Читати книгу - "Мор - Утопія, Томас Мор"

боку, з не меншим задоволенням можна було спостерігати, як глибоко вони розчарувалися, не відчувши тої шани, на яку розраховували. І справді, на думку присутніх утопійців, за винятком небагатьох, які в якихось важливих справах перебували за кордоном, уся ця пишнота одягу була дуже ганебна. Ось тому шанобливо вітали вони замість їхніх панів незнатних людей, вважаючи їх послами, а самих послів пропустили, не виявляючи їм ніякої уваги, бо, коли побачили в них золоті ланцюги на шиях, подумали, що це раби. Навіть діти утопійців, які вже облишили перли та самоцвіти, помітивши їх прикріпленими до капелюхів послів, штурхали матерів під боки і казали: «Глянь-но, мамо! Такий здоровань, а ще прикрашає себе перлами й самоцвітами, ніби маленький хлопчик». А мати також цілком поважно відповідала: «Мовчи, дитинко! Це, певне, один із посольських блазнів». Інші ганили золоті ланцюги, що вони ні до чого не придатні, бо настільки тонкі, що раб може їх легко розірвати, а, з другого боку, настільки просторі, що при бажанні він може їх скинути і втекти, куди очі світять, без ланцюгів, вільний. А втім, посли, перебуваючи в цьому місті день-другий, переконалися, що в ньому багато золота, але цінується воно утопійцями дуже дешево, в той час як у них самих - дуже високо, до того ж на ланцюги й кайдани одного збіглого раба витрачено золота більше, ніж варта вся пишнота їх трьох. Тоді й вони опустили крила і, засоромлені, зняли з себе всі ті прикраси, якими досі хизувалися. Особливо після того, як подружньому порозмовляли з утопійцями і дізналися про їхні звичаї та погляди. Утопійці дивом дивуються, як може хто-небудь із смертних захоплюватися сумнівним блиском невеличкої перлини або дорогоцінного каменя, коли є нагода спостерігати зорі чи навіть саме сонце; невже може бути хтось настільки обмеженим, щоб убити собі в голову, начебто благороднішою роблять людину нитки тоншої вовни, забуваючи, що цю саму вовну, хоч яка вона тонка, носила колись на своїй спині вівця, яка була нічим іншим, як вівцею. Дивує утопійців також те, що золото, за своєю природою таке нікчемне, тепер усюди на землі в такій великій ціні, і цінують його більше, ніж людину, хоч саме людина надала йому цінності, вживаючи для своїх потреб. Доходить до того, що якомусь тупаку, в якого розуму не більше, ніж у пня, так само нечесному, як і дурному, підлягає безліч розумних і добропорядних людей лише через те, що йому дісталася велика купа золотих монет. А якби випадок або якийсь юридичний виверт закону (котрий не гірше від випадку може поставити все догори дном) забрав оцю купу грошей в отого пана й віддав наймерзеннішому гультяєві з усієї його челяді, тоді, ясна річ, пан перейшов би на службу до свого слуги як додаток і доважок до його грошей. Але більше дивуються утопійці й відчувають відразу до безумства тих людей, які шанують багатіїв, немов богів, хоч вони цим багатіям нічим не зобов'язані й від них незалежні. Ці дурні поважають їх тільки за те, що вони багаті, хоч чудово знають осоружну скупість багатіїв і не сумніваються в тому, що, поки ті живуть, їм з величезної купи грошей не перепаде жодного мідяка.

Такими й подібними поглядами утопійці завдячують частково вихованню, бо виросли вони в державі, звичаї якої дуже різняться від наших нісенітниць, а частково - літературі й науці. Щоправда, в кожному місті є невелика кількість людей, які, звільнені від інших видів праці, присвячують себе науці. Це якраз ті, у кого вже в дитинстві помічено незвичайні здібності, неабиякий розум та потяг до знань. Зрештою, в Утопії всі діти і значна частина народу, чоловіки й жінки, тягнуться до освіти, присвячуючи навчанню, як було вже сказано, щоденно кілька годин, вільних від праці. Навчальні предмети утопійці вивчають своєю мовою. Вона не бідна на слова, милозвучна і точніше від інших мов передає думки того, хто говорить. Ця мова, лише з деякими відхиленнями в різних місцях, розповсюджена на значній частині того світу.

До нашого прибуття утопійці навіть не чули про всіх тих філософів, 112 імена яких славні у цьому відомому нам світі. Все ж у музиці, діалектиці, 113 арифметиці та геометрії вони домоглися майже тих самих результатів, що й наші вчені. Зрештою, якщо утопійці у всіх галузях зрівнялися з нашими давніми вченими, то відстали порівняно з досягненнями нових діалектиків. 114 Річ у тім, що вони не придумали жодного з тих витончених правил про обмеження, узагальнення й підставлення, 115 які тут повсюдно вивчають діти за так званою «Малою логікою». Далі, «другі інтенції» 116 не тільки не стали в утопійці в предметом глибшого дослідження, а й ніхто з них не міг побачити так звану «саму людину взагалі», 117 хоч, як ви знаєте, вона настільки велика, що більша за будь-якого гіганта.

Зате утопійці дуже добре обізнані з рухом небесних тіл. Вони придумали майстерні прилади різного виду, за допомогою яких дуже точно визначають рух і положення Сонця та Місяця, а також інших світил, за якими можна спостерігати на їхньому небосхилі. А втім, їм навіть уві сні не сниться про дружбу і чвари планет 118 та про оманливе ворожіння на зірках. На основі деяких прикмет, відомих їм з великого досвіду, вони передбачають дощі, вітри та інші зміни погоди. Щодо причин усіх цих явищ, припливу і відпливу морів, їхньої солоності, та й взагалі щодо походження і природи неба й всесвіту, то утопійці розмірковують подібно до наших давніх філософів. Ці останні бувають іноді неодностайні між собою, так само й утопійці, подаючи нові пояснення явищ, висловлюють різні погляди і не доходять до повної згоди.

У тому розділі філософії, де мова йде про моральність, 119 утопійці розглядають ті ж питання, що й ми: вони розмірковують про блага духовні, тілесні й зовнішні, 120 далі - про те, чи назва «благо» підходить до всіх благ, чи тільки до духовних прикмет. Вони розглядають питання про доброчесність і насолоду. Але найбільшу розбіжність у поглядах викликає питання, чи щастя залежить від однієї умови, чи від багатьох. Але стосовно цього вони, як видно, вперто схиляються до погляду, який відстоює насолоду. 121