Читати книгу - "Втрачена Імперія , LikoDan "

Темрява навколо стала ще густішою, ніби поглинаючи світло, що виходило від старця. Усі присутні мовчали, усвідомлюючи жахливу правду, яку тільки що почули. Те, у що вони вірили все своє життя, виявилося брехнею.

Імператриця Айсян нарешті порушила тишу:
— Ти кажеш, що імперія Тяньсин знала про це. Вона знала, що її знищать… Але чому вона нічого не зробила?

Старий сумно посміхнувся і зітхнув:
— Вона зробила більше, ніж вам здається. Перед своїм падінням Тяньсин залишила пророцтво.

— Пророцтво? — підняла голову Лінхуей, яка досі трималася за поранений бік.

— Так, — підтвердив старий. — Перед тим, як імперія впала, її остання імператриця записала своє останнє послання для майбутніх поколінь.

Він зробив паузу, вдивляючись у тіні навколо, немов міг побачити те, що давно було втрачене.

— Хто була ця імператриця? — запитала Юань Жень із Шуйчжу.

— Її звали Ло Юнь. Вона була останньою правителькою Тяньсин, і вона бачила все — зраду богів, руйнування імперії, майбутню катастрофу. Вона знала, що зупинити це неможливо… але вона могла попередити майбутніх.

— І що ж вона сказала? — голос Чжао Ліня був холодним, але в ньому відчувалася тривога.

Старий глибоко вдихнув і промовив:

"Коли світ похитнеться й останній захисник впаде,
Ті, що втратили все, опиняться в темряві.
Але серед ночі з’явиться світло,
Що поверне їх до загубленого шляху.
П’ять відданих стануть шістьма,
І тільки ті, хто пройде випробування,
Зможуть побачити світанок нового світу."

Його голос лунав у порожнечі, і коли він закінчив, настала довга мовчанка.

— Що це означає? — тихо запитала Айсян.

— Це означає, що не все втрачено, — відповів старий. — Імперія Тяньсин не загинула остаточно. Її дух, її суть ще живе десь у цьому світі. І вона чекала на вас.

— Але як? — Лінхуей зробила крок вперед. — Ми втратили все! Боги знищили нашу силу, світ майже загинув! Як ми можемо щось змінити?

Старий кивнув:
— Ви втратили свою силу, але не свою сутність. Ваші імперії були створені із частин енергії Тяньсин. Вони є її уламками. І якщо ви знайдете спосіб знову об’єднати ці уламки, ви зможете відродити імперію.

— Але як? — Го Лянь стиснув кулаки. — Артефакти забрали! Ми не можемо повернути їх!

— Це правда, — старий кивнув. — Але вони не єдиний шлях.

— Тоді який? — різко запитала Айсян.

Старий поглянув на неї, його очі блищали, наче він знав набагато більше, ніж говорив.

— Ви маєте знайти той, хто знає істину.

— Ти про кого? — Лін Юе нахмурилася.

Старий задумався.
— Дух, що все ще прихований. Дух, який залишився, навіть коли імперія впала.

— Фортуна? — шепотом промовила Лінхуей.

Старий кивнув.

— Вона зникла, — сказала Юань Жень. — Ніхто не знає, чи вона взагалі ще існує.

— Вона існує, — твердо сказав старий. — Вона не могла загинути, адже єдиний, хто міг її знищити, — це сам Сюй Ван. А він цього не зробив.

— І як ми маємо її знайти? — запитав Чжао Лінь.

Старий підняв руку і вказав на темряву, що оточувала їх.

— Ви вже в місці, де вона може бути. Тяньсин не була знищена, вона була лише прихована. І щоб знайти її, ви повинні знайти того, хто зможе вас провести.

— І хто це? — голос Айсян тремтів.

Старий усміхнувся.
— Ви вже знаєте відповідь.

Лінхуей затаїла подих.
— Ти.

Старий кивнув.
— Так. Я був її останнім хранителем. І якщо ви готові, я покажу вам шлях.

Тишу прорізав далекий звук — наче щось рухалося в темряві. Здавалося, світ почав змінюватися.

— Але перед тим, як ми підемо, ви повинні зробити вибір, — сказав старий. — Ви готові боротися не за відновлення імперій, а за повернення істинного світу?

Всі мовчали.

Айсян підняла голову.
— Я готова.

Лінхуей кивнула.
— Я теж.

— Ми не дозволимо, щоб усе це було даремним, — промовив Чжао Лінь.

Го Лянь стиснув кулаки.
— Якщо є шанс змінити це, ми повинні його використати.

Старий кивнув.
— Тоді час настав.

Світло стало яскравішим. Темрява навколо почала змінюватися, відкриваючи перед ними шлях. Далекий, майже невидимий, але він був.

І вони рушили вперед.