Читати книгу - "Стражі Дзеркала , Yuleesi"

Задзвонив мобільний. Рубі притисла віко останньої валізи і витягла телефон із задньої кишені джинсів.

-Алло?

-Зайнята? – у вухо проник голос Катрін.

-Дуже, – клята валіза ніяк не сходилась.

-Збираєшся?

-А ти ні?

-Ти ніколи не була взірцем організованості, – засміялася Катрін. – Ти ж знаєш, я пишу список, а тоді – вуаля! – все зібрано.

-А-а, – без особливого ентузіазму мовила Ернандес. – Ну, а я дію спонтанно.

-Рубі, – голос Катрін раптом утратив веселі нотки. – Ти якась…

-Дивна? – припустила Рубі відкидаючи волосся назад.

-Та ні, ти така завжди, – відмахнулася сестра, і Рубі засміялася. – Ти стривожена.

-У мене є причини.

-Можна взнати, які саме?

-Можна, – Ернандес нарешті застібнула валізу і поставила її поруч із іншими. – У мене ще дві години, я зараз зайду.

-Дві години до чого? – перепитала Катрін, але сестра вже не слухала її.

Катрін відчинила двері, випромінюючи рівномірно зацікавлення і занепокоєння.

-То до чого в тебе ще дві години?

-Ти з глузду з’їхала? – засичала Рубі, швидко заходячи в її квартиру і зачиняючи за собою двері. – Ти б іще пішла на Центральну площу ось так кричати.

-Так, дорога сестричко, – Катрін схрестила на грудях руки. – Говори, що ти вже задумала.

-Та нічого я не задумала, – відбивалась Рубі, йдучи за Катрін на кухню.

Стиль «мінімалізм з елементами хай-тек» - Рубі ніколи його не любила, вважаючи незатишним. Як і зелений чай, який сестра пила в необмеженій кількості. Але простягнуту Катрін чашку взяла. Навіть надпила трішки, скривившись.

-Говори, – безапеляційно заявила Лімер. Рубі усміхнулась.

-Слухай. Учора я була в Ем. Ми поговорили… чи, швидше, я жалілася на життя…

-Як завжди, – вставила Катрін.

-Я просиділа в неї допізна, – Рубі не звернула ніякої уваги на репліку сестри. – А, прийшовши до свого під’їзду, побачила Севена, який чекав мене там.

-О… – Катрін явно не знала, що сказати. – А…

-Яка вишукана реакція, – саркастично озвалася Рубі.

-А… – все ще не могла вийти з дива Катрін. – Звідки він там узявся?

-Він не повідомив, – усміхнулася Ернандес. – Але ти, здається, прагнула інформації?

Катрін закивала.

-Тоді слухай далі. – Рубі чисто автоматично відпила ще чаю. – Господи, ну й гидота! Як ти це п’єш?.. Так от, він… Він розповів мені свою історію. Історію, як він став Відступником. Знаєш… У той момент у мене в душі щось… змінилося.

-Ти закохалася! – перебила Катрін, усміхаючись від вуха до вуха.

-Ти дістала! – обурилася Ернандес. – У кого що!

-Ну, пробач, все, я слухаю… – Катрін не могла припинити усміхатися.

-Я взнала цікавий факт, – Рубі вертіла в руках чашку з чаєм. – Як виявилося, Відступники не просто собі існують. Вони… Вони стали чимось на зразок мисливців.

-Тобто? – не зрозуміла Катрін.

-Наскільки я зрозуміла, – дипломатично продовжила Рубі, – вони боряться з демонами. Насправді. В реальності. Винищують їх.

-Але ж…це заборонено! – вигукнула Катрін. – Я б не твоєму місці розповіла комусь.

-Я і розповідаю, тобі. – Рубі впритул дивилася на сестру. – І розповім іще дещо…

Катрін дивилася на неї круглими від подиву очима. Рубі глибоко вдихнула.

-Він запропонував мені до них приєднатися. І я вирішила. Я погоджусь.

Лімер затулила рота рукою. Рубі незворушно продовжувала:

-І саме до зустрічі сьогодні у мене залишилось… – вона зиркнула на годинник, тоді швидко витягнула телефон і пробіглася пальцями по клавішах, – година і десять хвилин.

-Боже… – Катрін від шоку ледве могла говорити. – Навіщо…Навіщо ти це зробила? Ти розумієш, що, якщо хтось взнає про це, ти станеш першим кандидатом на відрахування? Навіщо тобі це? Тим більше, зараз. Ми завтра виїжджаємо.

-Саме так, – Рубі дивилася у вікно. – І хоча б цю, останню ніч я хочу провести, дихаючи вільним повітрям.

-Раніше повітря тобі не навіювало сумнівів, – Катрін осудливо похитала головою.

-Так, – погодилася Рубі. – Але, мені здається, раніше я і сама не розуміла, наскільки Університет обмежує нашу свободу. Я горда бути Стражем, мені подобається вчитися захищати мій світ. Але я хочу ще й бути собою.

Тінь за вікном раптом… ворухнулася? Якийсь час дівчина вдивлялася в темряву, але більше нічого не помітила. Підвелась.

-Я вже буду йти, – вона обійняла сестру. – Не переживай, все буде гаразд! – Додала вона, побачивши вираз лиця Катрін.

-Хотілось би вірити, – пробурмотіла та, зачиняючи за нею двері.