Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Смерть ходить по музею 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть ходить по музею"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смерть ходить по музею" автора Ян Мортенсон. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 59
Перейти на сторінку:
б вам не піти в поліцію? Вони вас не з'їдять. А факти їм потрібні, потрібна кожна подробиця — без цього такої справи не розплутати.

— Мені немає з чим туди йти, — тихо сказала вона. — Зовсім немає з чим, крім деяких здогадів. Припущень і роздумів. І легше поговорити про це з вами. Не відчуваю себе такою скутою. Та й атмосфера неофіційна.

— Що ж це за такі жахливі здогади? — спробував я пожартувати. — Може, сам Андерс узяв корону, а скіпетр лежить у Грети вдома, в гардеробі?

— Не смійтеся. Якщо я звернуся до поліції, наша розмова піде в протокол і в архів. Почне діяти весь апарат. А потім одного чудового дня всі напери піднімуть. І якщо це помилка, всього лиш моя фантазія то який жах! Вийде, що підозра впала на повинного, і то я все заплутала, завдавши людям масу прикрощів.

— А чи не краще вам поділитися своїми підозрами та думками? Обіцяю не заносити в архів, — сказав я, наливаючи собі трохи білого мартіні. Потім кинув у склянку кілька кубиків льоду.

— Я думала багато про що, — сказала Карін, постукуючи нігтиком по зубу. Вона видимо нервувалась, говорила наче через силу, — Ті, хто вчинив це, мали добре знати музей, — повільно вела вона далі. — Вони обрізали сигналізацію біля чорного ходу, знали, як знайти перемикач до неї. Безпомилково зорієнтувались у всіх коридорах і знали, що ми готуємо різдвяну вечерю для сторожів. І найбезглуздіше тут, що це, по суті, придумала я. Мені так шкода стало тих хлопців, яким доведеться всю різдвяну ніч просидіти в порожньому музеї, без святкової вечері, із звичайним буденним настроєм. І якби не я, то ми, можливо, не втратили б корону й державу. — Вона жалібно усміхнулась.

— Думаю, ви тут ні до чого. Тоді злодії просто діяли б інакше. Може, стріляли б. Хто знає?

— Але це свідчить про те, що хтось у музеї допомагав їм. Як ви думаєте?

Вона з триногою дивилась на мене. Великі сипі очі. Немов фіалки. Як очі Клео.

— Цілком імовірно. І поліція, мабуть, дійшла того ж висновку. Тепер усіх вони мовби роздивляються під мікроскопом. Від найвищого начальства до тимчасових працівників із обслуги. І вас теж.

— Але ж є багато такого, про що поліція не знає. І не знатиме.

— Наприклад?

— Наприклад, Дік… Ви з ним знайомі.

— З Діком? Авжеж. Кур'єр. Гретин підопічний і коханець. Звичайно, я з ним знайомий.

— Гретин друг. — Вона прикурила нову сигарету. — Смішно, але спершу він був моїм «другом».

— Хто б цього не захотів?

Проте вона не усміхнулась, не оцінила мого скромного комплімента.

— Він потрапив до нас через УРП. Приїхав звідкілясь із півдня Європи. Так він принаймні каже. І через УРП влаштувався до нас на роботу. Некваліфіковану роботу, в архіві, доручення на пошту й таке інше. І досить скоро почав зазирати до мене. Запрошував у кіно, в ресторан.

— Ви з ним ходили?

Вона кивнула.

— Один раз. Мені просто стало цікаво. Почасти тому, що він симпатичний, та й справ у мене того вечора не було. І я подумала, що коли можна зробити людині приємність, то чом би й ні?

— Атож, чом би й ні.

Вона не відчула іронії в моєму тоні. Та й які в мене були підстави іронізувати? Одначе Дік починав мені не подобатись. Він не тільки обдурював Грету, він підбирався й до Карін. А це мені вже зовсім не подобалось.

— Ми ходили в кіно. Дивилися якийсь примітивний детектив. Потім… ага, потім ми пообідали в маленькій піцерії. І пили каву в мене вдома. Він багато теревенив про політику. І про своїх батьків. Про те, як він допоможе їм виїхати, перебратися сюди, у Швецію. Як він підкупить різне начальство. Але це, мовляв, коштуватиме недешево. Сотні тисяч крон. І що він повинен зібрати, ці гроші. Позичити, а потім виплачувати частинами, коли його справи підуть на краще. Одначе з мого боку було безглуздо запрошувати його до себе. Він, природно, спробував… захотів переспати зі мною. Проте в нього нічого не вийшло. А не пізніше як через тиждень після цього я побачила його на вулиці з Гретою.

— По-вашому, це так дивно? Молодий іноземець приїздить до Швеції. Тут йому доводиться виконувати осоружну й низькооплачувану роботу. І жодної знайомої людини. Нема нічого дивного, що він намагається зійтися з дівчатами. А він, звичайно ж, досить наслухався про шведських дівчат, щоб неправильно вас зрозуміти, коли ви запросили його додому.

— Я не це мала на увазі, — відказала Карін. — Мені здалося, наче він хотів завести знайомство з ким-небудь із музею. Ближче, аніж просто спілкування в робочий час. І наче йому щось було від мене потрібно. А через Грету він може дістати безліч відомостей. Ніби цілком випадково запитає про се, запитає про те, про охорону, про сигналізацію — і так поступово довідається про все, що йому треба. І не забувайте про ще одну річ.

— Яку саме?

— Гретина посада дає їй доступ до всіх ключів у музеї. До кожного ключа. Крім того, на ній лежать важливі адміністративні обов'язки. Вона складає плани евакуації на випадок, скажімо, війни. А це означає, що в її розпорядженні всі карти, всі плани та креслення. Вона повинна знати, де кожен вимикач у будинку.

— На жаль, у ваших міркуваннях є одне вразливе місце. — Я виловив із своєї склянки напіврозталий кубик льоду і вкинув туди новий. — Річ у тім, що в такому разі Дікові слід було б відразу взятися за Грету, а не підбивати спершу клинці до вас. Адже ви не маєте ключів до секретних шаф?

— Ні, не маю. Але я секретарка Андерса. А він друга людина в усьому музеї. В його сейфі — всі креслення, всі ключі й усілякі плани, між іншим. Отож через мене Дік теж міг дістати все, що йому треба.

— А ви не забули про одну річ? Коли Дік

1 ... 20 21 22 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть ходить по музею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть ходить по музею"