Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Лицарі Дикого Поля. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

381
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лицарі Дикого Поля. Том 1" автора Ярослава Дегтяренка. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 137
Перейти на сторінку:
в його обличчі швидко промайнула заклопотаність.

— Ти впевнений? — перепитав Ходика Дмитра, коли той закінчив шепотіти.

— Та хай мене Бог покарає, якщо я брешу, ясновельможний пане! — розмашисто тричі перехрестився Дмитро.

— Ти! — Ходика вказав на Тимофія. — Назви своє ім’я!

— Тимофій на прізвисько Красунчик, — без особливої поваги до війта відповів той.

— Та начхати мені, як тебе на Низу кличуть! Як твоє справжнє ім’я і хто твоя рідня? Чи ти такий п’яний, що згадати його не можеш? Чи, може, соромно сказати, тому що воно вкрите ганьбою? Назви себе і своїх родичів.

Війт навмисно хльостко відповів Тимофієві, щоби змусити його говорити, — він знав, що в цьому разі такий гордий хлопець не змовчить.

— Ще жоден із моїх предків ніколи не зганьбив своє ім’я! — люто блиснувши очима, відповів Тимофій. — Я — шляхтич Тимофій Клесінський із Волхóвиць, що в Барському старостві[33], мій герб — «Домброва»[34]. Мій батько — Микита Клесінський, нині покійний, колись був підстаростою барським[35], а старший брат — Матвій Клесінський, колись був полковником Київського козацького полку.

Ходика аж очі витріщив! Треба ж такому диву статися, що саме сьогодні вранці він отримав від цього самого Матвія Клесінського листа з викладенням однієї дуже цікавенької справи і з проханням посприяти в цій справі одній людині, яка має незабаром з’явитися до війта. Від цієї маленької справи сам Ходика очікував великі бариші, які, успішно минаючи міську скарбницю, осіли б у його бездонних скринях. Крім того, він зовсім не заперечував, аби звести з цим Клесінським більш тісне знайомство. Війт чув, що той має гарні зв’язки й серед магнатів, й у дворі польського короля. І ось зірвалися б усі його плани, якби цей хлоп не сказав йому, ким є насправді цей низовий козак. Добре, що він вирішив випити чарочку й потрапив сюди вчасно! Ні, помилки не могло бути — це насправді був брат подільського шляхтича, — усе сходилося. Брат його колись дійсно був полковником, про що сам згадував у листі. Але якого біса в такої гідної людини молодший брат виявився таким пройдисвітом і бешкетником? От треба було йому бити цього рябого шляхтича й підлабузника Голуба? Інших йому мало, чи що? А якщо Кражевський побіжить скаржитися воєводі, у якого служив і був у милості?

Однак пан Андрій відчув тут приховану халепу. На вигляд цей молодший Клесінський був аж ніяк не пройдисвіт і не п’яничка. Навпаки, видно було, що він не такий простак і явно знає собі ціну. Та і приятель його мав не менш гідний вигляд. А чи не набрехав йому Голуб про те, що ці двоє першими затіяли бійку?

— А що ти скажеш, шановний пане Айзіку? Як насправді все було? — запитав війт, тому що знав: корчмар був єдиним свідком, який міг сказати правду.

Айзік зітхнув, оглянув усіх присутніх та знову зітхнув.

— Я звик говорити правду, — незворушно сказав він, немов повторюючи вголос думку війта. — Ці троє молодих людей прийшли сюди ввечері, сіли в куточку, пили, розмовляли, нікому образи й перешкод не чинили. Потім ці двоє панів, — він указав на Марка з Тимофієм, — голосно засміялися, а пан Голуб із паном Кражевським, вочевидь, не так зрозуміли їхній сміх, тому що обурилися й вирішили висміяти цих панів, назвавши їх, не подумавши, крамарями та хлопами, чим дуже серйозно образили молодих шляхтичів. Ну, а пан Клесінський — людина шляхетного походження, це очевидно, не зміг стерпіти такої неповаги до себе. Ось і сталося те, що сталося.

Зависла тиша. Війт стиснув губи, обдумуючи, як йому вчинити. Те, що Кражевський був побитий, звичайно, залишати безкарно не можна, адже він перебуває на службі у воєводи. Але, з іншого боку, він сам спровокував бійку й був битий рівним йому шляхтичем за свій поганий язик. Жид щойно це підтвердив. Тож, урешті-решт, сам винен. А це суттєво змінювало справу. Зрештою, із сокольничим можна й домовитись — він людина поступлива. Про Голуба Ходика навіть і не замислився: та хто він такий, щоби про нього турбуватися? Не буде наступного разу нариватися на п’яну шляхту! А от якщо пан Андрій покарає цього головоріза Клесінського, то це його братові точно не сподобається, що, зі свого боку, зашкодить самому війту, точніше — його майновим інтересам. А пану Андрію це було зовсім не потрібно! Та й за законом він не може взяти молодшого Клесінського під варту й судити за недоведений злочин, оскільки його рід має всі права і привілеї та звільнений від сплати всіх податків і повинностей. Та й у чому він винен? Навпаки, це він постраждав і має право скаржитися на Кражевського!

— Ану, забирайтесь усі звідси! І надалі думайте, що язиками ляпати і як поводитися в порядної людини в корчмі, — голосно проголосив війт.

Усі присутні глядачі, за винятком самих учасників бійки, чомусь зітхнули з полегшенням. Голуб зблід, але все ж улесливо вклонився війту, шмигнув у двері й розчинився в сутінку літнього вечора. Рябий Кражевський затрусився від образи і приниження, сухо попрощався з Ходикою та Айзіком і теж вийшов.

1 ... 20 21 22 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицарі Дикого Поля. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лицарі Дикого Поля. Том 1"