Читати книгу - "Не хотіла Ліза заміж, Янина Кап (Зоя Маг)"

Так сталося, що по життю, Ярослав оминав жінок з дітьми. Надавав перевагу бути чесним одразу. Так! Не хотів цього причепу. Йому не потрібні були відносини, де в першу чергу шукають «татуся» для дитини. Хіба це його проблеми? Ну правда… І нехай його тричі вважають  «козлом», та такий він вже є. Інша справа, коли у жінки, яка дуже подобається — доросла дитина. Ну прямо геть доросла. Повнолітня. І мало не ширший за нього самого в плечах. І не рідний. Але веде себе , точно як Цербер. Гарчить, скоса дивиться, шерсть на загривку здибилась і от-от готовий кинутись в бійку. За матір. Оце так захисник.

З хлопцем Ярослав, якщо не знайшов спільної мови, то хоча б не побилися. І Лізу це дуже тішило. Знаючи запальний характер свого пасинка, жінка наполягала на тому, щоб Ярослав не вів її до самих дверей. Та чоловік був непохитний. Хотів особисто передати свою згубу в руки сина. 
Незвично було йому говорити телефоном з хлопцем і називати її при цьому «мамою». Не те, що б в голові це не вдягалось, але поряд вони дійсно виглядали  як брат із сестрою. Але ні. Бачачи їх взаємодію та розуміння, усвідомлював, що вони єдине ціле.

— Кажуть, коли Господь хоче захистити жінку, він посилає їй сина. — сказала вона, коли проводжала Ярослава вже до дверей після їх напружених дивоглядок з Мишком.— то мабуть я потребувала того захисту настільки сильно, що він послав до мене одразу дорослого.

Чоловік із останніх сил стримувався, аби не притиснути для себе звабу та нашепотіти їй на вухо, що і він тепер є у неї…Та спромігся кинути лиш тужливий погляд і стримано попрощатися. Ще не час. Одного разу він вже поспішив й отримав відкоша, тому зараз буде обережнішим. 
Дико захотілось морозива. Полуднева спека важким покривалом опустилась на маленьке містечко, вигнавши містян на пляжі та поближче до води. Хтось сонною мухою сновигав сонячними вулицями прямо по розжареному асфальту, хто засмагав на власному балконі. Не дивлячись на нестачу електроенергії в країні в магазинчиках гуділи кондиціонери і біля одного такого й зупинив свою автівку Ярослав. Вийшовши в з прохолодного салону в літню спеку, обличчя поплило жаром і тоненька батистова сорока вмить противно прилипла до тіла. Там, біля будинку Лізи, під розлогими кронами дерев, ховалась тінь та затишок, тому гаряче повітря майже не відчувалось. А зараз…. Мружачись від палючого сонця він не помітив, як біля дверей крамниці зачепив плечем жіночку.

— Ярослав!? — Долинуло до його вух. — Дорошенко?

Чоловік повернувся і став проти сонця, роздивляючись жінку з клубками в обох руках. Мить впізнавання пройшлась блискавично і чоловік сонце ясно посміхнувся і навіть розкинув руки в обидві сторони. Кого-кого, а цю цю жінку він завжди поважав і радий був бачити. 
— Тьоть Гаааль!!!! — зімʼяв ошелешену жінку в своїх ведмежих обіймах. Галина аж крикнула від несподіванки. — ой, а шо це у вас? На закупи ходили? По такій спеці?! — кивнув на сумки. І тут зрозумів, що цілком може скористатися ситуацією і отримати в особі тітки Галі серйозного спільника в боротьбі за серце Єлизавети. 
— Та отож, синку.. — несміло потупила очі вона. — А ти тут яким вітром? — запитала. — Господи, який ти став! — вражено  продовжила. — Гарнющий!

Ярославу було приємно, що тут скажеш. Він багато років не бачив цю милу жінку і йому кортіло трохи поспілкуватись з нею. Крім того й привід мав. 
— А я Лізу додому привіз. І от вирішив морозива собі в дорогу взяти. 
— Лізу? — ошелешено перепитала. Донька їй нічого не розповідала. Тим більше, це ж Дорош. Про їхні взаємовідносини вона знала все. Чи не все..? — Гріхи замолюєш, хлопче? — осміхнулась.

— Я в процесі, тьоть Галь. Самі розумієте, то буде складно. Але наміри у мене дуже серйозні. 
Жінка зміряла молодого чоловіка прискіпливим поглядом і скинувши підборіддя промовила:

— Пішли, легіню. Пообідаєш, розповіси про свої наміри. А я подумаю..

— .. як допомогти?

— .. Я подумаю.. — з натиском повторила Галина. 

Їй було цікаво: чи в курсі Олена, що її синок підбиває кличці до Лізи. Знову. Чи це не якась гра? Знову…

Ярослав же, просіяв такою променистою посмішкою, що миттю забувши про морозиво, підхопив клунки жінки, закинув їх в просторий багажник свого позашляховика, потенційну тещу розмістив на пасажирському сидінні та вирулив точно в тому напрямку, де колись жила Єлизавета.

Хвилювався? Звичайно! Та в коханні, як на війні — всі засоби добрі. 
— Нічого не помінялось? Живете там же?

Жінка зітхнула і скоса глянула на її тимчасового водія. 
— Живу там же, а от помінялось багато чого…

Тим часом, Мишко вичитував мачуху за неналежну поведінку. Тобто, поведінка, як раз належна, але ж він хвилювався! 
— І взагалі! Він мені не подобається! — гаркнуло дитя.

— В сенсі?  Мені ще питати у тебе, з ким ділити ліжко? — обурилась Ліза. — ти не особливо мене знайомив зі своїми одноденними!

— Так то я! Я чоловік!

І тут Ліза зашипіла не гірше кішки на розжареному даху!

Яйце курку вчитиме???!

— Михайле! В твоїх інтересах, зараз стулитися і більше не на докучати мені з подібними випадами. — проговорила вона встаючи зі стільця на кухні. — Я тебе люблю, ти моє життя, але своє ососбисте(!) — вона наголосила на останньому слові. —  з тобою обговорювати не збираюсь. Ти вже хлопчик не маленький і твого схвалення мої коханці не потребують. — продовжила вона рівним тоном. А мишко знав: якщо мати називає його «Михайлом», — значить він добряче іі вибісив. Таке бувало за все їхнє спільне життя разів зо три. Але зараз… — мабуть він таки перегнув. Але ж і правда хвилюється...

— І взагалі — чого це я, власне, виправдовуюсь!? — пирхнула, змахнула руками й вийшла геть. Треба заспокоїтись. Надто багато емоцій за останню добу. 

Переодяглась в домашню трикотажну сукню і завалилась в ліжко. Не могла згадати, коли востаннє вона так робила, щоб нічого не робити. Кудись вічно бігла, тікала, щось робила, бо сидіти без діла не можна, так не прийнято. 
А чому не можна? Куди не приймуть, якщо один день нічого не поробиш. 
Мишко вже не немовля, та на Бога, він вже здоровенний мужик, який цілком може й шкарпетки після себе в пралку закинути і їсти приготувати, і навіть підлогу вимити. 
Коли минуло близько години самобичування Лізи, з козі долинув доволі гучний брязкіт. Враховуючи, що звук збігся з оголошенням «повітряної тривоги», то сіпнулась вона добряче. За брязкітом пішла відбірна лайка пасинка і Ліза…. Нічого не зробила. Заплющила очі і далі дрімала. Телефон періодично мерехтів вхідними повідомленням, та от саме зараз не хотілось ворушитись. Мабуть втома таки взяла своє.