Читати книгу - "Українське письменство"

Тільки в двох сценах останні частини «Енеїди» підіймаються на висоту попередніх — в нараді богів на Олімпі («Олімпська карвасар») та Паллантовому похороні. Чи не наводить це на думку, що Котляревський сам прохолов під кінець до своєї поеми? Стеблін-Каменський, принаймні, свідчить нам, що в 20—30 рр. він «трудно соглашался» читать «неотпечатанные еще V и VI части «Энеиды», так що йому, синові давнього приятеля поетового, тільки одного разу й довелося почути авторове читання.

Віршова форма «Енеїди» на той час, коли поема з’явилась у світ, була для українського письменства великою новиною. Десятирядкова строфа з правильним і строгим чергуванням рим, чотиристоповий ямб, легкий та дзвінкий, — нічого спільного не мають з силабічним у своїй основі, не вповні тонізованим віршем Некрашевича та анонімних авторів бурлескної літератури. Це пересаджений на український ґрунт російський вірш допушкінської, добатюшковської доби, хоч, правда, взятий не у видатних, як Державін або Капніст, але середніх, «пересічних» літературних діячів. Для нас фактура цього вірша видається тяженькою; такою стала вона з часів Шевченка, що прищепив нашому письменству легкий зреформований ямб пушкінської пори, — але для сучасників Котляревського це було справжнє версифікаційне диво.

У вірші «Енеїди» нам одразу впадають в око дві характерні особливості: 1) незручне, неприродне і немелодійне розміщення слів, що так утрудняє часом читання — особливо заважають злучники в середині рядка: «До лясу мов ляхи шатнулись», «Анхіза щоб не прогуляти», «Пером в папері як писнеш», «Ізгину без води мов рак» — і 2) повільний, немов затриманий темп його вірша. Залежить цей темп од характерного для всіх тогочасних поетів прийому — не робити ритмічного наголосу на другій стопі, напр., «Прокинувшися весь трусився», «Завзятіший од всіх бурлак», «Путівочку Венері дав». Схема:

Крім цього ритмічного ходу, Котляревський частенько користується і другим, ще більш затримуючим ритм. Він практикує одночасову заміну другого і третього ямба стопами без наголосу, т. зв. пірихіями[18] — напр., «Яга ця і заговорила», «Іскорчившуюся в дугу», «О пуцьвірінку Купідоне!»[19]. Схема цих рядків така:

Здебільшого рядки з пірихіями в другій і третій стопі бувають важкі і немузичні; але Котляревський уже вміє надати їм легкості та мелодійності. Він підбирає в рядок двоє слів, довгих, але з однаковою або приблизно однаковою кількістю складів, іноді з тими самими звуками на початку кожного слова, і немилого враження уже немає. Такі рядки, як: «Розжеврілось і загорілось», «Поплакавши і поридавши», «Посватались і покумались», або: «З обстриженими головáми, / З підрізаними пеленáми» — читаються так само легко, як лермонтовські «Кочующие караваны / В пространстве брошенных светил» або Жуковського: «Как облачко при ясном дне / Затерянное в вышине / И в солнечных его лучах / Ненужное на небесах»