Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » На краю Ойкумени 📚 - Українською

Читати книгу - "На краю Ойкумени"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На краю Ойкумени" автора Іван Антонович Єфремов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 77
Перейти на сторінку:
незграбно й грубо, або страшні своєю похмурістю, розмальовані, старанно вирізьблені скульптури, що набагато перевищували людський зріст.

Молодий еллін, що виріс у простому селищі, в постійній близькості до природи, спочатку був вражений і приголомшений. В цій величезній і багатій країні все справляло на нього надзвичайно сильне враження.

Велетенські будівлі, споруджені невідомо якими, здавалося, недоступними звичайним смертним способами, страшні боги у мороці храмів, незрозуміла релігія із складними обрядами, відбиток глибокої давнини на засипаних піском спорудах — все це спочатку гнітило Пандіона. Юнак повірив, що пихаті і надзвичайно стримані жителі Айгюптосу знають найглибші істини, володіють особливими могутніми науками, прихованими в зовсім незрозумілих для чужинців письменах Чорної Землі.

І вся країна, затиснена між смертоносними, позбавленими життя пустелями на вузенькій стрічці долини величезної ріки, що несе свої води з нікому не відомої далечини півдня, здавалася якимось особливим світом, що не має нічого спільного з рештою Ойкумени.

Але поволі тверезий розум молодого елліна, який жадав простих і природних істин, почав справлятися з безліччю вражень.

У Пандіона тепер був час для роздумування, і в душі молодого скульптора з її невпинним потягом до прекрасного народився спочатку глухий, потім усвідомлений протест проти життя й мистецтва Айгюптосу.

В родючій країні, що не знає суворої негоди, з ясним, чистим, майже завжди безхмарним небом, у на диво прозорому життєдайному і бадьорому повітрі все, здавалося, сприяло здоровому і щасливому життю. Та молодий еллін, хоч як мало він знав країну, не міг не бачити жахливих злиднів і скупченості немху — найбідніших і найчисленніших жителів Айгюптосу. Велетенські храми і статуї, прекрасні сади не могли заслонити нескінченних рядів злиденних халуп десятків тисяч ремісників, що обслуговували палаци і храми столиці. А що ж до рабів, які знемагали в сотнях шене, то про це сам Пандіон знав краще від будь-кого іншого.

Пандіон все ясніше усвідомлював, що мистецтво Айгюптосу протилежне його прагненням і шуканням законів відображення життя.

Щось близьке й радісне Пандіон відчув лише єдиний раз, коли побачив храм Зешер-Зешеру, відкритий, злитий з навколишньою місцевістю.

А всі інші велетенські храми та гробниці наглухо замикалися високими стінами. І там, за цими стінами, майстри Айгюптосу використовували всі засоби, щоб відвести людину від життя, принизити її, пригнітити, примусити відчути свою нікчемність перед величчю богів та володарів-фараонів.

Надмірна величина споруд, колосальна кількість затраченої праці і матеріалу вже відразу пригнічували людину. Багато разів повторюване нагромадження однакових, одноманітних форм створювало враження нескінченної протяжності. Однакові сфінкси, однакові колони, стіни, пілони — все це із спрощеними та випнутими деталями, прямокутне, непорушне. У темних проходах храмів велетенські одноманітні статуї височіли по обидва боки коридорів, зловісні та похмурі.

Люди Айгюптосу боялися простору: відокремлюючись від природи, вони нагромаджували в середині храмів кам'яні маси колон, товстих стін, кам'яних балок, що іноді займали більше місця, ніж прольоти між ними. В глибині храму ряди колон ставали ще щільнішими, зали, недостатньо освітлені, поступово поринали в цілковиту темряву. Через безліч вузьких дверей храм ставав таємничо неприступним, а темрява в приміщеннях ще більше посилювала страх перед богами.

Пандіон усвідомив цю навмисну дію на душу людини, досягнуту віками будівельного досвіду майстрів Айгюптосу.

Але коли б Пандіону пощастило побачити дивовижні піраміди, що різко виділялися своїми правильними гранчастими формами над м'якими хвилями пустельних пісків, тоді молодий скульптор ясніше відчув би гордовите протиставлення людини природі. В цьому гордовитому протиставленні таївся страх володарів Та-Кемту перед незрозумілою і ворожою природою, страх, відбитий в замкнутій таємничій релігії єгиптян.

Майстри Та-Кемту звеличували своїх богів і володарів, прагнучи зобразити їхню силу в колосальних статуях фараонів, у симетричній непорушності масивних тіл.

На стінах самі фараони зображалися у вигляді великих фігур. Біля їхніх ніг копошилися карлики — всі інші люди Чорної Землі. Так царі Айгюптосу користувалися будь-яким приводом, щоб підкреслити свою велич. Царям Та-Кемту здавалося, що, всіляко принижуючи народ, вони підносяться самі, зростає їхній вплив.

Пандіону здавалося, що сам він піде іншим шляхом. Еллінові прекрасне уявлялося живим, гармонійним і пропорціональним, як саме людське тіло. Він мріяв про твори, які б не гнітили і не давили людини, а навпаки, підносили. Він почував, що справжнє мистецтво — в радісному і простому злитті з життям. Воно повинно також відрізнятися од усього створеного в Айгюптосі, як відрізняється його батьківщина різноманітністю полів, лісів, рік, моря і гір, строкатою зміною пір року від цієї країни, де так одноманітно височать скелі по берегах єдиної, всюди однакової річкової долини, оточеної піщаними хвилями розпечених пустель і заповненої розкішними садами. Тисячі років тому жителі Айгюптосу ховалися в долині Нілу від ворожого світу. Тепер їхні нащадки намагалися. відвернути обличчя від життя, ховаючись у своїх храмах і палацах.

Пандіон не розумів ще того, що велич мистецтва Айгюптосу чималою мірою була зобов'язана природним здібностям різноплемінних рабів, з мільйонів яких вибиралося все найталановитіше, що мимоволі віддавало свої творчі сили на прославлення країни, яка їх пригноблювала. Остаточно звільнившись від схилення перед могутністю Айгюптосу, Пандіон вирішив утекти якомога швидше і переконати друга Кідого в тому, що втеча необхідна…

З цими думками Пандіон поїхав разом з своїм начальником, Кідого та десятком інших рабів у далеку подорож до руїн Ахетатона.[52] Молодий скульптор розтинав гладеньку поверхню ріки веслами, радісно відчуваючи стрімкий біг човна за течією. Шлях був далекий. Треба було проїхати мало не три тисячі стадій — приблизно таку саму відстань, яка відділяла його батьківщину від Кріту і колись здавалася незмірно далекою. Пандіон під час цього плавання довідався, що до Великого Зеленого моря — так називали жителі Айгюптосу море, на північному березі якого чекала Пандіона його Тесса, — було вдвоє далі, ніж до Ахетатона.

Веселий настрій Пандіона швидко минув: уперше він ясно уявив собі, як глибоко знаходиться він всередині пінявої країни Африки, яка величезна відстань одділяє його від берегів моря, де він міг би сподіватися на повернення.

Молодий еллін похмуро схилявся над веслами, а човен усе мчав нескінченною блискучою стрічкою гладенької ріки, повз зелені зарості, оброблені поля, очеретяні хащі та розпечені скелі.

На кормі, в затінку строкатого намету, лежав царський скульптор, якого обвівав опахалами догідливий раб. А по берегах тяглися невеличкі тісні халупки — величезну кількість народу годувала родюча земля, тисячі людей порпалися на полях, в садах або заростях папірусу, добуваючи собі убогий харч. Тисячі людей тиснулися одне до одного на курних, випалених сонцем вулицях незліченних селищ, на околицях яких пихато височіли громіздкі велетенські храми, наглухо замкнені від яскравого сонця.

У голові Пандіона раптом промайнула

1 ... 20 21 22 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На краю Ойкумени», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На краю Ойкумени"