Читати книгу - "Тіньовий Перехід 2, impala"

 — Поговорімо про ваш інвентар, — сказав Гейл, поклавши руки в рукавицях на прилавок.  — Я помітив, що останнім часом ви продаєте товари за надзвичайно низькими цінами. Його очі втупилися в крамаря.  — Не бажаєте пояснити, звідки ці товари? 

 — Ну, бачите, я маю доступ до спеціальних постачальників, які можуть надати якісні товари за вигідними цінами! — яскраво сказав він, сподіваючись, що капітан варти прийме це туманне пояснення.

Гейл був незворушний.  — Я вважаю, що в це... важко повірити, — повільно промовив він.  — Насправді, у мене є підстави підозрювати, що походження вашого товару не зовсім законне.

Серце Філбурта прискорилося, але він зберіг нейтральний вираз обличчя.  — Напевно, ви помиляєтеся, капітане. Запевняю вас, мої постачальники цілком легальні.

Гейл нахилився вперед, його голос знизився до небезпечного шепоту.  — Не намагайся обдурити мене, карлик. Я прийшов сюди не для того, щоб обмінюватися люб'язностями —. Його пронизливі очі, здавалося, пронизували душу Філбурта.  — Ти скажеш мені правду про своїх постачальників, або будуть наслідки.

Власник крамниці затремтів під напруженим поглядом Гейла. Він знав, що капітан гвардії має репутацію чесного і відданого справедливості. Очевидно, що більше не було місця для вивертів чи напівправди.

Важко ковтаючи, Філбурт змирився з тим, що мусить зізнатися.  — Гаразд, — почав він тихим голосом.  — Я розповім вам усе... 

 — Розумієте, — повільно почав він, — у мене є двоюрідний брат, який керує торговою компанією за кордоном. Він має змогу отримувати ці товари безпосередньо від виробників за зниженими цінами, оскільки купує їх у великих кількостях.

Філбурт щиро кивнув, набуваючи впевненості в міру того, як розповідь розгорталася.  — Я знаю, що це виглядає занадто добре, щоб бути правдою, але сім'я піклується один про одного, чи не так? Він дає мені неймовірну знижку, тому що я його улюблений кузен! 

Вираз обличчя Гейла залишався незворушним, його очі все ще втупилися в мініатюрного власника крамниці. Філбурт продовжував.

 — До того ж, ви ж знаєте, які ми, гноми, спритні бізнесмени! Я розтягую кожну мідянку так далеко, як тільки можна. Мій двоюрідний брат продає мені за собівартістю, а я використовую свою ділову хватку, щоб накручувати ціни, випереджаючи конкурентів.

Філбурт ввічливо посміхнувся, розводячи руками.  — Цілком законно і чесно. Ви не знайдете жодних тіньових оборудок у цьому закладі, ні, сер! 

Гейл довго мовчав, а Філбурт з нетерпінням чекав на його відповідь. Нарешті він заговорив.  — Дійсно, дуже цікава історія, — сказав він повільно.  — Однак, вибачте, якщо мені... важко прийняти її за чисту монету.

Серце Філбурта знову прискорилося, але він зберіг привітну посмішку на обличчі.

 — Запевняю вас, капітане, кожне слово правдиве, - щиро сказав він.  — Будь ласка, не соромтеся перевіряти мої записи. Ви побачите, що все в порядку.

Гейл ще якусь мить дивився на нього, а потім кивнув.  — Можливо, я прийму вашу пропозицію, — Він знову нахилився ближче.  — Але знай, карлику. Якщо я дізнаюся, що ти був не зовсім правдивим, будуть серйозні наслідки.

Філбурт мимоволі відсахнувся.  — Звісно, капітане, — заїкнувся він.  — Але даю вам слово - мій бізнес цілком легальний.

Гейл випростався, вираз його обличчя все ще залишався кам'яним.  — Побачимо, — Він різко розвернувся і попрямував до дверей, брязкаючи обладунками. Зупинившись на порозі, він озирнувся.  — Доброго дня, крамар. Скоро побачимося знову.

Двері зачинилися за ним з відчуттям остаточності, залишивши Філбурта наодинці в його крамниці. Карлик з полегшенням припав до прилавка. Це було близько - занадто близько. Глибоко зітхнувши, Філбурт випростався і повернувся до прибирання у своїй крамниці, а його думки вже мчали вперед до наступної таємної угоди.

***

Покинутий будинок був розташований в кінці звивистої ґрунтової дороги, далеко від решти міста.  Гнилі дерев'яні балки стирчали під непарними кутами вздовж зовнішніх стін, які були вкриті клаптиковою кладкою з обвітрених дощок. Багато вікон було вибито, а по краях рам стирчали зазубрені уламки скла.

 — Це те місце? — з сумнівом запитав Зейн, роздивляючись напівзруйновану будівлю.

Леонард кивнув.  — Так, це був будинок моїх предків. Тут ніхто не жив багато років

Алекс штовхнув перекошені вхідні двері, петлі заскрипіли на знак протесту. Павутиння, завішане на дверях, тріпотіло на вітрі.

Всередині було тьмяно і похмуро, порошинки пилу танцювали у згасаючому вечірньому світлі, що проникало крізь розбиті вікна. Дошки підлоги рипіли під ногами, коли вони заходили всередину. Грубі меблі були розкидані по кімнатах у безладі - перекинуті стільці, стіл без ніжок, полиці, вичищені дочиста від вмісту.

 — І що ж тут такого серйозного? — запитав Леонард, оглядаючи інтер'єр.

Алекс повернувся до Зейна.  — Я хочу, щоб ти ненадовго вийшов на вулицю, — сказав він.

Зейн виглядав збентеженим.  —Що? Навіщо? 

 —Це необхідно, — ухильно відповів Алекс.

 —Ти щось приховуєш, — звинуватив Зейн, і в його голосі пролунали нотки болю.

Алекс поклав руку йому на плече.  — Зейне, ти повинен мені довіряти.

Зейн довго вдивлявся в обличчя Алекса, перш ніж зітхнути.  — Гаразд, якщо ти вважаєш, що це так важливо, — Він розвернувся і попрямував назад через вхідні двері.

Як тільки Зейн опинився на вулиці, Леонард втупився в Алекса пронизливим поглядом.  —Так, чому я повинен тобі довіряти? — запитав він.  —Що ти нам не договорюєш? 

Алекс глибоко вдихнув.  — Леонарде, ти ж чув щось про людей з інших світів, так? 

Леонард повільно кивнув.  — Так... я чув багато історій про це. Але, здається, я знаю, до чого ти ведеш, — він багатозначно подивився на Алекса.  — У таверні, коли я вперше побачив тебе, я одразу відчув щось... чуже. Ніби ти не звідси. Це твоя душа - вона має іншу сутність, ніж наша. Це можуть відчувати деякі сильні чаклуни.