Читати книгу - "Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння"

– А якщо ти чекатимеш у себе, а я – тут?

– О ні, люба, такої обіцянки я не давав. І взагалі, мені тут більше подобається, – Дін нахилився і потерся об мене.

– А мені – ні! Ти мені весь краєвид закриваєш.

– Правда? – лукаво усміхнувся він, сповз трохи нижче, ніжно торкнувся моєї шиї губами, а потім язиком. На ці невинні пестощі моє тіло відразу відреагувало, всередині щось почало стискатися, а дихання збилося. – Так краще?

– К-краще, – промовила я, намагаючись ігнорувати мурашки по шкірі.

Його ніжні дотики перемістилися на ключицю, а рука обережно стиснула мені груди.

– Наталочко, – підняв голову Дін, у його очах блищали жовті іскорки. Злегка охриплий голос виказував бажання, що все сильніше охоплювало його. – Вирішуй швидше, інакше в мене серцевий напад станеться.

І я зрозуміла, що пропала!

– Тоді поцілуй мене як слід, – прошепотіла, легенько торкнувшись його гладко виголеної щоки кінчиками пальців.

– Бажання королеви – закон для короля, – засміявся він і поцілував мене саме так, як я хотіла.

Ох, який то був поцілунок! У ньому було все, що можна відчути в поцілунку жінці, яка небайдужа: пристрасть, захоплення, нетерпіння, обожнювання та палке бажання.

Я не могла не відповісти на такий поцілунок. І я відповіла. Це, напевно, стало певним поштовхом для Діна, бо після цього почалося щось неймовірне. Поцілунки стали гарячими і вимогливими.

Незабаром я вже навіть не могла зрозуміти, чим він мене торкається: руками, губами чи язиком. Мої руки самі обвили його міцну шию, а потім заплуталися в м'якому довгому волоссі.

Цього разу все було повільніше і ніжніше, а коли я вже зовсім втратила голову від того, що відбувалося, Дін прошепотів:

– Мила, зараз.

Я тільки кивнула головою, не відчуваючи ніякого збентеження чи страху і не відчуваючи ні болю, ні незручності при повному злитті, що сталося після цих слів.

Він дбайливо і ніжно вів мене до краю, який був уже зовсім близько. Гарячі губи торкнулися мого вуха, і я почула тихий шепіт:

– Кохаю тебе!

Можливо, саме цих слів і бракувало, щоб перенести мене за межі відомого, у зовсім інший, незвіданий світ.

У цьому новому вимірі небо і земля помінялися місцями, а повітря заіскрилося всіма барвами веселки. Хвиля невимовної насолоди підхопила мене і понесла до хмар, а потім іще вище. З відчайдушною надією, зачепившись за ниточку свідомості, я подумала: "Це МІЙ чоловік...".