Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер 📚 - Українською

Читати книгу - "Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер"

794
0
05.12.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці" автора Йон Колфер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 52
Перейти на сторінку:
class="p">— Але...

— Знову розмови! Причепи собі вірус. Це ж лише на кілька днів. Отже, можеш утратити рік свого жит­тя. Від цього не помирають.

Мозок Вассікіна запрацював, шукаючи відмовок. Нічого на думку не спадало.

— Добре, босе. Як скажете.

— Правильно. Тепер слухай мене. Це твій шанс. Зробиш усе правильно і просунешся в нашій органі­зації на кілька сходинок.

Вассікін вишкірився. Уявив шампанське і дорогі автомобілі.

— Якщо це справді батько молодого Фаула, хло­пець заплатить. Коли отримаєш гроші, скинь обох у затоку. Не хочу, щоб хтось потім улаштував венде­ту. Матимеш проблеми, телефонуй.

— Добре, босе.

— І ще одне.

— Так?

— Не телефонуй мені.

Лінія замовкла. Вассікін стояв і витріщався на те­лефон, немов той був заразним..

— Ну? — поцікавився Камар.

— Відправляємо другого листа.

На обличчі напарника розповзлася посмішка.

— Чудово. Нарешті все це скінчиться.

— А потім пакуємося і рушаємо до зони викиду вантажу.

Посмішка зникла, як лисиця в норі.

— Що? Зараз?

— Так. Зараз.

Камар забігав по маленькій кімнаті.

— Це божевілля. Повне божевілля. Фаула тут іще кілька днів не буде. Навіщо вдихати цю отруту два зайвих дні? В чому сенс?

Михайло простягнув слухавку.

— Скажи сам. Переконаний, Менеджеру сподоба­ється, що його називають божевільним.

Камар опустився на потерту канапу і сховав об­личчя в долонях.

— Невже це ніколи не скінчиться?

Напарник уставив диск у старий дисковод.

— Цього не знаю, — сказав він і відправив уже підготованого листа. — Але знаю, що іще станеться, якщо ми зробимо не так, як сказав Бритва.

Камар зітхнув.

— Піду покричу трохи на полоненого.

— Думаєш, допоможе?

— Ні, — зізнався Камар. — Але мені полегшає.

Е93, Арктичний порт

Арктична станція ніколи не мала у туристів велику популярність. Звісно, айсберги і білі ведмеді дуже гарні, але кому заради них схочеться обвітрювати ле­гені радіаційним повітрям?

Холлі пришвартувала транспортер до єдиної платформи. Сам термінал нагадував простенький склад. Уздовж стіни завмер конвеєр для багажу, в трубах біля самої підлоги шаруділи комахи.

Холлі передала людині шубу й рукавички, які діс­тала зі старої шафи.

— Закутуйся, Хлопчику Бруду. На вулиці хо­лодно.

Двічі повторювати не довелося. Сонячні батареї термінала вже давно вийшли з ладу, і від холоду сті­ни порепалися, як горіхи в тисках.

Батлерові Холлі також кинула шубу.

— Знаєш, Батлере, а від тебе смердить! — розсмі­ялася вона.

Охоронець спохмурнів.

— Це все через твій антирадіаційний гель. Здаєть­ся, моя шкіра навіть колір змінила.

— Не хвилюйся. Якісь п’ятдесят років — і гель зійде.

Батлер застібнув шубу до самої шиї.

— Не розумію, навіщо нам кутатися. Ми ж у кос­тюмах.

- Шуби для маскування, — пояснила Холлі, на­мазуючи антирадіаційним гелем обличчя і шию. — Якщо увімкнемо захист, наші вібрації нівелюють дію костюма. Із таким самим успіхом можна пірнути н ядерний реактор. Отже, сьогодні ми всі люди.

Артеміс спохмурнів. Якщо ельфи не зможуть ско­ристатися захистом, то врятувати батька буде склад­ніше. Потрібно переглянути план.

Менше розмов, — гримнув Рут і натягнув на загострені вуха ведмежого капелюха. Вирушаємо на п'яту. Усі мають бути озброєними і небезпечними. Навіть ти, Фауле, якщо твої слабкі ручки втримають зброю.

Артеміс вибрав з арсеналу транспортера ельфійського пістолета. Вставив батарею, перевів рівень до трьох.

— Не хвилюйтеся за мене, командире. Я трену­вався. У нашому маєтку залишилося багатенько ель­фійської зброї.

Обличчя Рута потемнішало на один тон.

— Стріляти в картонний силует — це не те ж саме, що стріляти у справжню людину.

Артеміс посміхнувся своєю вампірською усміш­кою:

Якщо все піде за планом, зброя нам не знадобиться. Перший етап дуже простий — установлюємо спостереження за квартирою Вассікіна. За слушної нагоди Батлер викраде нашого російського друга,

і ми вп’ятьох трохи побалакаємо. Переконаний, під дією вашого месмеру він розкаже нам усе що потріб­но. Тоді нам лишиться лише обеззброїти охорону і врятувати мого батька.

Рут зав’язав рота теплим шарфом.

— А якщо все піде не за планом?

Очі хлопця стали холодними і рішучими.

— Тоді, командире, доведеться імпровізувати.

У Холлі всередині все похололо. І причиною тому була не погода.

*

Термінал був розташований під двадцятьма мет­рами льоду. Вони скористалися запасним ліфтом, і через кілька хвилин група вийшла в арктичну ніч. Вони дуже нагадували трьох дітлахів під наглядом одного дорослого. Щоправда, у трьох діточок під по­лами одягу була якась нелюдська зброя.

Холлі звірилася з СР8-локатором на руці.

— Ми в районі Рости, командире. Двадцять кліків на північ від Мурманська.

— Що Фоулі дізнався про погоду? Не хотілося б потрапити у завірюху за кілька миль від нашої цілі.

— Не можу з ним зв’язатися. Магмові спалахи іще не вщухли.

— Дарвіт, — вилаявся Рут. — Що ж, думаю, підемо ніжками. Батлере, ти експерт, підеш першим. Капітане Шорт, замикатимеш. Можеш штовхати будь- кого, хто відставатиме.

Холлі підморгнула Артемісові.

— Двічі повторювати мені не потрібно, сер.

— Так я і думав, — пробурчав Рут, і на губах у ньо­го промайнула тінь посмішки.

Різношерста група потупцяла в місячному світлі на південний схід. І йшли вони, аж доки не дісталися залізниці. Захиститися від вітру можна було лише попід вагонами. Просувалися дуже повільно. Пів­нічний вітер проникав до кожної шпаринки в одязі, а мороз колов неприкриту шкіру мільйонами елек­тричних голок.

Говорили мало. Арктика впливала на людей, на­віть якщо троє з них і були в костюмах із підігрівом.

Тишу порушила Холлі. Щось її тривожило вже деякий час.

— Скажи мені, Фауле, — звернулася вона до хлоп­ця. — Твій батько схожий на тебе?

Артеміс уповільнив крок.

— Дивне питання. Чому це тебе цікавить?

— Ну, ти не друг Народу. А що як людина, яку ми збираємось урятувати, нас знищить?

Запала довга тиша, яку порушувало тільки торохко­тіння зубів. Холлі побачила, як Артеміс роззявив рота.

— Немає підстав турбуватися, капітане. Мій бать­ко, хоча деякі його справи і були протизаконними, був... Він шляхетна людина. Він би ніколи не скрив­див іншої істоти.

Холлі ледь висмикнула чобіт зі снігу.

— Що ж сталося з тобою?

Пара з рота хлопця перетворювалася на мініатюрні крижинки.

— Я... Я зробив помилку.

Холлі прищулила очі йому в спину. Чи щиро ти це сказав, Артемісе Фаул? Важко повірити. Але більше за все її вразило, що вона не знала, як до цього ста­витись. Простити або покарати? Врешті-решт вона вирішила поки утриматися від висновків. На якийсь час.

Вони перейшли через яр із

1 ... 20 21 22 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці, Йон Колфер"