Читати книгу - "Король Матіуш Перший"

Нарешті настав довгожданий день від’їзду. До палацу підкотили два автомобілі: в один сів Матіуш із капітаном, у другий — лікар, Стасик і Оленка. На вулиці стояли натовпи людей. Навздогін королівському автомобілю доносилося радісне «Ура!». Біля перону стояв королівський потяг, і всі міністри були в зборі.

Матіуш якось уже їздив королівським потягом, коли повертався з війни. Але тоді від утоми він нічого не помічав довкола. Тепер інша справа: їхали для розваги, і можна було ні про що не думати. Правду кажучи, це був заслужений відпочинок після важких військових походів і не менш важкої боротьби з міністрами.

Матіуш зі сміхом розповідав своїм супутникам, як ховали їх із Фелеком солдати під шинелями від поручика — теперішнього його вчителя. Згадував солдатську юшку, докучливих бліх і те, як, стоячи на даху хліва, він зустрівся поглядом із військовим міністром, який їхав ось цим самим потягом.

— Тут ми цілий день простояли! А з цієї станції нас відправили назад! — раз по раз вигукував Матіуш.

Королівський потяг складався з шести вагонів. Один вагон спальний, тут кожен мав окреме купе з м’якою полицею-ліжком, умивальником, столиком і відкидним стільчиком. У другому вагоні розміщався ресторан. Посередині стояв стіл, довкола стільці, на підлозі лежав пухкий килим, і всюди квіти, квіти… У третьому — бібліотека; там, окрім книг, були й улюблені королівські іграшки. У четвертому — кухня. У п’ятому їхали королівські слуги: кухар і лакеї. У шостому везли королівський багаж.

Діти по черзі висовувалися у віконце, сміялися, розмовляли. Усе їх забавляло й радувало. На великих станціях паровоз зупинявся, щоб набрати води. Вагони плавно котилися рейками — ні поштовхів, ні стуку!

Увечері у звичайний час діти лягли спати, а прокинулися вже за кордоном.

Ледве встиг Матіуш одягнутися і вмитися, як з’явився посланець іноземного короля.

Виявляється, він сів до потягу вночі на кордоні й тепер, як належало за тутешніми звичаями, супроводжуватиме гостей до самої столиці.

— Коли поїзд прибуває в столицю вашого короля?

— Рівно через дві години.

Хоча Матіуш знав кілька іноземних мов, було приємно чути з вуст королівського посланця рідну мову.

Прийом, наданий Матіушу, не піддається опису. Не як завойовник міст і неприступних фортець, а як завойовник сердець в’їжджав він до столиці чужої країни. Сивоволосий король зі своїми дорослими дітьми й онуками зустрічав його на вокзалі. А потопаючий у зелені і квітах вокзал нагадував прекрасний сад. На пероні гірлянди квітів спліталися в напис: «Ласкаво просимо, юний друже!» У чотирьох довгих вітальних промовах Матіуша називали добрим, мудрим і відважним. Йому бажали здоров’я й довгих років царювання. На срібній таці піднесли хліб-сіль, на шию наділи вищий орден держави — орден Лева з величезним діамантом. Старий король по-батьківськи поцілував його, і в Матіуша сльози навернулися на очі: він пригадав свого батька. Грав оркестр, розвіювалися прапори, через вулиці були перекинуті тріумфальні арки, а з балконів звисали килими і прапори.

Матіуша на руках внесли до автомобіля. На всьому шляху його гучно вітали величезні натовпи, немов люди з’їхалися сюди зі всього світу. На честь приїзду Матіуша школярів на три дні звільнили від занять, і вони з радістю висипали на вулиці.

Ніколи Матіуша не вітали так радісно навіть у власній столиці.

На майдані перед палацом товпився народ, вимагаючи, аби юний король щось сказав. Уже вечоріло, коли Матіуш вийшов на балкон.

— Я ваш друг! — крикнув він.

У відповідь прогриміли гарматні залпи, спалахнули феєрверки й бенгальські вогні. У небі розсипалися червоні, блакитні, зелені зірки. Красиво, як у казці!

І завертілося колесо розваг: бали, театри, удень прогулянка в гори, відвідини старовинних замків, що загубилися в лісах, полювання, військові паради, а ввечері знову урочисті обіди, театри — і так без кінця.

Онуки й онучки короля з радістю віддавали Матіушу найкращі іграшки. Йому подарували двох красенів коней, маленьку срібну гармату й чарівний ліхтар із картинками невимовної краси.

Але найцікавіше було попереду. Одного прекрасного дня королівський двір вирушив на автомобілях до моря. І Матіуш побачив справжній морський бій. І вперше в житті плив на флагманському кораблі, який називався його іменем.

Десять днів пролетіли непомітно. Матіуш із задоволенням погостював би тут довше, та час було їхати до того короля, якого він відпустив із полону.

Цей король був дещо бідніший, тому зустрічали Матіуша з меншою розкішшю, але не з меншою сердечністю. Зате серед гостей тут були жителі Азії, Африки, Австралії. Матіуш уперше побачив китайців із кісками, негрів, у яких в носі і вухах були прикраси з черепашок і слонової кістки. Матіуш подружився з ними. І вождь одного племені подарував йому чотирьох папуг, які говорили. Другий вождь подарував крокодила й боа у величезному тераріумі. Третій — двох смішних дресированих мавпочок; вони так смішно корчили гримаси, що не можна було без сміху дивитися на них.

Побував Матіуш і в звіринці, який славився на весь світ. Кого там тільки не було! Від найбільших до найменших мешканців суші й моря. Пінгвіни — птахи, схожі на людей. Білі ведмеді. Зубри. Величезні індійські слони. Леви. Тигри. Вовки. Лисиці. А скільки риб і різноперої птиці! Одних лише мавп близько п’ятдесяти видів!

— Це дарунки моїх африканських друзів, — сказав король.

І Матіуш подумав: добре б запросити їх до себе і влаштувати такий самий чудовий звіринець. «Якщо звірі сподобалися мені, то сподобаються всім дітям», — вирішив Матіуш.

Жаль від’їжджати, та нічого не вдієш, пора! Цікаво, що покаже Матіушу третій король? Здається, це в нього в столиці височенний будинок, про який говорив Фелек.

XVIII

«Скупий, мабуть», — неприязно подумав він.

Ще більше здивувався Матіуш, коли побачив королівський палац, який нічим не відрізнявся від сусідніх будинків. І остаточно роззявив рота, помітивши в одного лакея брудні рукавички і — дірку на королівській скатертині, щоправда, майстерно заштопану шовковими нитками; але дірка є дірка, яка б маленька вона не була, і жодні шовкові нитки тут не допоможуть.

Але яке ж було здивування Матіуша, коли він потрапив до скарбниці цього скупердяя. Гори золота, срібла й коштовних каменів переливалися й сяяли так, що очам боляче.

— Який ви багач! — мимоволі вирвалося в Матіуша.

— Ну що