Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

За вікном почало сіріти, холод проймав до кісток але Андрій не звертав уваги. Він дивився на пістолет і думав, чи не занадто пафосною буде смерть від срібної кулі. Тоді перевів погляд на жінку, щоб востаннє переконатись у своїй безпомічності. Несподівано її тіло вигнулось дугою, на мить завмерло і повільно опустилось.

Андрій мало не впав, смикнувшись назад, а тоді підповз до жінки.

– Ні… не може бути…

Андрій нахилився над тілом, шукаючи найменшої ознаки життя. Вона була бліда, аж прозора, холодна і … Андрій був певен, що почув, як вона вдихнула, ледь-ледь, з хрипом. Він тремтячими руками почав шукати пульс, на шиї, зап’ястках, навіть приклав руку до серця і нічого. А тоді відчув долонею ще один легкий вдих і тепло, воно повільно поверталось у тіло жінки, наче розходилось хвилями від живота. Вона почала дихати, голосно, хрипко і Андрій був певен, що почув, як кількома натужними ударами запрацювало серце.

Андрія почало трусити. Звичайно ж, у кожному фільмі хтось обов’язково перетворювався, але... він боявся навіть подумати, що це можливо тут і зараз.

Тремтячими пальцями Кириленко підняв повіко жінки і з жахом побачив, як ледь-ледь світиться блакитна райдужка і пульсує зіниця. Він перевів погляд на губи, вони порожевіли і від цього стало ще страшніше. Андрій обережно підняв верхню губу, але зуби були нормальні, не загострені і не спотворені, як він боявся побачити.

З губ зірвався істеричний смішок. Насправді все нормально, жінка дивом залишилась живою, а він шукає ознаки її перетворення у вампіра. Але! Вона жива, а той довбаний збоченець нікого не залишає живим, отже повернеться за нею, як тільки зрозуміє, що тіло не знайшли.

І Андрій включився. Всі божевільні думки зникли, розум почав працювати чітко і ясно. Чоловік вже її шукає, але поліція почне не раніше, аніж через три дні. Отже, в нього є ще трохи часу, щоб підготуватись.

Про те, щоб відвезти жінку до лікарні не може бути і мови, там він не зможе стежити за нею. Крім того, якщо його побачить і впізнає її чоловік, то поліція буде просто в захваті, заодно попередніх трьох на нього повісять і не факт що тільки їх. Треба перенести жінку до себе у готель і можна сподіватись, що сьогодні увечері або у неділю у нього буде гість. Лиш би вона ще трохи пожила, хай навіть у комі. Вампір казав, що спостерігає за ним, отже напевно знає, де шукати. Він обов’язково прийде.

– Віталіна… Шкода, хочеш чи не хочеш, але ти допоможеш мені…

Андрій мало що не реготав, перемотуючи шию жінки клаптем із своєї сорочки, потім обережно загорнув її у свій плащ, взяв сумку, вийшов на сусідню вулицю і біля бару викликав таксі. Ніхто ж не запідозрить чоловіка, що забирає з гулянки п’яну дружину.

Андрій відчув, як почала тремтіти жінка і йому навіть стало соромно. У неї є сім’я, вони переживають і шукають її, а він збирається її використати. Знов.

– Пробач… Як тільки я закінчу з ним, ти повернешся додому. Якщо виживеш…

Сідаючи у таксі Андрій назвав адресу вулиці недалеко готелю. Кілька метрів він пройде пішки і заодно переконається, чи ніхто не стежить.

Андрій зазирнув у хол і переконавшись, що на ресепшені нікого немає, швидко, як тільки міг, але намагаючись не тупотіти, пробіг коридором із Вітою на руках до свого номеру. Зачинивши за собою двері прислухався, чи тихо у коридорі, а тоді підійшов до ліжка і поклав жінку.

Тепер, дивлячись на неї, він знов почав сумніватись. А якщо вона помре, просто тут і зараз? Або через кілька годин? Якщо хтось із персоналу зайде у номер? Якщо вампір не з’явиться? Якщо він покинув місто зразу ж після вбивства? Чи не хапається він знов за примарний шанс?

Сіре ранкове світло повільно наповнювало кімнату і жінку почало трусити, дихання стало уривчастим та хрипким. Андрій злякався, що це передсмертна агонія. Він швидко замкнув двері на ключ і закрив вікно шторами. У кімнаті стало абсолютно темно і… тихо.

– Ні, тільки не тепер…

Андрій кинувся до ліжка і увімкнув нічник на стіні – жінка спала. Вона дихала легко, але дуже швидко, очі під повіками бігали, а її губи, яскраво-червоні, ледь привідкриті наче дражнили його, показуючи загострені ікла. Андрій завмер, на його очах відбувалось те, у що він у житті б не повірив і чоловік абсолютно не знав, що робити.

Намагаючись вгамувати тремтіння в руках і не шуміти, взяв сумку. У будь-якому разі вона тепер небезпечна і треба прив’язати її до ліжка срібним ланцюгом, а самому пошукати у неті щось про це. Головне, не випустити назовні істеричний сміх, бо тоді він вже не зможе опанувати себе, не зможе тверезо мислити і діяти. Не можна дозволити цьому божевіллю зламати його.