Читати книгу - "Світло з пітьми. Частина ІІІ, Ольга Сімбірцева"

 Я подумала про Ейдена. І моє серце стиснулося. Він розбудив мене, попередивши про небезпеку. У мене було таке відчуття, що він поруч. Тепер не було відчуття, що я залишилася одна. Я перебувала в якомусь піднесеному збудженому стані. Мені здавалося, що найближчим часом щось станеться, щось хороше.  Моя біганина величезним мегаполісом має скоро закінчитися. Але наступної миті стало трохи моторошно. Побоювання того, що статися має не щось хороше, а погане, проти моєї волі закрадалося в душу.

 Згадавши вампіра, якого побачила в лікарні, і того, з автобусної зупинки, замислилася над тим, хто вони. З якоїсь причини вони для мене були пов'язані один з одним: обидва спостерігали за мною і робили це цілком відкрито. Один із них навіть не дозволив іншим вампірам чіплятися до мене.

 Ні вампір із лікарні, ні вампір із зупинки зі мною не заговорили поки що. Можливо, це була своєрідна гра, і я маю знати, що за мною спостерігають, що я як на долоні. І хоч один із них і допоміг мені, він лише відгородив мене від дрібних сошок. Ті двоє не дарма так злякалися його і не стали зв'язуватися з ним, вважаючи за краще просто тихенько піти. Він або займає якесь високе становище серед вампірів, або служить комусь...

 Щось неприємно здригнулося всередині. У будь-якому разі, ті вампіри, які підсіли до мене в автобусі, прекрасно знали, хто перед ними, і що їм слід його остерігатися, з ним не можна зв'язуватися.

 Було ще дещо... У синьоокому з лікарні і в хлопцеві, який одним тільки своїм поглядом змусив інших вампірів відступитися, було щось, що відрізняло їх від інших. Це відштовхувало і навіть лякало, але й притягувало водночас. Дивне, чуже і водночас таке знайоме. І що більше я думала про це, то ясніше відчувала до них інтерес. Можливо, вони були набагато старші за інших вампірів, але я не відчувала їхнього віку. У них була якась холодна велич і аристократична витонченість та шляхетність, але при цьому - самовпевненість і безтурботність, властиві молодості.  Можливо, вони були набагато сильнішими за будь-якого з вампірів. Мабуть, належали до якогось клану, на який зважали і якого боялися. Якщо їхня сила й авторитет можуть зрівнятися з впливом Маркуса...

 Я раптом подумала про те, чи варто мені їх, або того, хто за ними стоїть, побоюватися більше, ніж самого Маркуса, чи не менше? Вони спостерігають за мною, щоб дізнатися, що я собою являю, чи це німе попередження, що я нікуди не зможу подітися від них?

 Я втомлено видихнула. Сидячи на краю даху багатоповерхової будівлі Мангеттена, спостерігала за різнокольоровими вогнями навколо. Я намагалася відчути Ейдена, намагалася покликати його. Він має знати, що я тут. І я заплуталася.