Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Очікування шторму 📚 - Українською

Читати книгу - "Очікування шторму"

380
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Очікування шторму" автора Юрій Миколайович Авдєєнко. Жанр книги: 💙 Бойовики / 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза / 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 156
Перейти на сторінку:
Потім зупинився і сказав:

— Розумієш, Мірзо Івановичу, що б не сталося, а ми зобов'язані проводити такі операції. Ми повинні вкорінювати своїх людей у стан ворога. Вкорінювати і з близьким і з далеким прицілом… Війна ще не закінчена. І ніхто не знає, через скільки років панове відмовляться од спроби повернути втрачене. І скількох ще наших хлопців скосять білогвардійські кулі. Нехай ми лише армійська розвідка. І у нас є свої локальні завдання. Але ж їх теж треба вирішувати. А щодо професіоналізму — правий ти, Мірзо Івановичу. Тільки не одного тебе ця проблема мучить. Зараз багатьом партійцям доводиться нові професії здобувати усерйоз і надовго.


12. Кенар

Гора, крутобока, настовбурчена, оперізана біля підніжжя кущами ліщини, сідловиною прогиналась уздовж берега. І будинок сидів на ній, наче вершник, упевнено й хвацько.

Широкі шибки веранди без усякої цікавості дивилися в бік моря, де плавно перекочувалися пологі просвітлені хвилі, що народжували шум — стійкий і розмірений, наче цокання годинника. Хоча заради справедливості треба зазначити, що єдиний у будинку годинник не цокав уже більше тижня, бо голландська пружина, яка пережила за довгий вік багатьох господарів, раптом луснула минулої середи. І порцеляновий пастушок у салатовій блузі й блакитних панталонах більше не вистрибував із затишної будки, не грав на позолоченій сопілці. А у великій, оздобленій дубом вітальні, з високою, опорядженою у кольорову кераміку грубкою, стало тихо, як при покійнику.

Михайло Михайлович Сковородников мучився безсонням. Він був старий, немічний. І за давньою звичкою зустрічав світанок в улюбленому місці — на веранді. Його довге, худе тіло потопало в кріслі-гойдалці, і оранжевий, з синіми китицями, плед, який прикривав ноги, торкався непофарбованої, але гарно вимитої підлоги, ще не висвітленої сонцем, але трохи прихопленої несміливою рожевістю, що трапляється на світанку біля моря, віщуючи чудовий, гарний день. Клітки з канарками висіли на вибіленій крейдою стіні. І маленький, кольору яєчного жовтка кенар виводив трель на чотири коліна, та неодмінно зривався на п'ятому. Старий у кріслі морщився від незадоволення і, примружившись, зневажливо поглядав на пташку. Він не любив бездар узагалі.

— Усе готово, професоре. — Грек Андріадіс розмовляв по-російському зовсім чисто.

— Було щось серйозне?

— Не дуже, професоре. Механізм заіржавів. Довелося замінити пружину.

— А в годиннику ти не зможеш замінити пружину?

— У вас є запасна?

— Ні.

— Завжди треба мати запас.

— У мене немає запасу, Костю.

— Годинник давньої роботи, професоре. Такої пружини в Лазаревському не знайдеш.

— А не в Лазаревському?

— В Сочі?

— Або далі.

— Далі я тепер не ходжу.

— Раніше ходив?

— Замолоду… У Туреччину ходив, у Болгарію ходив…

— Ти багато бачив.

— Так, професоре.

— Я думаю, що ти все-таки контрабандист.

— Як вам завгодно, професоре.

— Ти не ображаєшся?

— Андріадіс не може ображатися на професора. Андріадіс добре пам'ятає, чим вам зобов'язаний.

— Гаразд, — Сковородников потер пальцями скроні, — приступай. Тільки без шуму. Вважаю, тебе зайве попереджувати, що ніхто, крім нас двох, не повинен знати про це.

— Я можу дати клятву! — Золота коронка вогником блиснула в роті грека.

— Я вірю тобі на слово.

— Спасибі, професоре.

— Ти зі всіма такий ввічливий?

— Ні, професоре.

— Чому?

— Люди мене бояться.

— І справедливо?

— Не знаю.

— Ти носиш із собою ножа?

— Тільки для самозахисту.

— Ну, з богом…

Андріадіс розуміюче кивнув. Ступив до дверей із веранди у вітальню. Однак Сковородников зупинив його:

— Там не вогко?

— Там сухо, професоре.

— Чому заіржавів механізм?

— Залізо. З ним завжди така катавасія.

— Ти мене не переконав.

Грек знизав плечима:

— Я не вмію переконувати. Я кажу, що думаю.

Сковородников перевів погляд з грека на кенара, який знову залився треллю і нарешті вивів п'яте коліно.

— Не забудь загорнути ящики в рогожу.

— Я все пам'ятаю, професоре.


13. У штабі 9-ї армії

Уборевич сухо кивнув до ад'ютанта. Повернув настільну лампу, оздоблену рожевим мармуром. І почав читати директиву, яку щойно принесли з апаратної.


«№ 1341/п 4 квітня 1920 р.

34-та дивізія передається в усіх відношеннях у підпорядкованість командарму-9, якому наказую негайно встановити з нею зв'язок, якщо на перший час не вдасться прямий, то через штарм 10. Лівому флангу 9-ї армії ставлю завдання стрімким наступом оволодіти районом Туапсе і не пізніше 12 квітня очистити від противника все Чорноморське узбережжя від Джубської до Гагри включно. Командарму-9 вислати у Джубську передовий оперпункт для забезпечення надійного зв'язку зі своїм лівим флангом.

Про отримання і зроблені розпорядження доповісти.

Командкавказ Тухачевський. Наштафронту Пугачов».


Викликавши ад'ютанта, Уборевич сказав:

— Запросіть Мірзо Івановича.

У Каїрова було землистого кольору обличчя. Очі, запалені від безсоння.

— Передислокацію частин дев'ятої дивізії на

1 ... 20 21 22 ... 156
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Очікування шторму», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Очікування шторму"