Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Нове бачення світу

Потрясіння стосовно світогляду, яке європейці пережили після відкриття Америки, було, мабуть, найсильнішим: протягом XVI ст. фантастичне уявлення про реальність поступалося місцем більш точній та науковій позиції. Людина, яка виросла в одній з Християнських республік, вже не оперує — як індивід епохи Середньовіччя — загальними поняттями про «пласку» Землю, чий вигляд був навіяним іудейським переносним храмом-скинією Мойсея у пустелі: всередині прямокутної площі, оточеної з усіх сторін водами, розташовувалися три континенти — Європа, Азія й Африка, які не надто відрізнялися одна від одної за розмірами і були розділеними Середземномор’ям, що містилося в центрі; по краях стояли чотири великі стовпи, що підтримували балдахін-небо. Концепція про круглу Землю — розроблена ще античними мислителями, які приписували небесним тілам геометричну форму сфери, адже для них вона була близька до досконалості — відродилася насамперед завдяки Іоанну да Сакробоско, котрий жив у першій половині XIII ст. Він написав невеличкий трактат під назвою «Про сферу», якому було долею визначено багатовікову історію та який становив продовження вчення Птолемея — великого вченого з єгипетської Александрії, який жив у ІІ ст. до н. е. У зображенні Всесвіту, відповідно до його теорії, була описана небесна сфера, поділена на п’ять зон: дві зовнішні зони та одна в центрі вважалися безлюдними — на перших був надто холодний клімат, на центральній панувала нестерпна спека, і лише два останніх пояси були придатними для життя людей. На початку XV ст. завдяки візантійським ученим трактат Птолемея потрапив на Захід і був опублікований разом із текстом, який перекладачі латиною назвали «Космографія», де були зображені всі карти — які або взяли з оригіналу, або більш-менш відновили згідно з даними, опрацьованими александрійським ученим. Як натяк на сферичність землі, континентальні маси були розташовані на напівкруглій поверхні, а Океан, що відокремлював європейські й африканські береги від азіатських, немов становив обрамлення західного й східного краю. Загалом Європа на цій карта мала приблизно ті самі обриси, що й тепер, але північна частина Африки зображувалася присадкуватою й квадратною з випуклістю на схід, що позначала Ефіопію. На півдні простягалася Незвідана земля — Terra incognita. Азія, окремий від Близького Сходу регіон, була окреслена на карті доволі точно, однак без жодного розмежування на півночі та на сході; характерний південний трикутник Індійського півострова був набагато меншим за справжній, а от у Mare Indicum (Індійському океані) розміщувався великий фантастичний острів Цейлон, тоді названий Taprobana; трохи далі був Aurea Chersonnesus (Золотий Херсонес) — ланцетоподібний півострів, розташований на південь від Sinus Magnus (Великої Затоки), що омивала своїми водами regio Sinarum (Китай). Пропорції континентів не мали нічого спільного з реальністю: Африка видавалася ледь не вдвічі більшою за Європу, яка, у свою чергу, займала територію, що дорівнювала третині Азії. Відомо, що саме через недооцінку дистанції між західними європейськими берегами та східними азіатськими — Христофор Колумб вважав, що між ними не більше 120 градусів широти, на третину менше від справжньої відстані — здавалося можливим доплисти від Заходу до Близького Сходу. Щодо західного узбережжя Африки, то португальцям знадобилося майже все XV ст., аби досягти найпівденнішої точки континенту і переконатися в тому, що навколо нього можна проплисти. Насправді, люди тоді вірили, що це узбережжя з’єднане з так званою Terra Australis (Невідомою Південною землею) і гадали, що Mare Indicum було внутрішнім морем без виходу до Атлантичного океану. Лише через п’ять років після відкриття Америки Васко да Гама (1464—1524) висадиться в Калькутті, на західному березі Індії. Однак європейська культура отримувала новини про Індію ще за часів Александра Великого (356—323 рр. до н. е., правитель з 336 р. до н. е.), а про Катай та Джипанго (Китай та Японію) розповів Марко Поло у «Книгах чудес світу», які швидко стали дуже популярними. Водночас найбільше всіх збентежило саме відкриття Америки.

Форми світу

Приблизність географічних розрахунків

Індія

і Terra Australis

Експедиції Колумба та позиція Церкви

Коли Колумб представив свої плани подорожей комісії теологів, об’єднаній королем Фердинандом Арагонським (1452—1516) та королевою Ізабеллою Кастильською, багато хто з вчених мужів назвав цю подорож нездійсненною. Вони пояснювали це тим, що моряки потраплять у дуже спекотний край із нестерпним кліматом і дуже небезпечно перебувати в такій близькості до екватора, адже існує ризик опинитися за межами нашого світу.

Біблія

та Америка

Через прогресивне освоєння Нового Світу — новини про подорожі й дослідження Амеріго Веспуччі (1454—1512) стрімко поширювалися з першого десятиліття XV ст. — подібні думки втрачали свої позиції, але не поспішали зникати назовсім. Більше того, якщо дивитися під релігійним кутом зору, то ця подорож призвела б до деяких ускладнень. За Біблією, усі люди походять від Адама, але важко повірити в те, що нащадок праотця міг би жити в таких далеких та невідомих землях. Ще складнішою проблемою було пояснення слів з Нового завіту про День Святої Трійці, за якими Слово Боже — про що нагадав апостол Павло (Послання до Римлян 10, 18) — було поширене серед людей по всьому світу, а не сповідували християнство лише ті, хто свідомо відмовлявся від нього: таких людей, відповідно, можна карати і робити їх своїми слугами. Проте апостоли не могли дійти до жителів Країн за ме­жами Океанів, адже їх розділяли такі водні простори: і як тепер сприймати цих людей? Найзручнішим виходом для завойовників було рішення вважати аборигенів віддаленими нащадками Адама, у котрих, як і у звірів, не було душі, а отже, їх можна було знищувати чи поневолювати. Відомо, що ці поселення були знищені не лише страшними епідеміями, поширеними через нестачу ліків, а й діями європейців — і не стільки масовими вбивствами, скільки нелюдською експлуатацією місцевих жителів та радикальною зміною способу їх життя.

Суперечки

щодо індіанців

Суперечки на цю теологічну тему були дуже тривалими, складними й виснажливими, і в них були свої головні герої: іспанський гуманіст Хінес де Сепульведа — прихильник ідеї про неповноцінність тубільців,