Читати книгу - "Піратський скарб, Оля"

Як накажете, пане.

-Хто з вас боїться цих тварюк?

-Навіщо тобі ця інформація?

Запитав Дрейк.

-Вона потрібна не мені.

Дрейк одразу зрозумів про кого я, а от інші матроси ні. Але троє з матросів підняли руки.

І що дала тобі ця інформація?

Накажи їм вийти всередину та подивитися страху в очі. Вони мають зрозуміти, що це всього лише ілюзія, що вони не справжні. Мають подолати свій страх. 

Хочеш сказати, що це просто їхні страхи?

Саме так.

-Вийдіть всередину. Подивіться страху в очі. Ви маєте перемогти свій страх.

-Капітане, ви здуріли? 

-Хочеш, щоб ми померли першими? 

-Та краще застрельте нас.

Говорили в унісон всі чотири чоловіки.

-Ану цить. Ви вийдете всередину, а інакше ваша смерть буде набагато гіршою за смерть від цих тварюк і боятися ви будете вже не їх, а мене. Я вирву ваш язик, потім відрубаю кожен палець, відріжу ваші вуха, а на сам кінець виколю очі та скормлю всі ваші органи акулам. То ви вийдете?

На хвилину запанувала тиша. 

-Ми вийдемо.

Схоже він був найсміливішим з них, адже говорив першим.

Хлопці не хотя вийшли всередину та поглянули в очі своєму страху. Перший павук злісно скривився. Його очі закотилися, а сам він впав на кам'яну підлогу, але вже через секунду його масивного тіла не стало. За ним одразу полягли й інші.

Тепер в мене немає сумнівів це випробування страхом. Для кожної людини є свій страх, який вона має пройти.

Раз за разом ми проходили різноманітні страхи. Чого тільки не боялися матроси. Русалок, демонів, духів та навіть якихось комах, що було досить смішно. З команди залишилося всього декілька людей. Я, батько, Аліса, Дрейк та Карлос. Аж тут перед нами постало чудовисько з щупальцями замість волосся. Сам морський диявол. 

-Це твій страх? 

Запитала я у батька.

-Так. 

-Ти боїшся смерті?

-Якби я боявся смерті, то тут була б труна, але я боюся не цього. Я боюся потрапити до нього. Стати частиною летючого голландця. 

Батько встав прямо навпроти морського диявола. Випрямив спину та заглянув йому в очі. Диявол зареготів та врешті заговорив.

-Я заберу не тільки тебе, але й твою команду і доньку. Чекай на мене, старий Лаврендж, твій час скоро настане.

Промовив він та розчинився в повітрі. Далі нас перенесло на базар якогось містечка.

-Чий це страх?

Здивувався Дрейк.

-Мій.

Відповів Карлос.

-Та ну, ми стільки пережили, а ти боїшся цього?

-Я боюся спокійного життя, Алісо й аж ніяк не готовий до такого життя.

В мить нас знову перенесло, а це означало, що Карлос впорався зі своїм страхом. Ми опинилися в борделі. Розкішні сукні та чоловіки, що приходять сюди задля втіхи.

-Твій страх?

-Так.

Відповіла зі сльозами на очах Аліса. Ось і її черга, її страх.

-Чому вона цього боїться?

Прошепотів мені Дрейк.

-П'ять років тому її батько продав її в цей бордель за 20 крузадо. Вона виросла на Тортузі. Її батько пірат на пенсії. Вона ніколи не думала, що батько вчинить так з нею. Тоді вона розбила голову вазою одному з клієнтів борделю, що прийшов до неї та втекла через вікно. Це був третій поверх. Ніхто не думав, що вона наважиться на таке, а вона зістрибнула на нижній балкон, а з нього на дах одного з будинків. Вона відправилася в порт та там шукала роботу, бо йти їй було більше нікуди. Там вона знайшла мене і почала проситися на корабель. Я не погоджувалася, але коли почула як вона втекла з борделю одразу прийняла її. 

-Її ніхто більше не брав, що вона пішла до тебе?

-Ні, її б взяли, але вона побачила жінку, яка набирає людей і вирішила одразу йти до мене.

Поки я розмовляла з чоловіком Аліса впоралася зі своїм страхом та він знову змінився. Ми побачили смерть. Посередині корабля лежало тіло Дрейка. Поряд з ним моє тіло та тіла інших піратів. Багатьох я знала, адже вони були з наших команд, деякі з команди Дрейка, але інших я не знала, можливо, це його команда.

-Хто ці люди?

-Моя команда.

-Боїшся смерті?

-Боюся, але не своєї.

Чоловік говорив тихо. Настільки, що чула його тільки я.

-А чиєї?

-Твоєї. Ти помітила, що ти лежиш найближче до мене? Практично посередині.

Говорили ми пошепки, щоб ніхто не почув нас. Зайві вуха нам не потрібні.

-Ти хочеш моєї смерті?

-З чого ти взяла?

-Ну знаєш, від хвилювань я можу вмерти. В моєму ослабленому стані це й не дивно.

-О ні, твоя смерть мені не потрібна.

-Наступна ти.

-Так.

-То чого ти боїшся?

Запитав у мене Дрейк.

-Не знаю.

-Не знаєш чого боїшся?

-Душа відьми дуже дивна і не зрозуміла.

-Далі Авра.

-Авра Лаврендж нічого не боїться.

Донісся до мене голос одного з піратів.

-Не дури, кожен чогось боїться і вона не виняток, але її страх має бути просто жахаючим.

Ступаючи печерою моє серце ніби зупинилося, а дихання сповільнилося, що чекає на мене в цій печері? Задавала я собі запитання на яке не мала відповіді. Безстрашна Авра Лаврендж, так про мене говорили, але я була безстрашною тільки тому, що не знала свого страху. Я сама не розуміла чого боюся найбільше і схоже день коли потрібно поглянути страху в обличчя настав.

Спереду з'явився силует дівчини. Вона була так схожа на мене, але щось в ній було дивне. Інші очі. В них горить вже не той вогонь, що колись. Інше волосся, воно потемнішало на один чи два тони, але я не помітила з першого разу головне. Вона спиралася на вишукану золоту тростину. Невже я боялася храмоти? Дурня якась. Дівчина виконала хитромудрий пас руками та з її пальців почали повзти тіні. Вони обвивали все довкола. Корабель, мене, інших людей. Я боялася бути відьмою, бути як мати.

Але ти вже як вона, відьмочко, тобі потрібно всього лише прийняти це і навчитися з цим жити.

Вона померла використовуючи магію.

Перед смертю вона використала сильну магію, мало хто може впоратися з таким обсягом енергії. Я не хочу цього говорити, але ти набагато сильніше за неї. Ти перевершила її.