Читати книгу - "Невидимі сліди, Марі-Анна Харт"

Олівер відкинувся назад на стільці, мимоволі поглядаючи на Кейт, і розмірковував кілька секунд, перш ніж відповісти.

— Знаєш, я насправді ніколи не вчився в коледжі. Працюю з 14 років. Спочатку це були різні дрібниці, а потім… ну, все почалося з бару. Може, виглядає це дивно, але я завжди намагався сам собі забезпечити стабільність.

В його голосі було щось не зовсім легке, незважаючи на те, що він намагався пожартувати.

— Так що, ну, ось така моя "освіта", — додав він з посмішкою, яка була явно з награною. — Коледж — це завжди була мрія, але не для мене. Часом я думаю, чи справді я так втратив багато, чи ні. Може, мені просто не пощастило з моментом.

Кейт уважно дивилася на нього. Хоч він намагався залишатися легким у розмові, вона відчула під його словами тонку тінь смутку, яка не могла сховатися за його жартами.

— Це зовсім не виглядає як втрата, Олівер. Ти ж все одно вчишся в процесі життя, і багато чого вже досяг. — сказала вона, намагаючись підтримати його. — І, чесно кажучи, мені здається, що ти, принаймні, знаєш, чого хочеш, і маєш більше досвіду, ніж більшість хто навчається в коледжі.

Олівер подякував їй поглядом, і на його обличчі знову з'явилася посмішка, але вже без колишнього жарту. Він просто кивнув.

— Можливо, ти й права. Але все одно іноді ловлю себе на думці, що інші мають інакшу освіту, інші можливості, знаєш? Але, здається, всі шукають свій шлях. І я ще не розібрався, чи це мій шлях, чи просто всі ці роки були марно витрачені.

Кейт тихо посміхнулася, вдячна за відвертість, яку він їй показав. Вона відчула, що за його жартами і впевненістю стоїть значно більше, ніж він готовий був показати на перший погляд.

Олівер, посміхаючись, запитав:

— А ти чим займаєшся? Яка твоя спеціальність?

Кейт задумалася на мить, перед тим як відповісти:

— Вивчаю мистецтво, точніше, історію мистецтва.

Олівер з зацікавленням підняв брови, коли почув відповідь Кейт. Він нахилився трохи вперед, зацікавлений, і з усмішкою запитав:

— Мистецтво? Це цікаво! І що саме ти вивчаєш? Живопис, скульптуру чи, може, щось інше?

Кейт, почувши його питання, посміхнулася і задумалася на мить, перш ніж відповісти.

— Ну, це скоріше історія мистецтва. Я завжди захоплювалася мистецтвом, зокрема, живописом і фотографією. Але найбільше мені подобається вивчати, як мистецтво взаємодіє з культурою та суспільством, як воно відображає час, у якому створюється.

Вона знову поглянула на Олівера, намагаючись передати своє захоплення цією темою, а також щоб побачити його реакцію.

— Це може здаватися дещо сухим, але я знаходжу в цьому певну красу. Кожне мистецьке явище — це свого роду історія, яку треба розшифрувати, — додала вона, посміхаючись.

Олівер виглядав здивованим і захопленим її відповіддю.

— Це звучить дійсно цікаво! Мені завжди здавалось, що мистецтво – це просто картини на стінах або красиві скульптури, але, схоже, тут є набагато більше. Ти справді розбираєшся в цьому.

Кейт здивувалася від такої реакції, але не стала приховувати своєї вдячності.

— Так, це більше про те, як творчість впливає на суспільство, як художники передають свої погляди через свої роботи. Але й сама емоція від перегляду твору мистецтва — це теж частина, що мені подобається.

Олівер кивнув, розуміючи.

— Звучить дуже глибоко. Я б, напевно, не зміг це оцінити так, як ти, але твої слова дають мені уявлення про те, чому це важливо.

Після сніданку Олівер встав з-за столу і почав прибирати посуд. Кейт, допивала каву і дивилася  на нього.

Олівер, миючи тарілки, злегка підняв очі на неї і відповів:

— Моя зміна почнеться о 12. Тому вже час вирушати. Але якщо тобі буде скучно або захочеться провести час, я завжди буду радий бачити тебе в барі. Ти знаєш, де мене знайти.

Він закінчив миття посуду, витер руки і усміхнувся.

— Ну, а поки я йду, бажаю гарного дня. Якщо що, не соромся заходити.

Кейт посміхнулася у відповідь і кивнула:

— Дякую, Олівер, за пропозицію, — тихо сказала Кейт

— Це не пропозиція із ввічливості, — відповів Олівер, злегка усміхаючись. — Це реальна пропозиція прийти.

Олівер помахав рукою і пішов, залишаючи Кейт на кухні саму. Вона відчувала себе щасливою, але це відчуття викликало у неї дивне збентеження. Вона не могла зрозуміти, чому цей момент приносить одночасно радість і дискомфорт.

Йен, прокинувшись після 11, спустився вниз і, побачивши Кейт на кухні.

— Доброго ранку, — заговорив він, намагаючись розтопити мовчання. — А де Олівер?