Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Так, але… 📚 - Українською

Читати книгу - "Так, але…"

269
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Так, але…" автора Тарас Прохасько. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Так, але…» була написана автором - Тарас Прохасько, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза".
Поділитися книгою "Так, але…" в соціальних мережах: 

Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав — у своєму ні з ким не сплутувальному стилі — серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема — про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати — по-своєму, а дивитися — зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут — тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова.
Олександр Бойченко

Читаючи книгу, я переглядала папки з роботами різних періодів, проживаючи «свою» історію.
Серія «Дороги» — це миттєвості мого шляху, що виникали, мов спалахи, разом із текстами Тараса Прохаська.
Ключем до серії «Трапези» стала думка: «Все, що об’єднує нас — це досвід спілкування. Тільки він має значення і залишається в пам’яті».
Олена Придувалова

Об’єднати однією важливою ідеєю двох творців із різних сфер мистецтва — головне в цій концепції. Шляхом до успіху може бути тільки точне попадання. Збіг поглядів на життя і творчість, глибоке філософське осмислення свого єства як митця і людини — це те головне у діалозі письменника і художниці, що ми бачимо наслідком цього неймовірного союзу.
Тетяна Швед (Безкоровайна)

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 26
Перейти на сторінку:
Тарас Прохасько
Так, але…
Майбутнє буде давно

Щоразу, коли думаю, чи сподіваюся, чи мрію, чи надіюся, чи планую, чи вірю, що колись потім, у майбутньому, буде не просто все добре, а значно краще, то не забуваю собі нагадати, що будь-яке майбутнє безпосередньо пов’язане хоч із якимось та й старінням. Тобто все може бути значно краще, але воно стосується зовсім іншого рівня віку. Забуваючи про таку залежність, не враховуємо базової ознаки життя — зміни властивостей з плином часу. Парадоксально, але іноді чекаємо на щось дуже добре, не усвідомлюючи, що насправді це є мрією про добру старість, в якій уже не буде всіх молодечих пригод і порухів.

Якби молодість уміла, якби старість силу мала… Дзядзьові з кількохсот французьких прислів’їв, збірку яких я подарував йому на сімдесятивосьмиріччя, якраз це сподобалося і запам’яталося найбільше.

А ще кілька років перед тим я, будучи малою дитиною, яка не мала ні сили, ні вміння, опинився у цікавому світі старих людей, які вмінь мали вже значно більше, ніж сили. Таким чином мої дитячі уявлення про майбутнє перескакували через взірці молодості, доторкаючись до вмілої старості.

Старі люди попри це були дуже активними, і їхні дні були заповнені важливими і приємними діяннями. Вони вставали тоді, коли хотіли. Розпалювали в печі дровами, принесеними до хати звечора. Вітрили постіль на сонячному ґанку. Відривали вчорашню картку календаря. Накручували годинник. Відкидали сніг зі сходів. Милися підігрітою водою у мисці, поставленій на лавку в саду. Снідали кількома скибками хліба з маслом і посіченою зеленою цибулькою. Запивали кавою з молоком. Робили записи у щоденнику. Писали й отримували листи. Поливали помідори. Підв’язували клематіс. Збирали дозрілі сливки. Тичили фасолю. Складали попід стіною хати поколені дрова. Дивилися, як ширяють яструби. Сушили яблука і гриби на сонці. Визбирували горіхи. Пололи клумбу з квітами і сапали кілька грядок із городиною. Щотижня купалися у великій балії. Щомісяця ходили до фризієра, щоби вийти до міста, їм приносили українські газети з Польщі, а вони відправляли з пошти сушені сливки і гриби, запаковані у конверти від тих газет. Вони гріли ковдру на печі перед тим, як лягати спати. А тим часом ішли снігами до інших старих людей, щоби зіграти в бріджа і поговорити про майбутнє. Косили добре вигостреною косою у саду, робили сіно, накладали його у плахту і лізли стрімкою драбиною на стрих, складаючи там суху траву лише для того, щоби пахло в домі сіном, щоби було затишніше. До них приходили такі самі старі люди, з якими ще хотілося бачитися, вони разом сиділи на лавках під деревами, дивилися на захід сонця і говорили про майбутнє. Вони пересиджували на відкритій веранді тижні довгих літніх дощів і обливалися зібраною дощівкою гарячими літніми вечорами. Восени вони, зриваючи дрібки різних ягід, нагадували птахів і білок. У липні розкошували серед порічок, черешень і вишень. Під кінець літа пробували поодинокі дозрілі грушки. Посеред дня вони могли лягти подрімати, а могли аж до ночі робити якусь монотонну роботу.

І весь час були приязні одне до одного. Весь час говорили, жартували і старалися одне одного здивувати. Приносили крихти вістей, признавалися в тому, про що ніколи раніше не згадували, читали вголос книжки, колядували мало не цілу зиму і планували майбутнє. Довго йшли на гору до свого дому, часто перепочивали, спираючись на кісє або сапу. Впивалися склянкою шипучого порічкового або келішком смерекової. Вночі пили горнятко води із заледенілого відра. Зовсім недавно у них були війни, змагання, школи, романи, тюрми, табори, цілий світ широкий, від якого найвиразнішим знаком залишилося безліч віршиків, пісеньок і приповідок різними мовами. А вже незабаром буде майбутнє, на яке так сподівалися, тих, кого так плекали. І трохи ренет. Ренети їли в такий спосіб, що відрізали сточеним на ніц лезом цизорика плястерок за плястерком, цілком узгоджуючи сили й уміння.

І от цих яблук мені тепер бракує. Виявляється, що на поширення їхніх сортів також впливає час, який визначає і розквіт моди, і старіння, і проминання недосяжного майбутнього, пережитого ще у дитинстві. Коротше кажучи, за ренетами ще треба нашукатися.

Pro forma

Наша старенька бабця до останніх тижнів свого життя щодня робила гімнастику, щоб розрухувати суглоби. А дзядзьо, на якому трималася вся довколохатня робота, пильнував, щоби пасок, який він затягав до спеціально пробитих додаткових дірок, ніколи не доводилося попускати через наїдження. Тета Міра, хоч і вважалася найогряднішою, любила далекі проходи і регулярно розминала кисті. Всі вони розумілися на фізичній культурі і знали, що необхідною частиною інтеліґентності є дбання про зручне перебування у більш-менш слухняній тілесній оболонці, в якій призначено перебути земну — наразі єдину знану — форму існування. Бабця була офіцером УГА, дзядзьо до п’ятдесяти чотирьох років гарував на сибірській каторзі, тета Міра колись належала до вже підпільного «Пласту» і кохала «українського Нурмі» — члена ОУН, що був чемпіоном із кількох видів спорту. Народжена 1900 року тетка Оксана у 99-річному віці найбільше потерпала хіба що від порушення слуху. Вона також мала свою досконалу систему догляду за тілом: певна дієта, водні процедури, продумана праця на городі, гірські походи по гриби майже до кінця життя.

Наш тато, який виріс на засланні, займався там боротьбою, а потім культивував різне спортування, до якого привчав нас із братом. У нас були гантелі, квартирна перекладина. З татом ми щотижня їздили на лижах підміськими лісами, зимові канікули проводили на ковзанах, він привчив нас до багатогодинних сеансів настільного тенісу, бадмінтону, біліярду, стрільби з рушниці й пістолета, за його системою ми робили вправи з гумовим джгутом, він захопив нас фехтуванням на рапірах і топірцях, бо приніс нам і рапіри, і бартки. Дитинство ще й передбачало спорт як розвагу: луки, метання ножів і списів, різні види боксування, тривалі перекидування усім, чим можна перекидуватися на довжину дуже довгого коридору. Потім було плавання.

У ті часи було дуже

1 2 ... 26
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Так, але…», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Так, але…"