Читати книгу - "Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«О, ні! Чому він так на мене дивиться? Що збирається зробити?»
Дев'ятнадцята глава
Грег продовжував тримати камеру перед поліцейським. Але офіцер Ріддік швидко піднявся на ноги.
- Камера робить погані речі? - його очі впилися в очі Грега.
- Так, - відповів Грег. - Це не моя камера, розумієте? А кожного разу, коли я фотографую...
- Синку, досить, - м'яко сказав офіцер Ріддік. Він нахилився і поклав руку на тремтяче плече Грега.
- Я думаю, що ти дуже засмучений, Грег, - сказав він майже пошепки. - Я не звинувачую тебе. Це дуже засмучує всіх.
- Але це правда, - почав наполягати Грег.
- Я попрошу того поліцейського, - сказав офіцер Ріддік, показуючи на іншого, - провести тебе додому. І я попрошу його сказати твоїм батькам, що ти пережив дуже травмуючий досвід.
- Я знав, що ви мені не повірите, - сердито прошепотів Грег.
«Як я міг бути таким дурнем? Тепер він думає, що я якийсь божевільний!»
Офіцер Ріддік покликав поліцейського, що стояв збоку будинку біля живоплоту.
- Ні, все гаразд, - сказав Грег, швидко підвівся, стискаючи камеру в руці. - Я можу сам дістатися додому.
Офіцер Ріддік підозріло подивився на нього.
- Ти впевнений?
- Так. Я можу дійти сам.
- Якщо тобі буде що розповісти мені пізніше, - сказав офіцер Ріддік, опустивши погляд у камеру, - просто подзвони у відділок.
- Гаразд, - відповів Грег, повільно йдучи до передньої частини будинку.
- Не хвилюйся, Грег. Ми зробимо все можливе, - гукнув йому вслід офіцер Ріддік. - Ми знайдемо її. Прибери камеру і спробуй трохи відпочити, добре?
- Гаразд, - пробурмотів Грег.
Він поспішив повз Вокерів, які все ще тулилися разом під парасолькою на внутрішньому дворику.
«Чому я був таким дурнем? Чому я сподівався, що той поліцейський повірить у таку дивну історію? Я навіть не впевнений, що сам у неї вірю!»
Через кілька хвилин він відчинив задні двері будинку і зайшов до себе на кухню.
- Є хто вдома?
Ніхто не відповів.
Він попрямував через задній коридор до вітальні.
- Є хто вдома?
Нікого.
Террі певно був на роботі. Його мати, мабуть, відвідувала батька в лікарні.
Грегу стало погано. Йому дуже не хотілося залишатися на самоті. Він дуже хотів розповісти їм про те, що сталося з Шері. Він дуже хотів поговорити з ними.
Все ще стискаючи камеру, Грег піднявся сходами до своєї кімнати.
Він зупинився у дверях, двічі моргнув, а потім з нього вирвався крик шоку.
Його книги були розкидані по всій підлозі. Покривало з ліжка було зірвано. Шухляди письмового столу були відкриті, а їхній вміст розкиданий по всій кімнаті. Настільна лампа лежала на підлозі. Весь його одяг був витягнутий з комода й шафи та розкиданий по всій кімнаті.
Хтось був у його кімнаті - і перевернув її догори дном!
Двадцята глава
«Хто міг це зробити? Хто міг так рознести мою кімнату?» запитав себе Грег, з жахом дивлячись на вчинений погром.
Він зрозумів, що знає відповідь. Знає, хто це зробив.
Хтось, хто шукав камеру. Хтось, хто відчайдушно хотів її повернути.
Спайді?
Моторошний дядько, одягнений у все чорне, жив у будинку Коффманів. Він був власником камери?
Так. Грег знав, що це зробив Спайді. Він стежив за Грегом, з-за трибун на грі дитячої ліги. Він знав, що камера у Грега. І він знав, де Грег живе.
Ця думка була найжахливішою з усіх.
Він знав, де живе Грег.
Грег відвернувся від хаосу у своїй кімнаті, притулився до стіни коридору і заплющив очі.
Він уявив собі Спайді, темну постать, що так злісно повзе на своїх худорлявих лапках.
Він уявив його в будинку, в будинку Грега. У кімнаті Грега.
«Він був тут. Обнишпорив усі мої речі. Він розгромив мою кімнату!»
Грег відчував, що все переплуталося. Йому хотілося кричати від
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн», після закриття браузера.