Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський 📚 - Українською

Читати книгу - "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"

275
0
12.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На визвольних стежках Европи" автора Микола Дейчаківський. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 54
Перейти на сторінку:
голову приходила журба за дальшу долю. Хоч п-во Косарчинів були для мене надзвичайно добрі і щиро мною опікувалися, та все таки я відчував, що не можу "сидіти їм на голові" і не можу надуживати їхньої гостинностю. Друга проблема була, що в мене не було жодних документів, а живучи якийсь час під большевицькою і німецькою окупацією, вважалося, що людина без документу не може існувати — бо хто ти такий, якщо ти не маєш в посіданні шматка паперу, який би дійсно доказав, що ти є ти? Ну і що дальше робити? Мені виглядало, що найкращим виходом буде перш за все якось залеґалізуватися і повернутися на рідні землі.

Місто поволі приходило до нового порядку. Були організовані дільницеві військові комендатури. Цивільної адміністрації ще не було.

Одного дня я вибрався на розшук комендатури нашого району, яка мала бути недалеко. По дорозі стрінув я совєтського солдата, запитав його, чи він не знає, де є будинок комендатури. Він каже: а ось це і він — а чого тобі там треба? Я кажу, що я був в Німеччині на роботах, попав у в'язницю, а тепер вийшов і хочу зголоситися, щоб можна поїхати додому. Тоді він мені каже? "Ти, браток, краще туди не йди — там таких, як ти, є повний підвал. Я тобі совітую — відійди за місто, яких кілометрів з 20, а тоді може якось проб'єшся дальше до дому". Я послухав його поради і завернув з дороги. Ми ще трохи поговорили про всячину, він сподівався, що може в Союзі порядки зміняться, бо так, як було до війни, дальше бути не може. Народ проливав кров за батьківщину і тепер належиться йому краще життя. Я подякував йому за його попередження і пораду. З одної сторони факт, що я попав на таку добру людину підніс мене на дусі, але з другої, той "повний підвал таких, як я", вказав мені на погану перспективу.

Після цього попередження на кілька днів я закинув думку про поворот на Україну. Але ситуація не змінялася і через якийсь час ця ідея знову з'явилася в моїй свідомості і спонукала мене на ще одну спробу. Я вибрався до головної Комендатури, яка була приміщена в готелі Континенталь. Тому що у Відні тоді ще не було жодної комунікації, то треба було йти пішки. І це здається було моїм щастям. Я добрався туди десь близько 5-ої год. пополудні і вартовий у дверях готелю не впустив мене і сказав, що вже запізно. Офіцери і один з них з синім дном шапки, з військ НКВД, почав мене розпитувати, що я тут роблю. Я сказав йому, що вийшов з тюрми і нам сказали зголоситися в комендатуру. Він почав допитуватися про деталі, а потім каже: "Ну, тут розберуться, хто ти такий і чого сидів у тюрмі". Цей натяк мене насторожив і я, відв'язавшися від нього, постановив більше тут не показуватися.

Через кілька днів я відвідав "своїх" французів, про що я згадував перед тим і дізнавшися, що за мною розпитували, я остаточно закинув план зголошуватися на виїзд додому, бо побачив, що це шлях не додому, але в тюрму і в лабети НКВД.

У міжчасі показалося, що у Відні залишилися деякі українці і поволі нав'язувалися зв'язки між знайомими. Я пригадав собі адресу Орисі Ковалюк, куди я раз заходив зі своїм земляком В. Ґалярником. Я зайшов туди і застав її з родиною, їм не пощастило виїхати і від неї я довідався про Романа Сеньчука жонатого з одною із сестер Біласів. З ними теж була друга сестра Білас, чоловік якої згинув в УПА. Я сконтактувався з ними, а через них з Дарією і Левом Ребетами, які мусіли залишитися у Відні, бо під час бомбардування був тяжко поранений їхній малий син. Він був у шпиталі і фронт захопив їх у Відні. Я стрінувся з ними і з того часу був з ними в постійному контакті.

Якось в розмові з Орисею Ковалюк виявилося, що її товариш Теофіль Паславський перед виїздом на Захід залишив у неї свої студійні документи. Вона погодилася дати мені ті, що не мали на них його знимки, і я почав процес леґалізації себе, як Теофіля Паславського. Я довідався, що відновлюється наука в школі Заграничної Торгівлі. Я пішов туди і зареєструвався. За час побуту у Відні я зробив для Теофіля Паславського два семестри Вельтгандельшулс. Хоч я йому пізніше в Баварії передав ті документи, то не думаю, що він використав ті студії, бо сам він студіював лісову інженерію.

Наступним завданням для мене було знайти помешкання. У о. Косарчина була тільки одна кімната, так що було тісно для трьох осіб. Я знайшов мешкання на Диблінґер Штрасе 19, де колись жив мій земляк Василь Ґалярник. Він виїхав на Захід, і його кімната була вільна. Стара бабця, його господиня, мене пізнала і тільки тому, що я товариш В. Ґалярника, погодилася вирентувати мені його кімнату. Моє положення помітно поправилося: я мав нову ідентичність, документи, мешкання і зв'язки зі своїми організованими людьми. Продавши деякі речі зі своєї "здобичі" я мав пару марок в кишені.

Та помимо того ситуація була тяжка. Доля чужинців у Відні була непевна. Окупаційна влада наказувала реєструватися на виїзд "на родіну". Були випадки арештів і вивозів, люди були насторожені і обережні. Матеріяльні умовний погіршувалися. Харчові запаси вичерпувалися, а нового постачання не було, так що здобути щось поїсти було чимраз трудніше. Становище не поправилося після остаточного закінчення війни 8 травня 1945 року. Східня частина Австрії опинилася під окупацією Червоної Армії. Організація місцевої адміністрації йшла поволі і ніхто не знав, яка буде політична доля і система в Австрії. Хоча відновила діяльність Комуністична Партія Австрії і намагалася опанувати адміністрацію, але комуністів було мало, а ще менше вони були популярні, так що хоч мали за собою окупаційну владу, вони великого впливу не мали. В адміністрації були переважно люди — давні урядовці, які перестерігали параграфи, а не політичні напрямні. І тому вони і трактували чужинців згідно з їхніми традиційними нормами і традиціями гостинности, що було питоме Відневі, як столиці давньої австро-угорської імперії. В більшості чужинці реєструвалися і одержували документи та харчові картки. І я теж

1 ... 20 21 22 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На визвольних стежках Европи, Микола Дейчаківський"