Читати книгу - "Картковий будинок"

ще, можливо, його колишня дружина), коли йому спало на думку ризикнути своїм витратним рахунком і спортивною машиною і позмагатися за маргінальне парламентське місце. Не те щоб він очікував чи по-справжньому бажав перемоги — зрештою, уряд мав чималу більшість,— та ця боротьба за місце допомогла б створити йому бренд зі свого імені й прислужилася як соціально, так і професійно. Він би кілька тижнів був на передовицях професійних PR-часописів. «Людину з громадянською свідомістю» завжди добре тиражують у такій агресивно-комерційній галузі.

Його перевага у сімдесят шість голосів, після трьох перерахунків, стала неприємним шоком. Вона означала значно нижчі доходи й прискіпливу увагу до його рипучого особистого життя, а шанси на те, що його викинуть після наступних виборів, усе-одно лишалися. Тож навіщо обачність? Йому нема чого втрачати, окрім своєї анонімності.

Кендрик провів переломну ніч і важкий ранок, борючись із тим, що розповів йому О’Ніл. Навіщо скасовувати рекламну кампанію, яка просуває популярну програму, спрямовану на отримання голосів? У цьому ж не було ніякого, бляха, сенсу, хіба що... Хіба що проблеми були не в рекламній кампанії, а в самій програмі. Певно, так усе й було. Чи ні? В чому ще могла бути річ? Чи, може, він ще надто зелений, щоб зрозуміти суть справи? Що дужче він чіплявся за цю головоломку, то більше вона заплутувалася. Слід поцікавитися чи звинуватити? Спитати чи засудити? Він знав, якщо неправильно все зрозумів, то першим і останнім враженням, яке про нього складеться, буде «придворний блазень».

Коли він звівся на ноги, сумніви, ніби шершні, досі гуділи у нього в голові. Його хвилинна непевність притлумила загальне замішання палати, бо парламентарі відчули його нерішучість. Новий член парламенту закляк? Кендрик глибоко вдихнув і вирішив, що нема сенсу намагатися зберегти гідність. Він підскочив.

— Чи може прем’єр-міністр пояснити палаті, чому він скасував обіцяну програму розвитку лікарень?

Він не критикував. Не розвивав свою думку. Не додав ані фрази, ані коментаря не до теми, щоб дати можливість прем’єр-міністру ухилитися чи присісти. Коли новий рядовий член парламенту повернувся на своє місце, рядами покотилося глухе гудіння. Медична програма? Скасована? Змагання набрало нового цікавого оберту, і триста з гаком глядачів усі як один повернулися поглянути на Колінґриджа. Той зіп’явся на ноги: відчуття було таке, наче вся кров, потрібна для роботи мозку, так і лишилася в ногах. Йому було відомо, що в червоній папці не було нічого такого, звідки можна взяти натхнення, ніякої підпори, ніякої соломини, щоб вхопитися за неї. Все злили, вкрали, зруйнували, його відтрахали. Він широко всміхнувся. Це все, що лишалося. Тільки ті, хто сидів дуже близько до нього, могли бачити, як побіліли в нього кісточки на пальцях, коли він вчепився в трибуну.

— Сподіваюся, шановного джентльмена не підхопить вир безтурботного літнього сезону, принаймні до настання серпня. Оскільки він новий член, я маю гарну нагоду нагадати йому, що за останні чотири роки діяльності нашого уряду галузь охорони здоров’я відзначилася значним збільшенням видатків — від шістьох до вісьмох відсотків.

Колінґридж знав, що зараз виявляє неприпустиму зверхність, та йому бракувало правильних слів. Що ще лишалося робити?

— Завдяки нашим успіхам у боротьбі з інфляцією охорона здоров’я виграла найбільше з-поміж усіх державних служб, що можна прирівняти до...

Кендрик спостерігав зі свого місця, розташованого дещо вище, в ряду зелених шкіряних лав. Прем’єр-міністр не дивився на нього, він бігав очима. Він був розгублений.

— Відповідайте на кляте питання,— прогарчав Кендрик з північним акцентом, що якимось чином робить таку неделікатність прийнятною, чи принаймні закономірною.

Кілька інших членів повторили вимогу.

— Я відповім на питання, як і коли сам вирішу,— відрізав прем’єр-міністр.— Це безнадійна спроба опозиції поскиглити, коли вже відомо, що виборці прийняли остаточне рішення й не так давно проголосували ногами на користь нашого уряду. Люди підтримують нас, і я можу підтвердити нашу рішучість захищати їх і їхнє медичне обслуговування.

Грубі вигуки несхвалення з лав опозиції стали гучнішими. Деякі з них не потраплять до «Ганзарду»[26], чиї редактори часом бувають навдивовижу тугими на вухо, та прем’єр-міністр чітко їх чув, кожен склад. Члени його партії стривожено заметушилися, не впевнені, чому Колінґридж просто не підтвердив збереження програми й не заштовхав її Кендрику в горлянку.

Колінґридж продовжив пропихатися крізь стіну перешкод.

— Палаті має бути відомо... що в жодному уряді не прийнято... наперед обговорювати специфіку нових видатків... Ми оголосимо свої наміри у відповідний для того час.

— Та вже ж оголосили. Ви до біса закрили її, еге ж? — гукнув зі свого місяця попід проходом поважний і зазвичай зухвалий член від Ньюкасл-Вест — гукнув настільки голосно, що навіть у «Ганзарді» не зможуть заявити, ніби проґавили це.

На передній лаві опозиції видно було посмішки — люди нарешті включились у гру. Їхній лідер, який сидів десь за шість футів від місця, де стояв Колінґридж, обернувся до свого найближчого колеги, й почувся найгучніший з усіх валлійських шепотів:

— Знаєш, як на мене, то він усрався. І викручується!

І лідер опозиції замахав своїм порядком денним, як і всі його колеги. Це нагадувало вітрила стародавніх галеонів, що вступали у битву.

В Колінґриджі піднімалася болісна хвиля тисяч попередніх сутичок. До такого він не був готовий. Не міг наважитися визнати правду, як і не міг збрехати палаті; так само не вдавалося йому добрати потрібних слів на межі між чесністю і відвертим обманом. Роздивляючись самовдоволення на обличчях навпроти і слухаючи кепкування, він пригадав брехні, які розводили про нього всі ці роки, всю жорстокість, яку до нього виявляли, всі сльози, які через цих людей пролила його дружина. Поглянув на викривлені обличчя всього за кілька футів від себе, і йому урвався терпець. Час покласти цьому край, байдуже яким чином. Він підкинув руки вгору.

— Я не зобов’язаний вислуховувати подібні коментарі від зграї псів,— гаркнув він і сів. Ніби ведмідь, що тікає від цькування.

Ще до того як з лав опозиції піднявся тріумфальний галас, Кендрик вже знову був на ногах.

— Згідно з регламентом, містере спікер. Відповідь прем’єр-міністра — це просто неподобство. Я поставив цілком прямолінійне питання, а все, що отримав — це образи й ухиляння. Хоча я й розумію прем’єр-міністрову відмову визнати, що він відповідальний за величезне й ганебне ошуканство свого електорату, проте хіба не можна нічого вдіяти на захист права членів палати й отримати пряму відповідь на пряме питання? Я розумію, що я тут новачок, та у законі про опис