Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Покладіть її серед лілій 📚 - Українською

Читати книгу - "Покладіть її серед лілій"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Покладіть її серед лілій" автора Джеймс Хедлі Чейз. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 83
Перейти на сторінку:
пригнувши голову, почав обережно пробиратися до свого бунгало, ховаючись за кущі. Все було добре, поки мене прикривали зарості, але за десять ярдів вони зникали, і знову починалися після розриву футів у двадцять. І ця незахищена ділянка виглядала небезпечно голою, а сяйво місяця чудово її освітлювало. Я полишив рятівну темряву гаража. «Спостерігач» у кущах не міг не помітити мене на залитому світлом відрізкові шляху. Я продовжував іти, аж поки не наблизився до цієї ділянки; потім зупинився і зазирнув крізь кущ. Єдине, що мене втішало, це те, що відстань між нами збільшилася. Тепер вона становила вже не п’ятдесят ярдів, а добрих сто двадцять, і поцілити в рухому мішень — навіть таку велику, як я, — з подібної відстані потребувало неабиякого вміння. Тож я вирішив ризикнути.

Зняв капелюха і, тримаючи його за криси, підкинув у повітря та жбурнув у напрямку кущів в надії відволікти увагу. Ще до того, як капелюх упав, я прожогом метнувся вперед.

Але одна річ — мчати по твердій місцевості, а інша — бігти, коли ти по щиколотки у піску. Тіло рухалось, однак ноги залишалися на місці. Якби не той обманний маневр з капелюхом, я був би вже підстреленою качкою.

Розкинувши руки-ноги, якось таки примудрився пірнути у рятівні хащі. Тишу ночі розколов пістолетний постріл. Куля прошила верхівку мого капелюха і пролетіла далі, мов зловісний шершень. Постріл був дуже влучним. Я упав, підібгавши під себе ноги, перекинувся в повітрі й знову опинився під прикриттям. Пролунав іще один постріл, і куля просвистіла зовсім поруч, сипонувши піском мені в обличчя.

Тепер я був приблизно такий самий спокійний, як стара леді, в будинку котрої хазяйнують грабіжники. Стікаючи потом і матюкаючись, я стрімко кинувся в гущавину, розхитуючи кущі та зкидаючи навколо себе пісок, наче втікач-носоріг. Знову пальнув пістолет, і цього разу куля зачепила мені руку, обдерши шкіру й обпікши так, наче я торкнувся розпеченої кочерги. Я впав на землю і лежав, відхекуючись та тримаючись за ушкоджене місце, не спроможний нічого побачити за корчами, гілками та гострим дереном. Якби цей Білл Буффало[12] вбив собі в голову, що мене конче треба вбити, то я б опинився у вельми скрутному становищі. Тому мені слід було продовжувати рух. Моє бунгало було все ще далеко від мене, але принаймні тепер я мав прикриття, і якщо пересуватимуся безшумно, то таки зможу до нього дістатись. Я не хотів більше ризикувати. Хто б то не був, але він умів стріляти. З такої відстані мало не поклав мене, а це стрільба високого рівня. Я не панікував, однак був увесь у холодному поту, і серце моє калатало в грудях, мов молот. Накарачки я почав продиратися крізь пісок, рухаючись дуже швидко й майже нечутно. Так я подолав п’ятдесят футів, коли почув шелест трави і раптовий хрускіт сухого сучка. Я похолонув, прислухаючись та затамувавши подих, і мене почав бити нервовий дрож. Трава знову зашелестіла, й скрип потривоженого піску почувся дуже близько — небезпечно близько до мене. Я ліг плиском та лежав, притискаючись до піску, і волосся на моїй потилиці наїжачилося.

За кілька ярдів від мене кущ сколихнувся, тріснула ще одна гілка, й запала тиша. Той хтось був просто наді мною, напружено прислухаючись, і мені навіть здалося, що я чую його дихання.

Не залишалося нічого іншого, як чекати, тож я й чекав. Спливали хвилини. Він, певно, здогадався, що я лежу десь під ним, і також вичікував, сподіваючись, що якийсь звук видасть мене. Однак я був налаштований лежати так хоч усю ніч. Утім, за якийсь час, що видався мені безкінечним, він змінив місце розташування; тепер він був уже трохи далі від мене. Я все ще не рухався. Прислухався до кроків, а той тип пересувався від куща до куща, шукаючи мене. Дуже повільно й обережно я знову звівся накарачки. Дюйм за дюймом помалу підводив голову, аж поки не зауважив поріділі кущі. Й отоді я його і побачив. Здоровило! Це справді був він — бежевий капелюх, плечі як шафа, сплющені вухо та ніс, що виглядали жахно при світлі місяця. Він стояв ярдів за тридцять од мене з кольтом 45-го калібру в руці. Був до мене впівоберта, обнишпорюючи поглядом кущі справа. Якби в мене був пістолет, то з такої відстані я би завиграшки підстрелив його, мов кролика. Але зброї не мав, і все, що мені залишалося — це мовчки спостерігати за ним і сподіватися, що невдовзі він піде геть.

Здоровило стояв нерухомо й був напружений, тримаючи пістолет у витягнутій руці. Потім повернувся до мене обличчям і почав рухатися в мій бік — не зовсім упевнено, бо ж не знав, чи правильно обрав напрямок. Був однозначно налаштований таки знайти мене.

Я вдруге спітнів. Ще якихось десять кроків — і він знову опиниться наді мною. Я припав до землі, затамувавши подих та прислухаючись до його обережних кроків. Серце моє оглушливо гупало.

Амбал зупинився за кілька кроків од мене. Крізь чагарники я міг бачити обриси його жирних ніг. Якби міг заволодіти його револьвером....

Він повернувся до мене спиною, і я відразу ж стрибнув на нього. Усім своїм єством я прагнув заволодіти зброєю. Тож обома руками схопив його зап’ястя, а плечем штовхнув у груди, від чого амбал похитнувся та скрикнув: це був вигук гніву й тривоги. Я боляче шарпнув його за те саме зап’ястя, викрутив руку і на мить заволодів зброєю. Амбал спершу, коли я зі силою притиснув його пальці до торця револьвера, знерухомів од несподіванки та болю. Але тільки-но я схопив зброю, він почав діяти. Кулаком поцілив мені в шию, і це був удар, здатний увігнати шестидюймовий цвях у дубову дошку. Я пальнув у кущі, намагаючись втримати «пушку» і не спускаючи пальця з пускового гачка, однак здоровило вибив зброю мені з рук. Кольт полетів кудись у кущі. Ну що ж, гаразд: якщо револьвер не дістався

1 ... 20 21 22 ... 83
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покладіть її серед лілій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покладіть її серед лілій"