Читати книгу - "Капелюх Чарівника"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Виклавши таким чином своє бачення дивовижної життєвої мудрості, Ондатр повернувся до улюбленого гамака почитати книжку «Про марноту всього».
— Що мені одягнути? — нервувала Хропся. — Прикрасу з блакитних пір’їн чи перлову діадему?
— Я б порадив пера, — сказав Мумі-троль. — Скромно прикрась пір’ям за вушками, оторочи лапки. Дві чи три пір’їнки можна устромити в китичку хвоста.
— Дякую! — і Хропся побігла чепуритися.
У дверях вона зіткнулася з Хропусем, який саме ніс у садок барвисті паперові ліхтарики.
— Обережно! — рявкнув він. — Потрощиш на гамуз! Поясніть мені, будь ласка, навіщо існують на світі сестриці?
У саду Хропусь заходився розвішувати на деревах ліхтарі. Тим часом Гемуль понаставляв у безпечних місцях петарди. Яких там тільки не було! Блакитний зоряний дощик, вогняні змії, снігова завірюха з бенгальських вогнів, срібні гейзери і ракети, що вибухали в повітрі!
— Я так страшенно хвилююся! — нарікав він. — Може, випробуємо котрусь?
— Вони не справлять жодного враження при денному світлі, — переконував Тато. — Але якщо тобі вже так кортить, візьми вогняного змія і запали у льоху.
Тато перед ґанком готував у бочівках червоний солодкий пунш. Присмачив його родзинками, мигдалем, варенням з зацукрованого лотосу, додав імбиру, цукру, мускатних пуп’янків, трохи цитрини і кілька літрів горобинової наливки. Час до часу, куштуючи напій, задоволено прицмокував — було дуже смачно!
— Одне шкода, — мовив Чмих. — Гостина буде без музики, бо ж Нюхмумрика немає…
— Ми приєднаємо підсилювач до нашої старої музичної скриньки, — не розгубився Тато. — Усе владнається! Другого келиха вип’ємо за Нюхмумрика.
— А першого — за кого? — запитав Чмих з надією в голосі.
— За Чупслю і Тряслю, ясна річ!
Приготування до банкету набирали чимраз більшого розмаху. Усі мешканці Долини, навколишніх лісів, гір і навіть морського узбережжя стікалися до Долини Мумі-тролів, несучи страви і питво, грона стиглих фруктів, величезні таці з канапками, та розставляли все це на столах у саду. На маленьких столиках попід кущами поклали горішки, букетики свіжої зелені, лісові ягоди, нанизані на стебельця трави, солодкі корінці та пшеничні колоски. Мама Мумі-троля замісила тісто на оладки у ванні, бо каструль не вистачало.
Потім вони принесла з льоху одинадцять величезних слоїків з варенням (дванадцятий, на жаль, розбився, коли Гемуль запустив свого вогняного змія, але то не біда, бо Чупсля і Трясля повилизували майже все, що розлилося).
— Подумайсля лишеньсля! — мовилася Чупсля. — Скільки старань на нашу честь!
— Так, важко збагнутисля! — погодилася Трясля.
Чупслю і Тряслю посадили на почесному місці за найбільшим столом.
Коли стемніло вже настільки, що можна було засвітити ліхтарики, Гемуль вдарив у ґонґ, що означало: «Свято починається!» Спочатку панувала урочиста атмосфера. Всі причепурилися, хто як міг, і почувалися трохи скуто у незвичному вбранні. Гості віталися з поважними мінами, кланялися і присідали у реверансах, неодмінно додаючи: «Як пощастило з гарною погодою!» або «Яке щастя, що торбинка знайшлася!» Ніхто не наважувався першим сісти за стіл.
Тато Мумі-троля виступив з коротенькою промовою, у якій пояснив, з якої нагоди влаштовано банкет, і подякував Чупслі і Тряслі. Ще він сказав кілька слів про коротке північне літо і закликав усіх повеселитися на славу. А потім почав оповідати, як відбувалися забави за часів його молодості.
Промову урвала Мумі-мама — вона привезла повну тачку оладок. Гості заплескали в долоні.
Урочисте напруження потроху спало, і за якийсь час забава набрала обертів. Увесь сад — та що там сад! — уся Долина була заставлена освітленими столиками. Повсюдно мерехтіли світелка світлячків, а ліхтарі на деревах, схожі на чудернацькі фрукти, розгойдував нічний вітерець.
Ракети дугою злітали у серпневе небо і вибухали високо вгорі каскадами білих зірок, що поволі опадали в Долину. Гості задирали голови назустріч зоряному дощеві й гучно кричали: «Ура!» О, це було неповторно!
Одразу за ракетами бризнули срібні фонтани, а над верхівками дерев завіяло хурделицею бенгальських вогнів!
Тато Мумі-троля викотив на садову стежку велику бочівку пуншу. Усі кинулися до нього. Мумі-тато не оминув нікого, наливав до горнят, келихів, берестяних чарок, равликових черепашок, навіть до згорнутих ворочками листків.
— За здоров’я Чупслі і Тряслі! — гриміла уся Долина. — Віват! Віват! Віват!
— Віватсля! — вигукували й собі Чупсля та Трясля, цокаючись з гостями.
Потім Мумі-троль виліз на стілець і закликав присутніх до уваги:
— Я п’ю цього келиха за Нюхмумрика, який цієї ночі, далеко від дому, мандрує на південь, самотній, але, напевно, не менш щасливий, ніж ми! Побажаймо йому затишного місця для нічлігу і радості у серці!
Знову всі гості підняли свої келихи.
— Ти гарно промовляв! — похвалила Мумі-троля Хропся, коли він сів на своє місце.
— Справді? — скромно мовив Мумі-троль. — Я підготувався заздалегідь…
Тим часом Мумі-тато виніс у сад музичну скриньку і під’єднав до неї великого голосника. Вмить уся Долина закружляла у танку, гості підстрибували, тупотіли, йшли вихилясом, тріпотіли… Мавки — душі дерев — пурхали у повітрі, розпустивши коси, і навіть миші витанцьовували в альтанці на своїх штивних лапках.
— Чи можна запросити Вас до танцю? — схилився перед Хропсею у поклоні Мумі-троль.
А коли підвів голову, побачив над деревами осяйний пруг. То зійшов серпневий місяць. Він викотився на небо, більший, ніж будь-коли, помаранчево-жовтий, з ніжними ворсинками по краях, наче в абрикоса. Долина наповнилася примарним світлом і тінями.
— Уночі можна навіть побачити кратери на Місяці, — сказала Хропся. — Подивися!
— Там, напевно, страшенно самотньо! — міркував уголос Мумі-троль. — Бідолашний Чарівник… Нипає Місяцем у пошуках Королівського Рубіна…
— Якби у нас був потужний бінокль, ми змогли б його побачити… — зауважила Хропся.
— Напевно, — погодився Мумі-троль. — Але тепер нумо танцювати!
Забава шаленіла далі.
— Ти втомиласясля? — запитала Трясля.
— Нісля! — відказала Чупсля. — Я міркуюсля. Всі такі добрісля до нас! Требасля їх потішитисля!
Чупсля і Трясля пошепотілися між собою, закивали головами і знову зашепотіли, а тоді подалися до свого потаємного сховку. Звідти вони вийшли, тягнучи за собою валізку.
Далеко за північ сад зненацька спалахнув червоно-рожевим сяйвом. Усі перестали танцювати, подумавши, що запустили новий феєрверк. А то Чупсля і Трясля підняли кришку своєї валізки. Королівський Рубін, невимовно гарний, світився у траві. Вогні, ліхтарики і навіть Місяць померкли і втратили свій блиск. Мовчазні, заворожені гості тісним колом скупчилися навколо палахкотливого коштовного каменя.
— Важко повірити, що така краса існує на світі! — не стримала захопленого вигуку Мумі-мама.
Чмих важко зітхнув:
— Щастить Чупслі і Тряслі!
Королівський Рубін сяяв, немов червоне око у нічній темряві, і Чарівник з Місяця помітив його полиск на Землі. Він уже
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капелюх Чарівника», після закриття браузера.