Читати книгу - "Аптекарка"

За день до великого свята я знову сиділа на кухні у Доріт, зануривши втомлені ноги у відро з водою, у якій розчинила екстракти, що пришвидшують кровообіг. У ту мить відчувала до подруги настільки сильну прихильність, що — несподівано для себе — розповіла їй, що велика спадщина незабаром перейде у мою власність, а не до Левіна. Вона нагострила вуха. Я мусила їй пообіцяти, що не надаватиму Левіну повного права розпоряджатися своїми статками — вона гадала, що він здатен розтринькати все за один рік.

Я спробувала ухилитися від відповіді.

— Доріт, але він цього вимагатиме. До того ж я від початку не мала на меті матеріальний інтерес…

Вона іронізувала.

— Я знаю, тобі важливі лише внутрішні цінності. Але старому було важливо, щоб хтось приглянув за любим Левіном. Він тобі довіряв, інакше б не склав заповіт на твою користь.

Я мусила віддати їй належне й пообіцяла, що діятиму обережно.

Я чекала на прибуття брата з дружиною та дитиною з півдня, батьки ж мали приїхати з півночі. Коли вони прибули, Левіна не було вдома ― він хотів дати мені можливість побути з ними наодинці. У моїх батьків на чолі були написані упереджені висновки стосовно зятя, якого вони навіть не знали.

Мама поставила стандартне запитання:

— Ким був його батько за професією?

— Органістом.

— Ти щось говорила про спадщину, мабуть, вона як після церковної миші?

— Спадщина дісталася від діда.

В очах моїх батьків світилося запитання «скільки?», але вони були надто чемні, щоб таке говорити.

Батько пройшовся з перевіркою по квартирі, позитивно оцінивши порядок і чистоту. Не питаючи, він почав вивчати й кімнату Левіна. Тоді нарешті розкрив рота:

— Скільки йому років?

— Двадцять сім.

Він засмучено зітхнув, йому більше припало б до душі тридцять сім. Він не припиняв розмішувати ложечкою свій чай, хоча відтоді як відмовився від цукру, минуло вже двадцять років.

На щастя, приїзд брата став ковтком свіжого повітря. Його нудна жінка залишилася з дитиною в готелі. У мене завжди було відчуття, що вона мене ігнорує. Боб обійняв мене та наших батьків і запевнив у своїй радості з нагоди весілля.

Коли прийшов Левін, то, на моє полегшення, говорили про нейтральні теми. Зупинилися на машинах.

Мої батьки дивилися на Левіна з похмурою обережністю, але не змогли так швидко знайти у ньому якихось суттєвих недоліків. Уперше за весь час і я звернула увагу на те, що Левін залишив три верхніх ґудзики сорочки розщібнутими. Вечір минув у спокої, моя сім’я рано відправилася до своїх готельних ліжок.

Ранок весілля розпочався з яскравої погоди, мої батьки були в нормальному настрої. Мама з обличчям змовниці затягла мене на кухню, де подарувала десяток білосніжних готельних рушників, які накопичилися з дванадцяти відряджень, у які її брав чоловік протягом їхнього шлюбу.

Після дещо жирного сніданку, який приготували моя товста мати з худезною братовою, нас забрали свідки. Доріт і Дітер обоє мали серйозний вигляд і поводилися справді мило, тож мені не довелося за них червоніти перед батьками. Доріт, до речі, вони вже знали. Мої батьки вірили, що вона впливає на мене позитивно. Після офіційної церемонії ми всі знову зустрілися у кафе палацу. Я виглядала розкішно, принаймні я так думала: костюм сидів на мені добре, а тато власноруч почепив мені довкола шиї гранатові прикраси своєї бабусі — намисто шліфованих перлин у шість рядів. Я давно вже намагалася виманити цю прикрасу.

А тоді настав крах. Я побачила Марґо й одразу ж занепала духом. Невже це була та паршива кішка, яка більше ніж просто погано доглядала за господарством Германа Ґрабера? Переді мною стояла молода жінка в чорній сукні, зверху прозорій, а на спині з розрізом аж до сідниць ― абсолютно недоречно, ще й вочевидь купленій за мої гроші. Звісно ж, вигляд цього заряду низькопробного сексу змушував багатьох чоловіків поцікавитися:

— А це хто така?

На щастя, під час їди Марґо сиділа далеко від мене. Мій брат, щоправда, одразу ж підсів до неї та, здавалося, веселився.

Біля моєї директорки (у сукні типу «сафарі» кольору ківі) сидів старий сімейний лікар Германа Ґрабера доктор Шнайдер. Його запросив Левін. Не буде помилкою підтримувати добрі взаємини з майбутнім колегою. Я не заперечувала. Були запрошені й інші поважні мешканці Фірнгайма. Зрештою, ми збиралися там жити, а Левін колись таки відкриє свій кабінет.

Після кави прийшли музиканти. Левін до цього часу ще жодного разу зі мною не танцював, оскільки він, найімовірніше, погано опанував це мистецтво. Музика була весільним подарунком Дітера, що мене спершу потішило, адже я любила танцювати й не могла собі уявити весілля без вальсу.

Оскільки Левін не думав здійматися з місця, мене запросив тато, що теж було прийнятним згідно з усіма чинними правилами. На танцювальний майданчик вийшли свідки Дітер і Доріт. За ними слідували інші. Мій тато був добрим танцюристом, чого я не знала, тож мені було приємно трішки зблизитися з ним у такий непроблемний спосіб.

— Ти собі навіть не уявляєш, — сказав він, — наскільки мені зараз легше від думки, що ти добре забезпечена. Через два роки я виходжу на пенсію, тож більше не зможу тобі допомагати.

— Тату, я вже шість років як працюю!

Він кивнув у відповідь з відсутнім виразом