Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"

— Мені до цього байдужісінько! Моє добре ім'я все одно знеславлене. Мені тринадцять! Розумієш? Мені тринадцять років. А на мені вже стоїть печать повії. Я більш ніде не можу показатися. Навіть удома… Я поживу в тебе. Адже все це накоїв ти. Якби ти не з'явився у клубі, якби не затіяв перестрілку, то я б і досі була гарненька слухняна школярка, до якої всі добре ставляться і яка щонеділі отримує від тата двадцять марок на кишенькові витрати. Я 15 і далі двічі на тиждень ходила після школи до отого триклятого закладу Маркуса Бергера! Зате життя в мене було б спокійне. Ти знівечив моє життя, і тепер, будь ласка, подбай про мене!

Мабуть, цей театральний виступ вона відрепетирувала вдома перед дзеркалом. У всякому разі на Тоні Вуста він подіяв. Такі докори робили його безпорадним. Вони нагадали йому про сварку з дружиною. Марія теж весь час складала на нього відповідальність за її життя, яке він нібито занапастив.

— Їдьмо до твоїх батьків, я з ними поговорю.

— Ні! — крикнула вона.

— І далеко ти збираєшся йти отак у джинсах і тенісці?

— Дещо з речей я поклала в сумку й залишила її на вокзалі в камері схову. Думаєш, я втекла без нічого?

— Я зараз їду на допит. Чи не збираєшся ти разом зі мною шукати злочинця?

— Можеш їздити на свої допити скільки завгодно. Я не вийду з машини доти, доки не отримаю ключа від твоєї квартири або доки ти не відвезеш мене туди сам. До того ж я страшенно голодна. Сподіваюся, холодильник у тебе не зовсім порожній? І взагалі, ти вмієш варити їсти?

Тоні ніяково подивився на неї. Йому треба було й далі уважно стежити за вуличним рухом. А він ледве бачив вулицю перед собою.

— Чому ти питаєш, чи вмію я варити їсти? Ти ж тут дівчина, а я — чоловік!

Ще не доказавши цієї фрази, Тоні зрозумів, яку дурницю меле, й знову замовк. Дівчисько було не таке дурне, щоб подарувати йому це. Її відповідь пролунала різко:

— Ти теж типовий продукт цього чоловічого суспільства! Відразу хочеш відвести мені певну роль! Маркус Бергер на щось більше теж не був здатний. Він намагався робити з жінок об'єкти сексу! А ти хочеш мене — відразу після борделю — зробити своєю служницею. Ще до того, як я взагалі побачила твою квартиру. Нічого не вийде! Коли хочеш, можеш запросити мене на обід! Я знаю тут поблизу одну непогану піцерію.

Тоні схопився за голову й вигукнув, звертаючись більше до самого себе:

— О Боже!..

Йому довелося зупинитися, щоб зорієнтуватись по карті. Будинок Крісти Беккер містився в тій частині Кельна, де Тоні бував не часто.

Невеличкий будинок на дві сім'ї. Беккери мешкали на нижньому поверсі. Тоні лишив набурмосену Гудрун Кох у машині й пішов у своїх справах.

Відчинила йому жінка років сорока п'яти. На її худому обличчі були величезні окуляри. Через це вона спочатку здалася йому схожою на шуліку.

Жінка ввічливо запросила його увійти, провела до просто обставленої вітальні. Меблі були підібрані за каталогом, ще не дуже старі й добре доглянуті. Жодної подряпинки. На підлозі ані смітинки. Тоні роззирнувся й подумав, що було б краще скинути черевики відразу, коли заходив до квартири.

Пані Беккер уже поверталася з кухні й несла йому каву, а заразом і хатні капці. Він сів і відразу спитав про Крісту.

— Кріста Беккер ваша дочка?

Жінка кивнула головою.

— У мене є фотографія Крісти й Маркуса Бергера. — Він показав їй знімок. — Ви знаєте цього чоловіка?

Вона подивилася на Тоні так, ніби він з неба впав.

— Ви маєте на увазі, чи знала я його? Звичайно! Він був наречений моєї дочки. Я знала його років зо два. Він був у нашому домі, як свій. Сказати б, належав до нашої сім'ї. Усе-таки бувають ще в наш час такі юнаки! Порядна молода людина з чудовими манерами. Ввічливий, привітний, ненав'язливий, завжди з усмішкою на устах.

Вуст неуважно помішував каву й намагався не виказувати свого здивування. Ця жінка вочевидь нічого не знала про Маркуса Бергера. У противному разі вона описала б його іншими словами й не дозволяла б дочці підтримувати з ним знайомство. Невже й вона попалася на його добрі манери так само, як пані Шівас та решта жінок?

Навіть не спитавши, чи хоче він переглянути сімейні фотографії, пані Беккер принесла й поклала на стіл фотоальбом. Потім заходилася гортати його і досить багатослівно коментувати окремі знімки.

Майже всі вони були зроблені на сімейних святах. Маркус Бергер був завжди в центрі: ось він, сміючись, розрізає торт; ось цілується з тіткою Труде; відкорковує пляшку вина; грає в карти з Францом Беккером — батьком Крісти. На одній фотографії він повз по підлозі з трирічним Міком на спині.

Маркус Бергер — загальний улюбленець! Маркус Бергер у центрі щасливої сім'ї.

— Вам відомо, з чого жив Маркус Бергер?

— Так, звичайно. Він був представником фармацевтичних фірм. І доволі вдатним. Разом з моїм чоловіком збирався відкрити таксомоторне підприємство. Він дуже хотів стати самостійним, як мій чоловік. Вони обидва мали великі плани. У мого чоловіка є ліцензія на таксомотор. Маркус відклав трохи грошей. Витрачав він не багато. Жив дуже ощадливо. Ідеальний зять. Кріста й досі не змирилася з цією втратою. Ми відіслали її в село до тітки. Вона не хоче зараз жити в тих місцях, які нагадують їй про Маркуса. Вона його дуже кохала. Хочу вам сказати, пане комісаре, що добре її розумію. Іноді я бувала ще більше закохана, ніж вона… — Пані Беккер захихотіла. — Вибачте, будь ласка. Але ви ж розумієте, що я маю на увазі. Мати завжди щаслива, коли дочка зустрічає порядного