Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Непосидючі покійнички 📚 - Українською

Читати книгу - "Непосидючі покійнички"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Непосидючі покійнички" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 109
Перейти на сторінку:
речі, підтвердить, що затрималася у мене і через те, що чоловік пообіцяв підкинути її додому, а сам до першої години і не з’явився. Довелося ловити таксі.

— А якби не впіймали?

— Цей варіант ми враховували. Навіть подзвонили про всяк випадок чоловіку.

— А чоловік подруги не запідозрив, що ви, скажімо, якісь її амурні справи покриваєте?

— Та де там! Я, щоправда, його лише раз у житті бачила — випадково на вулиці зіткнулися. Але на Отелло він аж ніяк не тягнув. Знаєте, пізній шлюб, молода дружина, а раптом на ревнощі образиться і кине? А чого це ви раптом про нього розпитуєте? Він що, має якесь відношення до нещасного випадку з моїм чоловіком?

— Я навіть не можу стовідсотково стверджувати, що нещасний випадок трапився саме з вашим чоловіком, тож заспокойтеся. Поки що ми встановили тільки приналежність машини — згідно з реєстраційними та заводськими номерами. А щодо того, хто був у машині — то медицина свого останнього слова ще не сказала. Все може бути. Наприклад, «Москвича» у вашого чоловіка елементарно поцупили, доки він у підпільному притоні в карти на гроші грав. От він і соромиться повертатися додому — без грошей і без коліс.

— Спасибі, заспокоїли. Ви ще скажіть, замість «грав у карти на гроші» — вилежувався в ліжку у коханки… Дурня собача всі ці ваші, як ви їх там називаєте… гіпотези, чи що?

— Версії.

— Хай буде версії. Ви мого автолюбителя зовсім не знаєте. Ні, він, звичайно, міг і в гречку залягти, і в карти програтись, але щоб запізнитися на роботу, а тим більше прогуляти!.. Ні, це не в його стилі. Ну, нічого! Не треба мені ваших співчуттів. Шкода, думала ще трохи посидіти у відпустці, а тепер бачу — доведеться дитину бабусі, а самій на службу. Коли розкопаєте, подзвоніть. Лебединої вірності покійнику не обіцяю, але скандали мені теж не потрібні.

Чужі скандали не потрібні були і мені. А в таких ситуаціях вони неминучі. Це діє на нерви навіть професійному сискарю і взагалі, філософськи узагальнюючи, підточує віру в чистоту подружніх стосунків. Тому я з’явився в кабінет до Полковника і відрапортував мало не з порогу:

— Особи вбитих… перепрошую, жертв нещасного випадку, практично встановлено. Але… оскільки маємо справу з позашлюбними інтимними стосунками одружених людей і тим фактом, що мадам виявилася дружиною провідного конструктора закритого КБ, а джентльмен — не менш відповідальним працівником Ради Міністрів, то нам треба бути дуже делікатними. Тому пропоную поки що особливо не займатися оперативною розробкою найближчого середовища загиблих, а дочекатись остаточних висновків експертизи.

— І що воно тобі дасть, Сирота, якщо експертиза, приміром, встановить наявність алкоголю в крові чи його відсутність, або те, що вони спочатку вчаділи, а потім згоріли. І так два покійники, і так — два покійники, як не крути.

— Не кажіть, товаришу полковник. Ану раптом машину у них вкрала якась зголодніла парочка, котрій ніде було…

— А де ж тоді вони, котрі з Ради Міністрів, і… де вона там працює, ця конструкторша?

— Конструкторша — бібліотекаршею. В якомусь там НДІ. Довжелезна така назва, щось на взірець «Автомотовелофотобричкотракторний завод».

— Ну, так де ж вони, ці бричкотракторні, якщо машину просто вкрали?

— А я знаю? Раптом їм остобісили умовності, вони все кинули і дременули в Сухумі. Сидять там зараз під пальмами і каву п’ють. Життя, товаришу полковник, така цікава штука, що ніякий Шейнін цікавіше не придумає. То чого ж нам бігти поперед паровоза?

— Сирота, я тобою милуюсь. Ти почав виправлятися. Хоча, може це якась нова, добре замаскована свиня у твоєму стилі, якої я поки що не прорахував. Кажи чесно!

— Присягаюсь! Дію виключно з притаманного мені почуття делікатності і любові до ближніх. Особливо, якщо вони зміцнюють обороноздатність нашої Батьківщини чи працюють в урядових структурах.

— Тоді роби, як знаєш.

А що я знав? На той момент — анічогісінько. Крім того, що мене нудило від самої перспективи мати справу з так званою радянською номенклатурою. Слово честі, з немитою гуртожитківською лімітою я почувався вільніше.

Жарти жартами, але ще раз з’їздити на цвинтар, так би мовити, на свіжу голову, треба було. Я вже намірявся це зробити, аж тут, як на зло, прителіпався колега з ОБХСС і почав довгу і трудну, як «Слово про Ігорів похід» оповість про якихось ондатр і нутрій, що їх йому накинули, а я маю допомогти, бо так Генерал звелів.

Я не дослухав, побіг до Генерала, влетів до його кабінету, здається, навіть не постукавши, і з порогу видав, що ніякий я не спеціаліст по живності. Вдома не тримаю жодної фауни, окрім кота Бегемота. Що таке нутрії, взагалі забув, а про ондатр знаю лише те, що вони схожі на їжаків, а хвіст у них голий, як у пацюка.

— І взагалі, товаришу генерал, дозвольте запитати: що сталося? Хтось вирішив, що збирати овочі у підшефному колгоспі — то для карного розшуку замало? Треба ще й оце от водяне паскудство розводити? А хто ж буде зі злочинністю боротися?

Відповідь Генерала була стандартною:

— Товаришу капітан і отой мудрак, що в двері зазирає! Струнко! Кру-гом! Кроком руш! І щоб я вас обох більше не бачив. Спочатку розберіться між собою, а потім будете влітати… як щось, не скажу, куди.

Притиснутий до стінки обехаесесник з переляку заговорив більш-менш чітко і виразно. І навіть не без елементів логічного мислення. Виявляється, міліція не буде розмножувати ані ондатр, ані нутрій. Навпаки, є така думка, аби

1 ... 20 21 22 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Непосидючі покійнички», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Непосидючі покійнички"