Читати книгу - "Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту"

Отже, вони все-таки були з нею на «ти» там у парку, в кущах, і в дешевій мебльованій кімнаті другого дня. Він ішов по місту, мов сліпий, якого вела чарівна паличка, тяг Едіт за собою, тримаючи її за зап'ясток, і інстинктивно знайшов потрібний будинок. Під пахвою він тримав пакуночок із порохом для Ферді, з яким домовився зустрітись увечері. Він виявив, що Едіт навіть уміє всміхатися, вона всміхнулася, дивлячись у дзеркало, найдешевше з усіх, які та звідниця могла роздобути в крамничці дешевих товарів, усміхнулася, наче й у ній прокинувся досвід, набутий тисячами поколінь. Він уже тоді знав, що пакуночок із порохом, який лежав на підвіконні,— дурість, але ту дурість треба було здійснити, бо розважність нічого не дає в цьому світі, в якому один порух руки може коштувати людині життя. Усмішка на обличчі Едіт, яке не звикло всміхатися, здавалася чудом, а коли вони потім спустилися вниз і зайшли до господині, його здивувало, що вона так мало взяла за кімнату. Він заплатив півтори марки, а коли хотів додати ще п'ятдесят пфенігів, господиня відмовилась їх узяти.

— Ні, пане, я не беру чайових, мені цього не треба.

Отже, вони таки були з нею на «ти», з Едіт, що сиділа там, у його кімнаті, з дитиною на руках, з його сином Йозефом. Він узяв у неї хлопчика, хвилинку незграбно потримав на руках, а потім поклав у ліжечко, і ним, його устами й руками, знов заволодів досвід, набутий тисячами поколінь. Едіт так і не навчилася запарювати чай, навіть згодом, як вони вже мали власне помешкання з іграшковими меблями. Він приходив додому з університету або його, вже унтер-офіцера саперних військ, відпускали на ніч з казарми. Його вивчили на підривника, а потім він сам навчав команди підривників, сіяв формули, що несли в собі якраз те, що він хотів,— хмари куряви і руїни, помсту за Ферді Прогульске, за офіціанта на прізвище Гроль, за хлопця, що вкидав у поштову скриньку його записки. Едіт ходила з торбою і з книжечкою пільгових талонів купувати продукти, гортала кухарську книжку, давала хлопчикові пляшку з молоком, а Рут — груди. Він був молодим батьком, а Едіт молодою матір'ю, вона приходила по нього під браму казарми з дитиною у візочку, вони гуляли на березі річки, на луці, де школярі грали у бейсбол і футбол, гуляли і під час повені, і коли вода спадала, сиділи на дамбі, Йозеф грався в піску, а Рут пробувала робити свої перші кроки. Два роки тривала ця гра, що звалася «подружжя», але він так і не звик дивитися на себе як на одруженого чоловіка, хоч більше ніж сімсот разів вішав у шафу кашкет і шинелю, скидав кітель і сідав до столу. Він брав Йозефа на коліна, а Едіт проказувала молитву: володар небесний, володар небесний. Тільки ніяких привілеїв, ніякої нерозважності, він, доктор Роберт Фемель, обдарований математик, був фельдфебелем саперних військ і їв горохову юшку, а тим часом його сусіди приймали по радіо причастя буйвола. Відпускали його лише до ранку, першим трамваєм він повертався в казарму, Едіт цілувала його на порозі, а в нього було дивне почуття, наче він збезчестив цю маленьку біляву жінку в червоному халаті. Йозефа вона водила за руку, а Рут клала у візочок. Йому заборонили провадити політичну діяльність, а хіба він колись її провадив? Йому дали амністію, вибачили юнацьку дурість, вважали його одним із найздібніших кандидатів на офіцерське звання. Тупе начальство було зачароване ним, бо він сумлінно робив те, що воно хотіло від нього: сіяв куряву і руїни, втовкмачував у голови підлеглим формули, за якими будівлі висаджують у повітря.

— Від Альфреда немає звісток?

Він не зразу похоплювався, про кого вона питає, забував, що колись її прізвище також було Шрелла. Час почали рахувати за присвоєнням чергових звань: півроку — єфрейтор, півроку — унтер-офіцер, півроку — фельдфебель, ще півроку — лейтенант, а потім сіра, отупіла, безрадісна маса солдатів посунула до вокзалу. Їх проводжали без квіток, не усміхалися їм, стоячи на тротуарах, кайзер теж не дарував Їм своєї усмішки, не було в них почуття зарозумілості, яке з'являється, коли довго триває мир; стривожена, а однаково тупо віддана маса. Він залишив іграшкову кімнату, в якій вони гралися в подружжя, а на вокзалі знов заприсягся ніколи не приймати причастя буйвола.

Чому його морозило — від вологої постільної білизни чи від мокрих стін? Він міг уже спускатися вниз із комірчини на горищі, до якої мати послала його. Гаслом, почувши яке, він мав іти сюди, були імена Едіт і Йозефа. Він розтоптав на підлозі сигарету, спустився вниз, нерішуче натиснув на клямку й побачив матір біля телефону. Вона, всміхаючись, махнула йому рукою, щоб він мовчав, і сказала в трубку:

— Я така рада, панотче, що ви зможете їх у неділю повінчати. Ми вже зібрали всі папери, цивільний шлюб відбудеться завтра.

Чи він справді почув відповідь священика, чи тільки уявив собі її?

— Так, люба пані Фемель, я й сам радий, що нарешті ми позбудемося цього непорозуміння.

Едіт відмовилась надягти білу сукню й не захотіла залишити Йозефа вдома, вона тримала його на руках, складаючи шлюбну присягу. Грав орган. Роберт також був не в чорному костюмі. Нащо переодягатися? Кому це треба? Шампанського не буде, його батько ненавидить шампанське, а батько нареченої, якого він бачив тільки раз у житті, зник без сліду, про її брата теж не було нічого відомо, живий він чи ні, його розшукують за замах на життя, хоч він зневажав лускавки з порохом і був проти замаху.

Мати повісила трубку, підійшла до нього, поклала йому руки на плечі і спитала:

— Ну, як, правда ж гарнесенький хлопчик? Ти повинен відразу після весілля всиновити його, а я перепишу на нього заповіт. Випий іще чаю, в Голландії ж люблять чай. Не бійся, Едіт