Читати книгу - "Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар"

вольовими. Вольова ознака юридичного критерію неосудності - нездатність особи під час вчинення адміністративного правопорушення керувати своїми діями (бездіяльністю) - означає нездатність людини діяти з своєї волі, відповідно до своїх уявлень, переконань, нездатність утриматися від імпульсивних, мимовільних й інших подібних діянь. Інтелектуальна ознака юридичного критерію неосудності означає нездатність особи під час адміністративного правопорушення усвідомлювати фактичний характер і суспільну шкідливість вчинюваних діянь (бездіяльності) та їх наслідків.

4. Якщо під час провадження адміністративних справ виникає питання з приводу психічного стану особи, за відповідним рішенням суду призначається судово-психіатрична експертиза, яка проводиться в Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, центрах судово-психіатричних експертиз, відділеннях (амбулаторних, стаціонарних експертиз), які є структурними підрозділами психоневрологічних (психіатричних) лікарень, психоневрологічних диспансерів. Зазначені заклади охорони здоров’я виконують функції судово-експертних установ або підрозділів.

5. Проведення судово-психіатричних експертиз в експертних установах (підрозділах); обов’язки, права та відповідальність експерта; організація проведення експертиз та оформлення їх результатів визначаються законами України «Про судову експертизу», «Про психіатричну допомогу», Кримінально-процесуальним, Цивільним процесуальним кодексами, КпАП, а також Порядком проведення судово-психіатричної експертизи, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 8 жовтня 2001 р. № 397.

6. Експертизу в експертній установі (підрозділі) виконує лікар - судово- психіатричний експерт (далі - експерт) одноособово або у складі амбулаторних (стаціонарних) судово-психіатричних експертних комісій (далі - комісія). Посади експертів та голів комісій встановлюються згідно з чинними нормативними документами Міністерства охорони здоров’я. Склад комісій затверджується наказом керівника експертної установи (підрозділу). Експертиза може проводитись амбулаторно (зокрема, посмертно), стаціонарно, у судовому засіданні. Предметом експертизи є визначення психічного стану осіб, яким призначено експертизу, в конкретні проміжки часу і щодо певних обставин, що становлять інтерес для органів слідства та суду. Експертизи мають призначатися відповідно до зони, яка обслуговується певною експертною установою (підрозділом). У разі повторної експертизи або неможливості чи недоцільності проведення експертизи в експертній установі (підрозділі) за зоною обслуговування особа або орган, які призначають експертизу, вказавши відповідні мотиви, можуть доручити її виконання експертам іншої експертної установи (підрозділу). Роботу експертної установи (підрозділу) контролює Міністерство охорони здоров’я України, МОЗ Автономної Республіки Крим, управління охорони здоров’я обласних, Севастопольської міської державних адміністрацій та Головне управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації. Науково-методичне забезпечення здійснюється Міністерством охорони здоров’я через Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ.

7. У разі вчинення особою у стані неосудності адміністративного правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю (ст. 247 КпАП). Заходи адміністративного стягнення або громадського впливу щодо неосудних застосовуватися не можуть, а помилково застосовані юридичного значення не мають.

Стаття 21. Передача матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації або трудового колективу

[У статті 21 деякі слова виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів на розгляд товариського суду, громадської організації або трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення і особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.

[Частину другу статті 21 виключено згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

Про заходи громадського впливу, застосовані до осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 51, частиною першою статті 129, частинами першою і другою статті 130, статтями 156, 173, 176, 177, 178 -180 цього Кодексу, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган або громадська організація повинні не пізніш як у десятиденний строк з дня одержання матеріалів повідомити орган (посадову особу), який надіслав матеріали.

[У частину третю статті 21 внесено зміни згідно із Законом України № 2342-ІІІ від 05.04.2001 p.]

[У статтю 21 внесено зміни та доповнення згідно з Указами Президії Верховної Ради Української РСР № 316-ХІ від 29.05.85 p., № 1117-ХІ від 16.10.85 р., № 2444-ХІ від 27.06.86 p., № 4134-ХІ від 12.06.87 p., № 4135-ХІ від 12.06.87 p., № 7542-ХІ від 19.05.89 p.; Законами України № 3890-ХІІ від 28.01.94p., № 244/94-ВР від 15.11.94 p.]

1. Положення коментованої статті відображують принцип індивідуалізації адміністративної відповідальності, який означає відповідність заходу впливу, який обирається для порушника, меті адміністративної відповідальності. Він передбачає як індивідуальний підхід до застосування примусових заходів залежно від особистих якостей порушника та характеру і обставин вчинення проступку, так і можливість пом’якшення і навіть відмови від застосування заходів відповідальності, якщо її мета може бути досягнута іншим шляхом.

2. Реалізація принципу індивідуалізації адміністративної відповідальності тісно пов’язана із інститутом звільнення від неї. Адміністративна відповідальність має подвійну мету - захист правопорядку і виховання громадян у дусі поваги до закону та правил співжиття. Зазначену мету можна конкретизувати через дві основні функції адміністративної відповідальності. Перша з них, репресивно-каральна (або «штрафна»), полягає в тому, що адміністративна відповідальність є, по-перше, актом відплати держави Щодо правопорушника, а, по-друге, засобом, який попереджає нові правопорушення. Друга функція, запобіжно-виховна, тісно пов’язана з попередньою. Вона покликана забезпечити формування в адресатів адміністративно-правових норм мотивів, які б спонукали їх дотримуватись вимог законів, поважати права і законні інтереси інших осіб.

3. КпАП передбачає можливість звільнення від адміністративної відповідальності на двох рівнях. Перш за все, певні категорії осіб звільнив від цієї відповідальності сам законодавець. Маються на увазі випадки відповідальності за адміністративні правопорушення неповнолітніх та осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів. До перших, відповідно до ст. 13 КпАП, за більшість проступків застосовуються не адміністративні стягнення, а заходи впливу виховного характеру. Військовослужбовці, призвані на збори, військовозобов’язані, працівники органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні проступки (за деякими винятками) за дисциплінарними статутами, тобто дисциплінарну відповідальність (ст. 15 КпАП). У другому випадку звільнення від адміністративної відповідальності здійснюється на рівні реалізації правових норм, тобто тут рішення приймається правозастосовником. Таких видів звільнення чинний КпАП передбачає чотири. Передусім, це звільнення від адміністративної відповідальності відповідно до положень