Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Є трохи. Я тут таких слів наслухалася, що знання 13 мов не допомогло зрозуміти точний сенс.

Нейтан тихо розсміявся.

— Не запам'ятовуй, то були лайки.

— Але вони ж із їхньою допомогою спілкуються. А я їх толком не зрозуміла.

— Ізабелла, ти ще часом така наївна.

Хлопці знову почали говорити на своєму сленгу, який я насилу розуміла.

— Ну ось Афонською говорять, а я не розумію що саме.

— Яке щастя, що ти їх не розумієш, — сказав Нейтан, — одразу видно батько тебе правильно виховав.

Альфред відважив особливо балакучим кілька ляпасів, тож вони одразу заткнулися.

— Що вони говорили?

— Погрожували. Ти їх раніше бачила?

— Здогадуюся тільки, що це вони вчора Стаса підрізали. Він надіслав відео з відеореєстратора в поліцію, а це ті хлопці, що були в машині.

— Ви знову мінялися транспортом?

— Я на таксі була, він машину заправляв, потім підібрав нас Германом на зупинці. Я вчора в роз'їздах була.

— Зрозуміло. Хлопців я вже викликав, доведеться знову пропустити тренування. І подзвони Стасу, він тут знадобитися.

— Краще пройдуся, — сказала спокійно — його складно розбудити в таку рань.

Поки будила родича, зателефонувала тренеру, описала ситуацію і сказала, що знову пропускаю тренування. Він обрадував, що я сьогодні від нього не відбудусь і щоб усе одно приїжджала, як звільнюся. Ми зі Стасом прийшли, коли хлопців уже завантажили в машини поліції. Довелося ще дати свідчення тут на місці, заповнити документи. На щастя, це зайняло всього лише годину. Після цього змогли вирушити в спортзал. А Стас досипати, йшов, бурчачи, що знову не виспиться.

Після спортзалу я забрала Германа і з ним удвох поїхала в дитячий будинок. Нейм уже спілкувався з представниками з будівельної фірми. Мені посміхнулися.

— Доброго ранку, — привіталася я.

— Доброго ранку. Не думав, що ви сьогодні приїдете.

Я лише хмикнула, а потім сказала:

— Мені теж цікаво подивитися, хто ремонт робитиме і деякі деталі обговорити. Як вас звати? — запитала в чоловіка, з яким спілкувався директор.

Він злегка сторопів, але швидко взяв себе в руки.

— Олексій Ліфман, це з вами я вчора спілкувався?

— Так. Я Ізабелла Норіх.

Невелике здивування в очах і все.

— Це бригадир, який буде керувати весь процес. Звати Осьман Гленз. Ім'я Осьман, кличка Оса.

Чоловік, якого він представив, злегка посміхнувся. Кличка відати не просто так придумана. Треба бути обережною.

— Ремонт почнемо сьогодні, — сказав Осьман, — за ліжками зараз приїде машина і їх відвезуть. Залишилося докупити матеріали, Олексій сказав, що чеки ви будете оплачувати.

Директор спробував вставити свою репліку, я його випередила.

— Так.

— Поки будуть виносити ліжка, пустіть до кабінету, потрібно замовлення матеріали, тоді нам сьогодні їх довезуть. І відразу замовте дітям ліжка, їх поки виготовлять. Потім привезуть, як ми закінчимо. І одразу виберете спортивні снаряди на вулицю. І сьогодні ми демонтуємо старі.

— Тільки не всі, там парочка в хорошому стані.

— Як скажете.

— Ходімо, — сказав директор і махнув рукою.

Бригадир на своєму комп'ютері відкрив сайт і став швидко оформляти замовлення, трохи коментуючи для мене і директора що, для чого і в якій кількості. Директор по ходу ставив запитання і висловлював побажання щодо ремонту.

— Як скажете, так і зробимо.

— Я ось тільки переживаю, що ми вийдемо за рамки бюджету.

— От зовсім забудьте за ваш бюджет, — сказала я тихо, — це ж діти, хіба повинні вони жити в тих жахливих умовах, що є зараз.

— Але мене по голівці не погладять.

— Не заморочуйтеся, залиште це на мене.

— Дивлюся, комусь дали безлімітну картку, — пожартував бригадир.

— Майже, просто схвалили проект. З натяком що можемо його повністю оплатити. А я так розумію тут просто доповнити потрібно. Тож Нейм не соромтеся, що ви ще для дітей хочете.

— Щодо гуртожитку вже все озвучив. Там і так капітальний ремонт. Зроблять перший поверх, потім тоді вже й другий. Паралельно потрібно робити спортивний майданчик, а то довго дітей без спорту тримати не можна вони ж самі все рознесуть, у них стільки енергії.

— Так перша частина замовлення готова. Можете вводити реквізити на оплату.

Сіла за комп'ютер, бригадир стояв поруч і дивився. Я подивившись на нього сказала:

— Відійдіть на хвилинку.

— Ем, вибачте.

Швидко ввела реквізити, вони природно стали зірочками. Встала з-за комп'ютера.