Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Весільний день настав. Ранок у маєтку Розинських розпочався з метушні, музики, флористів, стилістів і дзвінків без упину. Все мало бути ідеальним. Це було не просто весілля — це було шоу.

Гості з'їжджалися з усієї країни — бізнесмени, політики, зірки шоу-бізнесу. Фотографи, камери, шампанське з фонтанів. Лоліта стояла перед дзеркалом  і їй здавалось, що це сон. Вона виглядала чарівно: біла сукня підкреслювала її ніжність, тонка фата спадала на спину, очі блищали від хвилювання.

Вона була як янгол серед цієї розкоші. Вона не знала майже нікого з присутніх, відчувала себе самотньою серед натовпу. Десь глибоко в душі кричала думка: «Чи це справжнє? Чи я справді потрібна йому?»

Адам з’явився пізно, з відстороненим виразом обличчя. У костюмі він виглядав ідеально — високий, впевнений, мужній. Але в очах було порожньо. Він вітав гостей, усміхався для фотографій, тримав Лоліту за руку, коли треба було — і тільки.

Він був гравцем у виставі під назвою «Ідеальне весілля», постановником якої стали його батьки.

Батьки сяяли — Вікторія ледве стримувала сльози щастя, Станіслав гордо тиснув руку гостям, говорячи:
— "Тепер наш син — справжній чоловік."

А Лоліта… вона намагалася вірити, що все буде добре. Що Адам ще зможе полюбити її. Вона вчепилася за ту іскорку, яку бачила в ньому під час побачення в ресторані.

Серед усього цього шику був лише один, хто не грав.

Єгор.

Він стояв осторонь, спостерігаючи, як Лоліта проходить повз у білій сукні до вівтаря. Його серце стискалося. Він підійшов до неї, коли всі кричали «гірко», і тихо, щиро прошепотів:
— "Будь щаслива… хоча б на вигляд. Якщо щось — я завжди поруч."

Вона подивилася йому в очі — і в її душі на мить закралися сумніви.

Адам же в цей час усміхався на камери. Його майстерність брехуна не знала меж.