зірочками. Закинув голову до неба. Ті ж зорі загадково шкірились. Вони, однозначно знали більше, аніж будь-хто. Під ними їхня історія почалася, під ними ж і триватиме.

*******************
Того ранку, після пестощів з Пушком, знову була «Повітряна тривога». Наярював Мишко. Ліза змушена була прийняти виклик від пасинка і довго слухати про небезпеку, безвідповідальність і дурість з її сторони не попередити чадо про її відсутність вдома в таку годину. 
— Мишко! Так! Це я той пихатий індик! Мама у мене пʼє каву. Тривога закінчить, привезу додому. Не здіймай пилу задарма! — проказав швидко чоловік, коли вихопив гаджет у неї. Натиснув червону кнопочку і поклав на кухонний стіл. Поставив тарілку з бутербродами, нарізані овочі, миску з черешнями. 
— Їж. — наказав і відвернувся до плити, щоб забрати турку з черговою порцією ароматної кави. 
— Їм. — відповіла Ліза і вперіщилась очима в накачану спину та резинку спортивних штанів, що тримались виключно на чесному слові…