Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Велика маленька брехня 📚 - Українською

Читати книгу - "Велика маленька брехня"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Велика маленька брехня" автора Ліана Моріарті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 20 21 22 ... 101
Перейти на сторінку:
огидний вигляд. Ми з Фредом займалися серфінгом.

Він сів за сіл навпроти Джейн та обняв Маделін:

— Абігейл тебе засмутила?

Маделін притулилася обличчям до його плеча.

— Ти — як мокрий, солоний собака.

— М-м-м, смачні мафіни. — Фред відкусив величезний шмат мафіну і потягнувся по ще одного.

«Наступного разу слід принести більше», — подумала Джейн.

— Мам! Ти нам потрібна! — з коридору закричала Хлоя.

— Я піду кататися на скейтборді, — Фред узяв третій мафін.

— Шолом, — в один голос сказали Ед та Маделін.

— Мамо! — крикнула Хлоя.

— Я почула, — у відповідь крикнула Маделін. — Поспілкуйся з Джейн, Еде. — Вона вийшла у коридор, Джейн приготувалася підтримувати бесіду, Ед приязно їй усміхнувся та вмостився у кріслі.

— То ви — мама Зіггі. Як ви придумали таке ім’я — Зіггі?

— То мій брат придумав, — відповіла Джейн. — Він — великий фанат Боба Марлі, який, здається, назвав свого сина Зіггі. — Вона на мить зупинилася, пригадуючи дивовижне відчуття ваги новонародженої дитинки на руках, його серйозний погляд. — Мені сподобалася ідея. Моє ім’я настільки звичайне і нудне — просто собі Джейн і все.

— Джейн — прекрасне класичне ім’я, — впевнено сказав Ед і тим самим змусив її трішечки у нього закохатися. — Власне, коли ми називали Хлою, то в моєму списку була Джейн. Але я програв. Ну і тим паче, я мав переважне право голосу при виборі імені Фредові.

Джейн помітила весільну фотографію на стіні. Маделін у мереживній сукні кольору шампанського сидить на Едових колінах, обоє примружилися від нестримного сміху.

— Як ви познайомилися з Маделін?

Едове обличчя просвітліло. Очевидно, він любив розповідати цю історію.

— Коли ми були дітьми, то жили по сусідству — через дорогу. Маделін жила біля великої ліванської сім’ї. У них було шестеро синів: великі дужі хлопці. Я їх страшенно боявся. Вони грали в крикет на вулиці, і Маделін часом грала з ними.

Вона викаблучувалася — мала΄, вполовину тих велетнів, із стрічками у волоссі та блискучими браслетами, ти ж знаєш, яка вона з себе — найдівчачіша дівчинка на світі. Але ж божечки, як вона грала в крикет!

Він відклав мафін та встав, щоб продемонструвати:

— Виходить вона така — волоссячко розвівається, платтячко розвівається, а потім бере битку та — БАМ! — Він ударив уявною крикетною битою. — І ті хлопці падають на коліна та хапаються за голови.

— Ти знову розповідаєш історію про крикет? — Маделін повернулася із кімнати Хлої.

— Саме тоді я в неї закохався, — сказав Ед. — Щиро, шалено, глибоко. Дивлячись на неї з вікна своєї спальні.

— А я навіть не знала, що він існує, — безтурботно сказала Маделін.

— Справді не знала. А потім ми виросли та поїхали з дому, і від мами я довідався, що Маделін вийшла заміж за якогось ідіота, — сказав Ед.

— Тс-с-с… — Маделін легенько вдарила його по руці.

— А потім, роки потому, я іду на барбекю на честь тридцятиліття мого друга. Народ грав у крикет у дворі, і вгадай, хто там різався у крикет на шпильках та в брязкальцях? Маленька Маделін з будинку навпроти. Моє серце просто зупинилося.

— Така романтична історія, — сказала Джейн.

— А я ж мало не пропустив те барбекю, — сказав Ед. Джейн бачила, як блищать його очі, хоч він, мабуть, разів сто розповідав цю історію.

— Я теж мало не пішла, — сказала Маделін. — Мусила відмінити педікюр, а зазвичай я такого не практикую.

Вони усміхнулися одне одному.

Джен відвела погляд. Вона взяла зі столу свою чашку та вдала, що відпила з неї, хоч чай давно закінчився.

Подзвонили у двері.

— То, мабуть, Селеста, — сказала Маделін.

«Дуже добре, — подумала Джейн, все ще вдаючи, що п’є чай з порожньої чашки. — Тепер мене оточуватимуть щира любов і краса».

Усе навколо неї було кольорове: дихало глибоким, яскравим кольором. Лише вона була єдиною блідою плямою у всьому домі.

* * *

Панна Барнс: Очевидно, батьки формують свої соціальні групи поза школою. І конфлікт, що стався у вечір доброчинної вікторини, не обов’язково мав хоча б якийсь зв’язок зі школою Пірріві. Я думаю, це важливо наголосити.

Тея: Так, звісно, панна Барнс могла таке сказати, хіба ні?

Розділ шістнадцятий

— Як тобі Джейн? — запитала Маделін Еда увечері у ванній, коли він чистив зуби, а сама Маделін кінчиками пальців наносила свій дорогезний крем для повік на «тоненькі зморшки» (Зрештою, у неї ж диплом з маркетингу. І вона добре знала, що викинула гроші на вітер, купивши баночку надії) — Еде?

— Зажди хвильку, я чищу зуби, — він прополоскав рота, сплюнув та постукав щіткою по раковині. Тук-тук-тук. Завжди три короткі рішучі удари, ніби то не щітка, а молоток чи гайковий ключ. Часом, якщо того дня вона пила шампанське, то ритуали Еда із постукуванням щіткою смішили її до сліз.

— Джейн виглядає на дванадцять років, принаймні у мене склалося таке враження, — сказав Ед. — Абігель і то здається дорослішою. Не можу повірити, що вона теж мама. — Він тицьнув у неї зубною щіткою і таємничо посміхнувся. — Але вона стане нашою секретною зброєю на цьогорічній доброчинній вікторині. Вона знатиме усі відповіді на запитання Глен.

— Готова посперечатися, що знаю більше популярних штучок, аніж Джейн, — зауважила Маделін. — У мене склалося враження, що вона не схожа на типову двадцятирічну дівчинку. У деяких питаннях вона видається старомодною, як із покоління моїх батьків.

Вона ретельно оглянула обличчя, зітхнула та поставила свою баночку надії на полицю.

— Як вона може бути старомодною? — запитав Ед. — Ти ж казала, що вона завагітніла від хлопця, з яким у неї було побачення на одну ніч.

— А отак — завагітнівши, вона таки народила дитину. Настільки старомодна.

— Ну, тоді вона мала б лишити його на сходах церкви, — пожартував Ед. — У терновому кошику.

— У чому?

— У вербовому кошику. Це ж те слово, так? Вербовий?

— Я думала, ти сказав «терновий».

— Так і було, то я спробував виправити свою помилку. Слухай, а що це за історія з жувальною гумкою? Вона постійно жувала.

— Правда? Залежність чи що...

Вони вимкнули світло у ванній, підійшли до різних боків ліжка, увімкнули приліжкові лампи та відкинули покривало одним синхронним рухом, який, залежно від настрою Маделін, означав або те, що у них ідеальний шлюб, або те, що вони застрягли у приміському житті середнього класу, і що їм слід продати будинок та вирушити в подорож до Індії.

— Думаю про те, щоб зайнятися зовнішністю Джейн, — пробурмотіла Маделін, поки Ед шукав у книжці потрібну сторінку. Він дуже любив кримінальні романи Патрисії Корнвел. — Вона завжди так тісно стягує волосся. Їй треба додати трохи об’єму.

— Об’єм, точно, — пробурмотів Ед. — Саме це їй потрібно.

1 ... 20 21 22 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Велика маленька брехня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Велика маленька брехня"