Читати книгу - "Українське письменство"

З дебютантів на першому місці слід поставити Андрія Головка, що видрукував минулого року двоє оповіданнів: «Можу» (чи не проти винниченківської назви «Хочу?») і «Червоний роман» (чи не проти «Блакитного роману» Михайличенка?). Андрій Головко — ще віднедавна в повістярській науці. Не дивно, що в нього ознаки наслідування на кожному кроці. Яке неприємне, напр., оте звертання до героя на «ти» в «Червоному романі»! Коли воно цілком до речі у Михайличенка, що писав річ ліричну, то воно зовсім не пасує до оповідання Головкового, з його епічним розробленням теми. А потім — що за мова у Головка? «Панський лан. Пек» («У жнива»); «У вагоні пілікала гармошка»; «Наздогнав тебе «зіром»; «Мій мозок у ґалопному ритмі моторно бринів»; хоч би трохи смаку й грамотності! І це тим прикріше, що оповідання Головка хисту не позбавлені і читати їх (коли б не манірована і різко неправильна мова) можна було б із приємністю.

Поминувши ще «Поетки брудбіллі» В. Чередниченко, запізнений і неталановитий відгук пережитої уже ліричної прози, перейдемо до молодої ґенерації прозаїків-гартян і плужан. Б. Антоненко-Давидович, автор незугарної драми (див. вище), опублікував у «Новій громаді» живе оповідання «Просвітяни»; О. Копиленко, Петро Панч виступили з окремими книжечками (П. Панч — «Там, де верби над ставом»; Копиленко — «Кара-Круча»); переходять до прози й інші молоді автори, що починали з поезії. Микола Хвильовий своїм прикладом дав імпульс цілій низці авторів; одних заохотив до прози, другим дав теми («У байраку» — Г. Коцюби); для третіх — став зразком прозового письма.

В прозі цей рік чи не в найбільшій мірі рік урожаю, радісних сподівань на майбутнє:

1924

Подані тут три листи взято з дуже цінного і не вповні ще розібраного архіву М. М. Коцюбинського, що зберігається в 1-му Чернігівському музеї (б. В. В. Тарновського). Ними й обмежуються поки що всі сліди листування Л. Українки з Коцюбинським.

Перший з листів (13 грудня 1893 р.) стосується до відомої уже справи з організацією в Києві помічної редакції «Дзвінка» і доповнює кількома рисами оповідання Л. М. Старицької-Черняхівської:

«На першу чергу задумано було з літературних справ піднести «Зорю» і «Дзвінок». Заложено було навіть у Києві так зване «Літературне бюро». На молодших упав обов’язок прийняти на себе редаґування «Дзвінка».

Леся захопилася всім серцем цією справою. Ми уложили вже кілька номерів з оповіданнями, з науковими розправами, з віршами і навіть із загадками і віршованими загадками для менших дітей. Як зараз пам’ятаю, ці шаради Лесині були дуже влучні і веселі, і ми самі з охотою розгадували їх. Але праця наша тривала недовго: вийшло якесь непорозуміння з львівською редакцією, і ми залишили нашу працю. «Дзвінок» лишився при старій редакції і старій програмі» (Старицька-Черняхівська Л. Хвилини життя Лесі Українки. Літ-наук. вісн., 1913, X, стор. 17).

Другий лист становить відповідь Лесі Українки на запросини взяти участь у присвяченому пам’яті Куліша збірникові «Дубове листя», в редаґуванні якого, поруч Б. Д. Грінченка, брали участь М. Ф. Чернявський і Коцюбинський.

«Єгипетські фантазії» (1. «Сфінкс», 2. «Ра-Менеїс»), що їх прислала Леся Українка, під тою ж загальною назвою і видрукувані («Дуб. Л.», стор. 67—72). Вкладка Кобилянської — блискуче оповідання «Битва» (там же, стор. 158—175). Із вкладки О. Маковея уміщено нарис «Самота» і вірші «Думка» та «Коли умрем і заростем квітками» (там же, стор. 176—185).

Третій лист, — тифліський, з 10.1.1904, — є відповіддю на ціркулярного листа Коцюбинського і Чернявського до українських письменників з запросинами взяти участь в альманаху, яким би «задовольнялись потреби інтеліґентного читача» і який би містив твори «на теми соціальні, психологічні, історичні і ін.». Лист цей був розісланий на початку 1903 р., — принаймні відомий з друку лист до П. Мирного («Черв. шлях», 1923, кн. 9, стор. 198—199) має датою 28.1.1903. Альманах мав спочатку називатися «На новий шлях», але потім назву з пропозиції Коцюбинського було змінено на іншу: «З потоку життя» (вийшов у Херсоні р. 1905).

Зима 1903—1904 рр. в творчості Л. У. була мало продуктивна; цим, певно, треба пояснити в передостанньому абзаці листа: «Якби були ліпші часи»… і т. д.

Вірш, пересланий на прелімінарний розгляд до одного вченого чоловіка, — поема «Одно слово», яку Л. У. справді посилала на розгляд проф. А. Ю. Кримському. Вірш, присланий до альманаху («Було це за часів Святої Германдади»), видрукуваний в ньому («З потоку життя», Херсон, 1905, стор. 157). Його рукопис в архіві Коцюбинського зберігається.