Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

- Що робити, Молі? - з готовністю поцікавилася Тонкс.

Місіс Візлі завагалася, з недовірою поглядаючи на неї.

- Е-е... ні... Тонкс, ти теж відпочинь, ти й так натомилася.

- Ні-ні, я хочу допомогти! - радісно вигукнула Тонкс, кинувшись до буфета, з якого Джіні витягала начиння, і тут-таки перевернула стільця.

Невдовзі кілька важких ножів самі різали м'ясо й овочі під наглядом містера Візлі. Місіс Візлі щось помішувала в казані, що висів над вогнем, а інші чарівники виймали з буфета тарілки, келихи й харчі. Гаррі сидів за столом разом з Сіріусом і Манданґусом, що й далі скорботно поглипував на нього.

- Бачив після того стару Фіґі? - поцікавився він.

- Ні, - відповів Гаррі, - нікого не бачив.

- Я, знаєш, нікуди не пішов би, - запобігливо почав Манданґус, нахиляючись до Гаррі, - але така комерційна нагода...

Гаррі здригнувся, відчувши, як щось треться біля його колін, але то був Криволапик, рудий Герміонин кіт. Він, муркочучи, обійшов Гаррі, а тоді стрибнув Сіріусові на коліна й скрутився там клубочком. Сіріус неуважно почухав його за вухами і перевів на Гаррі важкий погляд.

- Гарно провів літо?

- Та ні, жахливо, - заперечив Гаррі.

Чи не вперше на Сіріусовім обличчі промайнула тінь усмішки.

- Не розумію, на що тобі жалітися.

- Що? - Гаррі не повірив власним вухам.

- Я особисто лише радів би нападові дементорів. Смертельна боротьба за власну душу - непогана розвага після монотонного скніння. Ти нарікаєш, але, принаймні, хоч міг гуляти, розминати ноги, битися... А я вже цілий місяць звідси ні на крок.

- Чому це? - спохмурнів Гаррі.

- Бо Міністерство магії досі на мене полює, а Червохвіст уже, мабуть, розповів Волдемортові, що я анімаг, тому я більше не можу маскуватися. Та й для Ордену Фенікса користі з мене небагато... принаймні так вважає Дамблдор.

Сіріус так сухо вимовив Дамблдорове прізвище, що Гаррі зрозумів - не він один має певні претензії до директора. Гаррі відчув приплив ніжності до хрещеного батька.

- Ти хоч знав, що діється, - сказав він підбадьорливо.

- Знав, - озвався Сіріус саркастично. - Вислуховував Снейпові звіти і терпів його дошкульні натяки на те, що він ризикує життям, а я сиджу собі тут і б'ю байдики... та ще ці розпитування про чистку...

- Про яку чистку? - не зрозумів Гаррі.

- Намагання зробити цей будинок придатним для людського перебування, - Сіріус показав рукою на похмуру кухню. - Десять років тут ніхто не мешкав, - маю на увазі, після смерті моєї любої матінки, - якщо не брати до уваги її старого ельфа-домовика, але він давно вже розгубив останні клепки... він тут жодного разу не прибирав, не вдарив пальцем об палець.

- Сіріусе, - озвався Манданґус. Він спокійно пропускав повз вуха розмову, проте з цікавістю розглядав порожній келих. - Щире срібло, друже?

- Так, - підтвердив Сіріус, з відразою роздивляючись келиха. - Чистісіньке срібло, п'ятнадцяте століття, ручна ґоблінська робота, там викарбуваний герб родини Блеків.

- Ну й шо, його можна вишкрябати, - пробурмотів собі під ніс Манданґус, поліруючи келих вилогою рукава.

- Фред... Джордж... ТА НІ, ПРОСТО ЗАНЕСІТЬ! - закричала місіс Візлі.,

Гаррі, Сіріус і Манданґус озирнулися й пірнули під стіл, фред і Джордж зачаклували величезний казан з тушкованим м'ясом, залізну баклагу з маслопивом і важку дерев'яну дошку для нарізання хліба разом з ножем, - і все це полетіло в напрямку столу. Казан проїхався по столі й зупинився на самому його краєчку, залишивши на дерев'яній поверхні довгий чорний обпалений слід. Баклага з розгону гепнулася на стіл, заляпавши все маслопивом, а ніж зірвався з дошки й застряг, зловісно вібруючи, точнісінько там, де щойно була права рука Сіріуса.

- ЗАРАДИ ВСЬОГО СВЯТОГО! - заверещала місіс Візлі. - НУ НАВІЩО... З МЕНЕ ВЖЕ ГОДІ... ТЕ, ЩО ВАМ ЗАРАЗ ДОЗВОЛЯЄТЬСЯ ВДАВАТИСЯ ДО ЧАРІВ, НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО ВИ МАЄТЕ РОЗМАХУВАТИ ЧАРІВНИМИ ПАЛИЧКАМИ ЧЕРЕЗ КОЖНУ ДРІБНИЧКУ!

- Ми просто хотіли, щоб швидше! - пояснив Фред, витягуючи зі стола ніж. - Сіріусе, вибач... ми не зумисне...

Гаррі й Сіріус розреготалися. Манданґус, що беркицьнувся зі стільця на спину, тепер з прокльонами зводився на ноги. Криволапик люто засичав і сховався під буфетом, блискаючи звідти великими жовтими очима.

- Хлопці, - почав містер Візлі, переставляючи казан з м'ясом на середину стола, - мама слушно каже: у вашому віці ви маєте бути відповідальнішими...

- Жоден з ваших братів не завдавав стільки клопоту! - лютувала на близнюків місіс Візлі, швиргонувши на стіл нову баклагу з маслопивом, від чого її вміст знову майже весь вихлюпнувся. - Білл ніколи не являвся через кожні два метри! Чарлі не зачаровував усе, що бачив! Персі...

Вона замовкла на півслові, затамувавши подих, і зі страхом поглянула на враз скам'яніле обличчя свого чоловіка.

- Будемо їсти, - швиденько запропонував Білл.

- Усе таке апетитне, Молі, - похвалив Люпин, наклав їй на тарілку тушкованого м'яса й подав через стіл.

Кілька хвилин панувала тиша, якщо не брати до уваги побрязкування столових приборів та рипіння стільців. Потім місіс Візлі звернулася до Сіріуса.

- Хотіла тобі сказати, Сіріусе, що в письмовому столі у вітальні щось постійно тарахкотить і здригається. Може, то звичайний ховчик, але хай би Аластор глянув на нього, перш ніж його випустити.

- Як хочеш, - байдуже відповів Сіріус.

- А в портьєрах повно доксь, - вела далі місіс Візлі. - Думаю, треба завтра за них узятися.

- З великим задоволенням, - погодився Сіріус. Гаррі відчув у його голосі сарказм, але не був певен, чи помітив це іще хтось.

Навпроти Гаррі Тонкс розважала Герміону й Джіні, міняючи собі носа. Щоразу вона мружила очі з тим самим страдницьким виразом, як тоді у Гарріній кімнаті, і ніс у неї ставав то довгий і гачкуватий, як у Снейпа, то робився завбільшки з грибочок, то з ніздрів раптом вилазило волосся. Очевидно, це була їхня традиційна розвага, бо невдовзі дівчата попросили Тонкс зробити їхній улюблений ніс.

- Тонкс, ану покажи свиняче рильце.

Тонкс підкорилася. Гаррі глянув на неї і йому раптом здалося, що до нього вишкірився Дадлі у жіночому тілі.

Містер Візлі, Білл і Люпин гаряче дискутували про ґоблінів.

- Поки що по них нічого не