Читати книгу - "Майбутнє імперії, Серена Давидова"

— Міс Вербіц, ви дуже незвична дівчина. Ви так відкрито висловлюєтеся, — відзначив він з легким подивом, але це звучало майже як комплімент.

— Дякую, сер. Але я все-таки повинна залишатися більш стриманою, якщо не бажаю вас налякати. Повірте, у мене немає такої цілі, — я злегка посміхнулася, намагаючись залишатися чемною, хоч у душі відчувала, як всі ці правила етикету мені вже набридли. — Що це там таке? — раптом спитала я, помітивши, як він обернувся в бік звуку.

Величезний пес біг прямо до нас, його лапи ледве торкалися землі. І раптом, як у найгірших кошмарах, він накинувся на мене, збивши з ніг. Я навіть не встигла зреагувати, як його шершавий язик одразу ж облизав мою щоку і шию.

— Берклі, не можна! Фу, Берклі! — кричав Франц, намагаючись відтягнути свого пса. Він був неймовірно сильним, і пес зовсім не слухався, що тільки ускладнювало ситуацію.

Але я вже була в такому стані, що навіть не могла приглушити в собі надлишкових емоцій.

Все таки Францу вдалося відтягти пса від мене.

— Берклі, сидіти! —пес, як підкорений, сів прямо на ногу Франца. — Ах ти, негіднику! — промовила я, зізнаючись собі, що добре знайома з цією твариною. Пес часто гуляв на волі, втікаючи з вольєра. Псар містер Гастольд уже не раз його шукав.

— Ви знаєте мого пса? — Франц дивився на мене вже не з подивом, а з більшою зацікавленістю.

— Так, Берклі постійно вигадує способи втечі з вольєру, — я відповіла, але почувши свою відповідь, розуміла, як це виглядає дивно. Я спробувала встати, однак зрозуміла, що це буде помилкою — голова паморочиться, а світ навколо почав обертатися.

— Леді, вам зле? — голос Франца звучав дуже турботливо. Він схилився, і я відчула його руку на своїй руці. Тепло його пальців миттєво проникло під шкіру, і я відчула холодні мурашки на спині.

— Паморочиться голова... Я полежу трохи, і все минеться, — я вже не могла стримати слабкість, все сильніше нудило.

— Леді, земля ще холодна, щоб на ній лежати. — Його рука прошмигнула під мою голову, інша — під коліна. Я навіть не встигла відреагувати, як він підняв мене в повітря.

— Вас нудить? — стурбованість у його голосі була щиро теплою, і це майже здивувало мене більше, ніж усе, що відбувалося. — Покладіть голову мені на плече, буде менше трясти.

Я послухала, просто не мала сил опиратися. Тепло його плеча, запах м’яти і ще чогось… лікарнею? Це було дуже схоже на запах сучасної лікарні. Я зацікавлено почала думати, чи не був він поранений, але як тільки ці думки промайнули, моя свідомість остаточно вимкнулася. Мене накрила темрява.