Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Дев’ять з половиною тижнів 📚 - Українською

Читати книгу - "Дев’ять з половиною тижнів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дев’ять з половиною тижнів" автора Елізабет Макнейл. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 33
Перейти на сторінку:
ніж можна було очікувати. Я сідаю. Висота цих підборів не дає мені змоги сісти так, як дуже хочеться: коліна притягнути до підборіддя, руками обійняти себе.

«Кажи», — звертається він до мене нейтральним тоном. «Я почуваюся дурепою, — кажу я. — Почуваюся ідіоткою». Світло від лампи на протилежному кінці доволі тьмяне, тож я не можу розгледіти вираз його обличчя. Він закладає руки за голову й спирається на диванні подушки. Похитуючись, я підводжуся на ноги й кажу: «Цей килим колеться», — майже пошепки, ледве чутно, але так, аби він зрозумів, наскільки це важливо, — і сідаю на найближчий до мене стілець. Я схрещую руки на грудях сорочки, яку зав’язала навколо плечей. Один із рукавів ковзнув вниз, і я ховаю пальці в манжет, згинаючи їх під тканиною в кулак.

«Буцімто ми через це не проходили, — каже він, не дивлячись на мене. — Я ненавиджу складати речі. А ще більше ненавиджу їх розбирати. Мені знадобився тиждень на те, щоб розібрати твою валізу». Віолончель внизу верещить, ніби її катує якийсь божевільний.

«Чого я рішуче не розумію, так це чому ти ніяк не візьмеш собі до тями, що я буду бити. Чому мені завжди доводиться це робити? Перед тим як сказати мені: “Ні, я не хочу цього робити”, — чому ти не можеш уявити, як я знімаю свій ремінь. Чому від ночі до ночі ти не пригадуєш відчуття, коли він зі свистом опускається на твою шкіру. Нам доводиться проводити ці кляті перемовини, і щоразу, чорт його забирай, зрештою ти робиш те, що я тобі наказав».

«Ні», — кажу я, спочатку одними лише губами. «Ні, — кажу я вже вголос, але дуже тихо, — будь ласка…» Він схиляється до мене, прибирає волосся зі свого лоба. «Я почуваюся, немов я собака, — кажу я, — плазувати… Мені страшно, я боюся, що ти глузуєш із мене».

«Ти дійсно ідіотка, — каже він. — Що за нісенітниці ти верзеш? Якщо я коли-небудь глузуватиму з тебе, то спершу повідомлю». Я хитаю головою, мов німа. Насуплений, він ходить по кімнаті й уважно розглядає мене. Я сиджу нерухомо на краю стільця, мої коліна зведені разом, руки складені на животі. Його долоні лягають на мої плечі. Мене тягнуть назад, доки мої лопатки не торкаються спинки стільця. А тоді його рука занурюється в моє волосся, масажує голову, стискається в кулак, повільно тягне мене назад, доки моє обличчя не лягає горизонтально, а маківка не торкається його члена. Він пестить моє підборіддя тильним боком долоні. Невдовзі я розкриваю губи. Коли мій стогін стає невпинним, він виходить із кімнати й вертається з нагайкою в руці. Він кладе її на столик.

«Подивися на це, — каже він. — Подивися на мене. За три хвилини я можу довести тебе до такого стану, що ти лежатимеш у ліжку цілий тиждень». Але я майже не чую його. Ненормальна малесенька шершава трубка, що я відчуваю її в себе в горлі замість трахеї, дозволяє мені ковтати лише малесенькі, життєво необхідні дози повітря. Мені здається, що замість рота в мене суцільна рана.

«Плазуй», — каже він. Я знову накарачках. Я притискаю лице до правого плеча й відчуваю, як тремтіння мого підборіддя замість того, аби вщухнути, передається від кістки до кістки, аж доки мої руки не починають тремтіти, а за ними й ноги, до кінчиків пальців. Я чую скрип дотику шкіряної ручки до поверхні стола. Задній бік стегон пронизує пекучий біль. Сльози бризкають із моїх очей, несподівані, мов викликані чарівною паличкою. Немов прийшовши до тями, вийшовши з небезпечного ступору, я повзу від стільця до дверей спальні, гнучко й легко дістаюся лампи в дальньому куті кімнати; кіт голосно муркоче та вимальовує вісімки навколо моїх рук. Обидві панчохи порвалися на колінах, і я відчуваю, як стрілки повзуть наверх по кожному зі стегон. Коли я повертаюся й майже дістаюся софи, він кидається на мене, притискає до підлоги, перевертає на спину.

Уперше з ним та вперше у своєму житті я кінчаю одночасно зі своїм коханцем. Він облизує моє обличчя. Кожна клітина моєї шкіри спочатку розжарена, а потім — коли його язик переміщується далі — неймовірно холодна, адже піт та слина швидко випаровуються в кондиціонованому повітрі.

Коли він зупиняється, я розплющую очі. «Але ти все одно поб’єш мене, — шепочу я, — навіть якщо я робитиму те, чого ти…» «Так», — каже він. «Тому що тобі подобається бити мене», — шепочу я. «Так, — каже він, — і дивитися, як ти здригаєшся від болю, і не давати тобі вирватися, і слухати твої благання. Я обожнюю ті звуки, коли ти не можеш стримувати себе, коли ти така беззахисна. Я обожнюю спостерігати шрами на тобі й знати, звідки вони, рубці на твоїй дупі». Я здригаюся. Він підводиться й стягує старий плед, що зазвичай лежить складений під диванною подушкою в кутку софи. Він розправляє його, укриває мене й каже, поправляючи обтріпаний атлас біля мого підборіддя: «І ще тому, що ти цього також хочеш». «Хочу, — шепочу я. — Не тоді… не тоді, коли…» «Я знаю», — каже він мені майже у вухо, запустивши руки глибоко мені у волосся й міцно його тримаючи.

21

Ніхто не бачив мого тіла. Окрім нього, окрім малюка на ім’я Джиммі та окрім жінки, чиє ім’я мені не розкрили. Іноді у ванні або коли я бачу своє відображення в дзеркалі, я дивлюся на свої синці з тією неуважною зацікавленістю, з якою ми зазвичай роздивляємося світлини родичів чужих людей. Вони не мають жодного стосунку до мене. Моє тіло не має нічого спільного зі мною. Воно було принадою, використовуваною так, як йому заманеться, до самого кінця, вщент, аби задовольнити нас обох.

22

Готуючи до ванни, він роздягає мене й каже: «Я запросив масажиста сьогодні ввечері». Він упускає мою блузу на білу плитку підлоги. Я переступаю пояс спідниці й сідаю на край ванни, аби він звільнив мої ноги від взуття, а тоді знову підводжуся, аби він зняв із мене білизну. Йому подобаються мої трусики з білої бавовни, придбані у «Вулвортс». Йому також подобається ця спідниця; обережно натягуючи її на мої стегна сьогодні вранці, він сказав: «Це моя улюблена спідниця на тобі, вона чудово підкреслює твої принади». Я дивлюся, як він перехиляється через край ванни, затикає зливний

1 ... 20 21 22 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’ять з половиною тижнів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дев’ять з половиною тижнів"