Читати книгу - "Пишемо нову історію. Як перестати бути жертвою за 12 занять, Лаура Есківель"

ані вентиляції, ані ванни, ані води, де доводиться спати один на одному, де, для того, щоб сходити в туалет, потрібно виходити надвір до спільного туалету, в дощ і в холод, здоровим і хворим. Уявіть, біль, який ви відчуваєте, коли немає їжі дітям на сніданок. Коли ви бачите, як вони ростуть, отримуючи удари та крики з ранку до ночі. Діти, яких ніхто й ніколи не хотів, і які, можливо, народилися внаслідок зґвалтування. Які ніколи не знали пестощів та поцілунків, яким ніхто й ніколи не розповідав казок перед сном, казок про ельфів, принцес та лицарів, а не про битви, агресії та смерті. «Так, це дуже сумно, але я за це не відповідаю», — скажете ви мені. На індивідуальному рівні — можливо, що й ні, але на колективному рівні ми всі відповідаємо за упущення. Ми дозволили становлення неоліберальної системи, яка не створює робочих місць, а лише накопичує капітал, яка не дозволяє існувати просторам, де людина могла б розвинути свій життєвий проект. Система, яка створює жорсткі відмінності одне від одного, і яка залишає незахищеними дітей, молодь та старих людей. Тих, хто досі не виходить на вулиці, щоб висловити свою незгоду з цією системою, вона все ще прямо не торкнулася. А ідея відстороненості одне від одного дає нам підставу не протестувати і не захищати інтереси інших, як особисті. Ми живемо, проводячи межу, що залишає нас роз’єднаними. І якщо ми випадково шукаємо єднання, то робимо це разом із групами однодумців, об’єднаних спільними інтересами, що, по суті, ще більше підкреслює відмінності між одними та іншими.

Як ми вже побачили, будь-яка атака є атакою проти самого себе, як і будь-який наш прояв любові обов’язково до нас повернеться.

Енергія кохання не шукає відмінностей, не розмежовує, не ізолює. Це енергія, яка б’ється, вібрує, рухається, пробігає між нашими тілами, яка тримає нас єдиними у дусі.

Зараз, коли нам так потрібне національне, сусідське, сімейне, всесвітнє примирення, я відмовляюся розуміти, чому слово «кохання» перетворилося на якесь погане слово, яке соромно вимовити. Якщо ми поглянемо, на соціальних зустрічах, у публічних місцях, офісах великих корпорацій, де ухвалюються рішення, які впливатимуть на більшість людей, використання слова «любов» обмежується аргументом, що любов не має нічого спільного ані з бізнесом, ані з політикою. Згодні із цим твердженням, можливо, мають рацію, з їхньої дуже особистої та індивідуальної точки зору. Кажуть, що любов не можна дати ані за декретом, ані за мандатом. Це правда. Як правда і те, що любов не розділяє, не шукає відмінностей, а нерівність жодним чином не є любовною. Як не є любовною безкарність, жадібність, корупція, дискримінація, байдужість, різанина, бомбардування, вбивства, викрадення, голод. Ця явна відсутність кохання, яка переважає у нашій формі життя, утворює гіркоту, фрустрацію, біль, страх, насильство та заохочує різноманітну злочинну поведінку.

Ми проявляємо наш брак любові, коли акумулюємо без розбору. Коли любимо вибірково. Потрібно любити не лише наших дітей, а всіх дітей. Не лише наших бабусь і дідусів, а усіх бабусь і дідусів. Потрібно любити не лише наших батьків, а усіх батьків. Не лише наших співгромадян, а усіх мешканців цієї планети, коротше кажучи — все живе.

Однак культура, яка постає з матеріалістичної та конкурентної системи, буде дивитися з підозрою на ідею безкоштовного та незацікавленого дару. Осіб, які вважають правдивим лише економічний інтерес та прибуток, не хвилюватиме вплив їхніх дій на інших.

Ви вважаєте логічним, що:

1. Людина, яка живе в бідності, почувається ізольованою від суспільства?

2. Людина, яка ніколи не мала доступу до охорони здоров’я, освіти, харчування, мистецтва, шукатиме економічні ресурси на неформальному ринку та продажу наркотиків?

3. Людина, що втратила своїх дітей через акт насильства, буде плутати справедливість із помстою?

4. Людина, яка відчуває надзвичайно болючі емоції, не спроможна адекватно контролювати свою поведінку і обирає атаку, як спосіб проявити свою злість?

5. Людина, яка втрачає те, що любить більше всього, почувається оголеною, обуреною, відчуженою?

Сподіваюся, що відповіді на ці питання відкриють ті вікна, які дозволять вам спостерігати аспекти людської поведінки з іншої точки зору, аніж та, до якої ви звикли.

Важко повірити, але й ми далі чуємо твердження, що не важливо говорити про любов, коли планується соціальна та культурна політика. Нам говорять, що неможливо говорити про норми, з яких вона складається, бо любов не зобов’язує і не нав’язує. Це правда, але ж ненависть нав’язує? І що таке ненависть, як не брак любові до іншого? Ми живемо в поляризованій країні, де ненависть накопичилася до рівня, не знаного раніше в історії Мексики. Якщо кохання не зобов’язує, бо знаходиться понад будь-яким кодом соціальної поведінки, воно також не створює перешкод і не маніпулює, проте останнім часом ми бачили, як реалізовувалися досконало організовані кампанії ненависті.

Якщо можна посіяти ненависть поміж населення на основі брехні, страху, смертей, значить, можна сіяти та культивувати і кохання. Якщо слово «кохання» вам не подобається, замініть його на інше. Назвіть його братерським ставленням, якщо ви віддаєте перевагу цьому визначенню. Неважливо. Можете називати кохання, як вам завгодно.

Чому ми не називаємо «коханням» заспокійливі обійми? Слова розради? Качани кукурудзи? Ложку, яка годує голодного? Дощ у полі? Хустку, в якій місцеві люди носять своїх дітей?

Чому ми не шукаємо кохання, як способу вирішення наших проблем?

Чи можна вважати, що причина нашої антисоціальної поведінки походить від браку кохання, яке є інтегруючою силою, тією силою, що залучає. Протилежністю коханню є сила, що дезінтегрує та вилучає.

Одна сила працює на користь життя, інша на користь смерті. Перша робить можливим союз між клітинами, щоб ті перетворювалися і створювали очі, руки, кігті, роти, зябра, зуби, крила за допомогою невтомних генів, які складають всі типи життя.

Друга сила вступає в дію, коли цикли живого організму входять в свій останній етап; тоді в тій інформації, яка передається від клітини до клітини, більше немає потреби.

Саме тоді об’єднуюча сила зникає, щоб дати місце дезінтеграції матерії.

Неважко зробити висновок, що те, чого потребує світ нині — це відновлення зруйнованих соціальних зв’язків. Для цього слід звернутися до влади задіяної сили. Якщо ні, звідки візьметься реструктуризована влада об’єднуючої енергії? Звідки виникне оздоровлюючий намір, якщо не з відчуття належності, зі свідомості єдності, з кохання? Звідки виникне думка, дія, яка дозволить реорганізувати соціальну рану, що виникла від такої кількості смерті? Лише кохання може реорганізувати соціальну поведінку.

Ми звикли вважати, що особисті інтереси переважають всі інші, і нам важко зрозуміти, що