Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

Смалюх, Соломія та Сара перенесли непритомну дівчину на ліжко. Мавка голосно обурювалася, що ніколи не схвалювала відьомських агресивних методів навернення до реальності: дівчину варто було краще підготувати. Бо тепер невідомо, як вона перенесла цей травматичний досвід, і чи не мав він незворотньої руйнівної дії на її сприйняття реальності. Соломія довго вдивлялася в обличчя Галі, прислухалася до її рівномірного дихання, перевіряла серцебиття.

– Принаймні я не потягла її у Потойбіччя, – пошепки буркотіла невдоволено Сара до стурбованої Соломії, – та й княгиня нарікала, що ми поводимося з нею як з дитиною, – вже голосніше додала вона.

– Ти чого така недобра, Саро? – приглушено запитала мавка, поправляючи ковдру міцно сплячій дівчині.

– А ти вже й забула, подруго? – Сара з болем у очах поглянула на Соломію. Та сумно зітхнула і узяла чаклунку за руку. – Облиш, – продовжила магічка, – тебе не змінити, досі віриш, що зволікання та брехня можуть якось допомогти? – дорікнула Сара мавці.

– Я думала, що я її зможу переконати, – примирливо сказала Соломія.

– Мою Василину? – перепитала Сара, схопивши подушку. Вона затулила собі рота, щоб не зареготати вголос. – Та вона ж упириця, хіба ж ти не знала? Уся у свого батечка – трансильванського Верховного токсичного упиря – шалене кохання моєї втраченої молодості. Поки ти будеш її переконувати, усю кров з тебе безжально виссе крапля за краплею, донечка моя, запроданка вража, – Сарині плечі безвучно затряслися у плачу, і вона знесилено лягла біля Галі, яка раптом голосно захропла.

Соломія заспокійливо посміхнулася до Сари. Чаклунка пильно вдивлялася у фіалкові очі мавки:

– Чим швидше Галя усе згадає, тим краще для неї, чуєш? – вона нервово схопила мавку за обидві руки. – Пам’ятаєш, як із Василиною було? «Какая разніца, какая разніца», а потім – «Какая я вам Василина? Васілісой звать ізвольтє», качка б її копнула разом з її батечком - кровопивцею, – пошепки лютувала Сара.

Мавка зітхнула і міцно стиснула руки чаклунки.

– Все владнається, – невпевнено прошепотіла вона схвильованій жінці. – Поспи трохи тут, ця мертва тиша смалюхового льоху скоро видаватиметься недосяжною розкішшю, – сумно додала вона, навшпиньки залишаючи кімнату.

Галя отямилася через декілька годин. Вона лежала на ліжку накрита м’якою периною, що приємно пахла лавандою і солодкими парфумами Сари. Дівчина вирішила не розплющувати очей, прислуховуючись до тихої розмови істот, що сиділи у кімнаті за круглим столом та чаювали.

– Прокидайся вже, соня, – голосно сказала Сара, яка прислухалася до кожного подиху сплячої дівчини. Соломія поставила ще одне горня на стіл і налила в нього липового чаю. Галя неохоче сповзла з ліжка, дочвалала до столу і всілась на вільний стілець біля Соломії. Присутні втупилися у неї запитальними поглядами.

– Мені наснився дивний сон, – Галя першою порушила тишу за столом. Зробивши великий ковток ароматного чаю, дівчина продовжила: – Я міцно спала, наче немовля, хоча, можливо, то був не сон, а забуття. Мені було спокійно. У своїх снах я гралася разом з братами. Мама та батько були молодими та щасливими. Один і той самий сон протягом сторіч, аж поки не прийшли жахіття. З мого сну спочатку зникли батько та мама. Мій сон почав втрачати барви, я чула зловісний шепіт і огидне гиготіння у своїй свідомості. Потім зникли Щек та Хорив, і мій сон став невиразним та сірим. Кий, мій найстарший брат, тримався у моєму сні найдовше. Але він був виснаженим, і одного разу я їх побачила – довгих бридотних істот, схожих на личинок опаришів, вкритих мілкими гострими зубами. Вони повзли до Кия, який рубав їх мечем, але тих черв’яків було багато. Вони обліпили брата з ніг до голови – ссали його кров і від того ставали товстими, деякі лускали, бо не могли зупинитися, перетворюючись на смердючий кривавий слиз, – дівчина важко зітхнула і витерла сльози, помітивши, як Сара стиснула руки в кулаки, а Соломія нервово кусала нижню губу.

– Галю, якщо цей сон занадто важкий, то не потрібно продовжувати, – тихо сказав Михаїл.

– Я не думаю, що це був сон, – рішуче сказала дівчина. – Коли злидні знайшли мою схованку, то вони хотіли зі мною бавитися, але мені не подобалися такі ігри. Вони звили кубло у моєму волоссі, вкрили його слизом, смикали мене за ноги, заповзали до носа та вух. Від них страшенно тхнуло болотом і лайном, вони дихали холодом смерті. Я чинила опір, але їх було багато. Я була дуже налякана. Вони хотіли мене зжерти, але у той момент трапилося щось незрозуміле, наче хтось вихопив мене з темного холодного закапелка, в який мене загнали жорстокі злидні. Один за одним вони почали голосно лускати, як зерна гарячої кукурудзи, розхляпуючи у просторі гидкий смердючий слиз. І тоді я прокинулась вперше у фізичному тілі на Лисій горі у Світі людей. Якась група підлітків шукала там мухоморів, деякі вже й їх спожили, тому моя поява їх не здивувала, бо вони вважали мене галюцинацією.

«Подивіться, це ж Либідь, київська княгиня», – сказала одна дівчина, яка розповіла іншим легенду про скульптора та його доньку Галю. І я розказувала їм про моїх братів і моє древнє місто, а вони з захопленням слухали мої історії. А потім ми лежали на вологій траві і уявляли, як сипалася сіль з чумацьких возів, залишаючи білий кристалічний слід у небі. Уляна, так звали мою нову подругу, запропонувала мені переночувати у неї. Від мухоморів у мене почалася паніка, мені здавалося, що я принесла злиднів у своєму волоссі у Світ людей, і Уляна допомогла мені поголити голову тієї самої ночі, – Галя закінчила свою розповідь, торкнувшись короткого русявого волосся на голові.