Читати книгу - "Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Еволюція куріння: люлька, сигара, сигарета
Якщо починаючи від ХVІІ століття і до сьогодні куріння кваліфікують як заспокійливу, розслаблювальну й водночас замінникову діяльність, що сприяє зосередженню, то це, звичайно, можна трактувати лише як виправдовувальне означення куріння та його функцій в європейський Новий час. Розвиток європейської цивілізації за останні три сторіччя позначився і на формах куріння. Основна функція — заспокоєння та зосередження — залишилася, зате форми її реалізації зазнали змін. Під формами маю на увазі курецьке причандалля.
У ХVІІ—ХVІІІ століттях панівним інструментом для куріння є люлька. На початку ХІХ століття до неї додається сигара, а в другій його половині — і сигарета, що й досі домінує на курецькій сцені.
Якщо ж пошукати поняття, за допомогою якого можна описати цю еволюцію, саме собою напрошується слово «пришвидшення». Можливо, пришвидшення взагалі є центральним феноменом модерну. Промисловість виробляє дедалі більше товарів за все коротші відрізки часу, а люди споживають цей розбухлий вал товарів із відповідно зрослою швидкістю і щільністю. Пришвидшення всіх процесів щоденного життя є досвідом, знайомим кожному починаючи від ХVІ століття, байдуже, чи йдеться про акти споживання їжі, одягання, подорожування, праці чи чого завгодно іншого.
В історії куріння пришвидшення проявляється у спрощенні та скороченні процедури куріння. Куріння люлькою ще вимагає цілого арсеналу приладдя та прийомів, перш ніж вона взагалі буде готова до вжитку. А для цього потрібен цілий невеличкий, замкнений у собі виробничий процес: нарізання тютюнового листя, набивання люльки тощо.
Із появою сигари на початку ХІХ століття потреба в цьому відпадає. Тут продукт уже готовий до вжитку, його слід лише обрізати і встромити до вуст — процес, у сенсі скорочення і пришвидшення цілком порівняний із процесом запалювання винайденого трохи пізніше сірника, що зводить нестерпно-тривалий процес викрешування вогню до однієї миті.
Через півсторіччя після появи сигари процес пришвидшення повторюється ще раз, цього разу у формі сигарети. Її постачають так само готовою до вжитку, як і сигару, від котрої вона різниться передусім надзвичайно скороченим часом викурювання. І це дуже істотне нововведення. Сигарета легка та коротка і у фізичному, і в часовому, і у фармакологічному сенсі. Довжина сигарети — як відтепер називається неформальна одиниця часу — відрізняється від довжини сигари, як швидкість поштового диліжанса від швидкості автомобіля. Сигарета мов утілює зовсім інше поняття часу, ніж сигара. Спокій і зосередження, що їх переживає курець сигарети в ХХ столітті, інакші, ніж спокій та зосередження курця сигари чи люльки в ХІХ столітті.
У ХХ сторіччі куріння сигари та люльки стає річчю в собі. Ці два способи куріння демонстративно претендують на відмінність від панівного стилю куріння — від сигарети. Головним у них стає не панівне мірило часу, а штучне, що його можна описати висловами екстравагантність, ностальгія тощо. Курці люльки чи сигари в ХХ столітті стають так само важливі чи неважливі для розуміння епохи, як і аматори старих автівок, тобто вони цікаві лишень як зворотний бік епохи.
Грація сигари
Щойно на курецькій сцені запанувала легенька, наче перо, паперова сигарета, сигару почали вважати важким «пристроєм», символом неквапливо-консервативної постави. Натомість на початку ХІХ століття, коли сигарі й самій доводиться боротися з люлькою за місце під сонцем, вона здається граційною, легкою, ледь не жіночною. «Люлька, — повчає один тодішній текст, — це неповоротка машина, для її обслуги потрібен спокій; послуговуватися ж сигарою дуже легко, вона аж ніяк не обмежує рухів. Курець люльки — тугодум і домосід, курець сигари — рухливий і спритний; різниця між люлькою і сигарою така сама, як між дамою в криноліні й нагою красунею». У Німеччині передберезневої доби сигара врешті стає чимось на кшталт розпізнавального знаку революціонерів. Її курить Карл Маркс. Лише згодом вона стає символом статусу заможних підприємців. Брехтова прихильність до сигари — це продовження тієї традиції ХІХ століття. Ілюстрації: літографія (1825) за живописом Шарпа (с. 132) та малюнок з французького часопису мод 1831 року (вгорі)
Стандарт спокою та зосередження якоїсь епохи можна відчитати за панівним курильним приладдям. Йому можна просто-таки дати числове вираження. Для курця в ХХ столітті сигарета, куріння якої триває 5—7 хвилин, містить стільки само дозвілля та зосередження, як для курця в ХІХ сторіччі сигара, що її викурювали більш ніж за півгодини. Нову часовість, утілену в будь-яких інноваціях куріння, найдужче відчутно, поки ще не віджила попередня традиційна форма. Тим-то що «повільніша» сигара ще була повсюдно поширена, сигарету ще на початку ХХ століття тим паче сприймали як виразний символ пришвидшення, властивого «модернові». Для історика культури Александра Ґляйхен-Русвурма в 1914 році сигарета є «символом модерного життя [...], що не несе відпочинку, відмовляється супроводжувати заглиблення і розмисли поважної розмови. Вона спонукає та тут-таки й згасає, перш ніж спонукувана думка сама встигне спалахнути. Легке заняття для незайнятих рук, вона надає коротким відвідинам позір затишку, її вважають символом гостинного дому, коли час і година не дозволяють запропонувати чогось іншого».
Англійська карикатура на моду курити сигари (1827 рік)
Хай якою квапливою, модерною, нервовою, порівняно з культурами куріння люльки і сигари, здається сигарета, проте навіть упродовж її розвитку можна достеменно розрізнити фази спрощення, скорочення, пришвидшення. За приклад тут може правити мундштук. Сьогодні його вживають щонайбільше як ностальгійний реквізит. Натомість у часи зародження сигарети він входив до стандартного спорядження курця. Уже ретроспективно, з позиції 1914 року, Ґляйхен-Русвурм описує це так: «Великою любов’ю, що тим часом уже належить минулій моді, ще наприкінці ХІХ віку втішався сигаретний наконечник, який виготовляли переважно з бурштину чи сепіоліту, або морської пінки. Простий формою і лише зрідка прикрашений гербом чи іншою якоюсь емблемою, він був важливим складником приладдя, і не один молодий пан пишався гарним, рівномірним брунатним кольором, що його морська пінка набувала під впливом тютюну. Мундштук із картону чи позлітки та ретельне скручування і набивання тютюну дедалі більше витісняли “наконечник”. І діялося це тим легше, що цей звичай курці, либонь, перебрали з часів, коли знали лише люльку та сигару».
Така ж доля спіткала і портсигар (цигарницю). Довгий час він був важливим предметом для курця сигарет. Сигарети, які продавали в кіосках незапакованими або в непоказних пачках, після купівлі перекладали в мистецьки виготовлений портсигар — знову-таки процес індивідуального засвоєння індустріального масового виробу, що потребує додаткового часу і який нині важко уявити. Портсигар зникає щойно після Другої світової війни,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів», після закриття браузера.