Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший 📚 - Українською

Читати книгу - "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 203
Перейти на сторінку:
та перехрестившись, поклала на місце. 

Хоч і скупими були звідомлення про чоловіка, Ганна все ж знала, що він живий, а відтак навідається додому, як трапиться нагода. Чигиринцям, що поверталися від червонокозаків, уже наділяли за Горою землю, навіть по десятині. І Ганна та Оксана, що розродилася двойнею – Петрусем і Мотею, тішилися, чекаючи чоловіків.

По Чигиринщині та Черкащині ще вешталися рештки загонів Григор’єва, з ними воювали Залізняк і Ворушило, як і з Тютюнником, Чучупакою та Коцуром. В місті вже правили червоні Ради, але влада їхня, як і комдібів, не була відчутною, бо над ними стояли тінню чекісти в ревкомі, які становили фактичну владу в повіті. Нужда ходила містом, забираючись у хати, вимітаючи все припасене й приховане, обсідаючи родини злиднями, обгортаючи люд безпорадністю, відчаєм і зневірою, знесилюючи навіть дужих та працьовитих.

Одного дня від Палазі вернулася в сльозах Карпова сестра Домашка, їй услід другого дня прийшов додому від Килини Гриць, принісши трохи гречаного борошна і пляшечку олії.

Відвідавши батьків, Ганна впевнилася, що і їм пережити зиму буде ні з чим. До всього її Гриць став харкати кров’ю. Здавалося, прийшов кінець. Ганна вже не знала, куди кинутись, як от перед самою весною в хату зайшли двоє незнайомців: чоловік і жінка, Ганна не раз бачила їх у місті.

- Добридень тобі, молодице! – привітався, оглянувшись неквапливо по хаті, чоловік. – Ти будеш Янчукова жона?

- Його… А хіба що? – не знала, що й думати, Ганна.

- З комбіду ми, - показав чоловік на супутницю. – Прийшли дізнатися про твоє життя-буття. Може, чимось зарадити треба? – направився він до столу з якимись паперами. – Дітей же в тебе сімко?

- Сімко та ще хвора чоловікова сестра… Чим же ви нам можете зарадити, коли самі небагаті? – обдивлялася господиня вбого одягнених гостей.

- У нас наказ повіткому і міськради списати всіх міщан, що мають покрайню нужду.

Записали про дрова, пшоно, борошно, картоплю, олію, обдивилися недобудовану хату і комору, поспівчували і пішли. Ганна провела їх до ворин, побачила, що вони направилися до Оксани, і побрела в розпачі в хату, як у домовину. Велика сім’я зустріла її мовчки. Гриць і Домаха лежали в одній постелі ледь живі, решта голодними очима просила їсти. Вона пішла в чуланець та принесла їм кусень макухи на всіх. Тодосько довго колов його ножем на дев’ять купок на рушнику і потім роздавав кожному. Одну Ганна загорнула в полотнинку і ледь змочивши того смоктуна рештками олії, всунула в жадібні уста Лідуні…

З комбіду до них того ж таки тижня приїхали фірою і скинули під двір двоє міщат картоплі, торбу пшона, пляшку олії, п’ять гарбузів, ще й добрий оберемок обрізків дров, аж Ганні подих радістю забило, як все те внесли у двір із погоничем.

- Ревізували у Січових, - шепнула їй молодиця, - та ще АРА трохи переслала.

- У Січових?! – злякалася Ганна, кинувши очима на чоловіків, не знаючи, що то за АРА.

- Не дивись на нас, молодице, а випорожняй хутчій начиння та розписуйся ось, - промовив комбідовець, роздивляючись якийсь папірець.

- Чи й Оксані щось завезете? – повела вона рукою у бік обійстя зовиці.

- Підкинемо дещо і їй.

- Чим же ми віддячимося вам?

- Не тепер, то в четвер, колись віддячитесь, - вимушено посміхнувся той. – Як буде скрута, веліли передати, щоб приходила в міськраду до голови, - пом’якшав він.

- Спасибі вам, люди! – лише й спромоглася Ганна сказати навздогін. – Спасибі тим АРА!..

- Мізерія того привозу, діти, - носячи до хати, їла його очима.

Зразу ж запалила сушняк у печі і зібралася варити картоплю. Казан, як на зло, довго не закипав. Згадала, що привоз ревізовано у Січових, і радість її поволі померкла, адже Січові лише тиждень тому передали їй і картоплі цеберко, і пшона вузлик, і квасолі та сої по склянці. Мучило її сумління і тоді, як діти, обпікаючись, жадібно їли бараболю прямо з лушпинням. А хворі Домка з Грицем, як їх Ганна не припрошувала, так і не покуштували своєї пайки.

Навесні після більшовицької “експріації” люди ходили тінями, жебраючи і вмираючи на вулицях, у хатах та дворах. Ганнині батьки теж пухли, живучи буряками, гарбузами й жолудями, перемеленими на жорнах із кукурудзяними качанами. Тодосько навідував і Дарку, і Палазю, сім’ї яких не голодували смертельно, як і Килинина, бо їх рятували корівчини, що під весну потелилися і тепер давали молоко. По скресанні Тясмину Тодосько став ловити ятерями і вершами рибу, але коли в зимі він вичерпував з ополонок хваткою і по декілька десятків за день, то тепер їх було куди менше. Згодом появилися спершу спичаки, їм услід - жалива і щавель, на додаток Тодосько копав попідтинню дику ріпу, тож Ганна почала варити “борщі” з парою картоплин, живці з яких вирізувала і садила на грядці.

По місту ходили чутки, що вислану з Америки поміч їм, голодним, чекісти відпровадили на Петроград і Москву…

Вже звесніло, як Ганна дізналася, що Левко вернувся з війни ще в зимі, і дуже дивувалася, що той її не навідав та не дав про себе знати. Говорили, що він дуже понівечений, а в шпиталі до того ж захворів тифом та надбав якусь гилу в правій пахві, що тепер він зовсім білий і дихає так тяжко, що навіть на віддалі чути хрип, свисти й булькання в грудях. Ганна пішла б до нього, так із порожніми руками незручно, а по правді, і ходити їй, пухлій, бракло сил. Рідних рідні не відвідували, то що вже мовити про чужих? Та й бачився він із Карпом, як запевнила її Міхалева Броня, більше року тому.

Але якогось дня нежданно-негадано Левко сам завітав до Янчуків.

- Даєш-таки, слава Богу, раду своєму кагалові? Живеш? – і запитував, і стверджував він, присівши в хаті

1 ... 20 21 22 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У пазурах вампіра. Шляхами до прийднів. Блок перший"