Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Соло бунтівного полковника. Вершина 📚 - Українською

Читати книгу - "Соло бунтівного полковника. Вершина"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Соло бунтівного полковника. Вершина" автора Анатолій Іванович Сахно. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 212 213 214 ... 249
Перейти на сторінку:

Ось там зліва проплив камінний профіль Катерини II, що вже багато століть, а може, тисячоліть (тоді це — не її профіль) суворо поглядає з п’єдесталу на долину, всіяну кам’яними брилами, валунами, покреслену городами, виноградниками та перелісками. Ще вниз-угору, вліво-вправо — і ось нарешті між пласкими вершечками гір промайнула морська блакить. Раз, ще раз. І вже очі мружаться від незвичайних барв казкового Чорного моря. Хоч би скільки проїздив тут і очікував цього дива, воно завжди виникає зненацька, захоплюючи дух, вражаючи чарівною, незрівнянною красою.

Санаторій «Чорномор’я», до якого прибув Зорій, вважається одним з найкращих у Ялті. Ще за часів Союзу сюди полюбляли приїздити на відпочинок москвичі. Але до престижної оздоровниці на той час міг потрапити не кожен охочий. Належав санаторій Комітетові державної безпеки. І хоч формально путівками розпоряджалася медична служба КДБ УРСР, українським чекістам нечасто вдавалося відпочити в ялтинській Лівадії, де й стоять корпуси санаторію «Чорномор’я».

Після розпаду Союзу, втративши Крим, Росія позбулася можливості безроздільно керувати тамтешніми оздоровчими закладами й будинками відпочинку. Як і українські спецслужбісти вже не мали змоги полікуватися в Єссентуках, Кисловодську, Сочі та в інших чудових курортних містах, до яких раніше звикли й де любили відпочивати.

Усе ж контакти між спецслужбами тривали, щорік підписувалися якісь угоди про співробітництво, взаємодію в боротьбі зі спільними ворогами — наркобізнесом, незаконним продажем зброї, тероризмом тощо. У кожному з цих документів відзначалося, що дружні спецслужби в жодному разі не проводять діяльність одна проти одної, хоча обидві сторони розуміли, що то такі собі протокольні облатки, які протягом усього періоду незалежності обох країн залишалися тільки декларативними пасажами, й не більше.

У кожної країни — власні державні інтереси, а спецслужби завжди виконують свої функції, тобто захищають ті ж таки державні інтереси. І працюють одна проти одної. Завжди. Америка — проти Японії, Італія — проти Німеччини, Англія — проти Франції, Польща — проти Росії, Росія — проти України. І навпаки.

Але наявні, хоч і формальні, дружні контакти між ФСБ і СБУ давали змогу обмінюватися відомствам путівками до оздоровниць. І хоч ці можливості використовували, як правило, керівники вищих рангів і члени їхніх сімей, перепадало іноді й простим смертним. Саме така «горяща» путівка й дісталася співробітниці аналітичного підрозділу російської федеральної служби безпеки Насті Литвиновій.

І треба ж було трапитися, що в той самий час у відомчому санаторії Служби безпеки України відпочивав і полковник СБУ Богдан Данилович Зорій!

4

У великому шикарному ресторані, що належить Вікторові Романовичу Клютову, завжди людно. Простим смертним сюди дорогу заказано — не по кишені. Тут тусується переважно золота молодь: синки й донечки грошовитих бізнесменів, високих державних чиновників, тобто — бандитів, хабарників і крадіїв державного майна. Саме тут, як, до речі, й в інших «пітєйних» закладах столиці, можна без проблем придбати наркотики будь-якого ґатунку, ціни та сили впливу. Щоб реалізувати свої забаганки, необов’язково десь ховатися, кудись іти, тобто, як говорить молодь, — не треба паритися й шифруватися.

Є в цьому ресторанному комплексі й окремі кабінети, дорогі шикарні невеликі зали, кімнати для «відпочинку». Сюди мають право входити тільки дуже шановані люди і лише за вказівкою самого хазяїна чи за погодженням з ним. Тобто — з Клютовим.

Саме в одному з таких затишних і дорогих залів зустрілися найголовніший секретар Президента України і найбагатший олігарх — за сумісництвом найкрутіший наркобарон. Талимеризіба і Клютов не раз мали тут серйозні розмови, обговорювали непрості бізнесові й політичні питання, вирішували долі інших людей. Після таких, нерідко складних і неприємних спілкувань, обидва дозволяли собі по-справжньому розслабитися. У цьому їм допомагали не лише міцні напої, вишукана їжа, а й дорогі висококласні повії.

Сьогодні, з усього видно, жодних розважальних заходів не передбачалося. Ситуація вимагала серйозної розмови. Розмови, яка може виявитися останньою в їхньому спілкуванні і стати тією межею, за якою будь-які стосунки між людьми припиняються.

— Що з Юрою? — замість привітання запитав Клютов, зустрічаючи біля входу в ресторан Талимеризібу.

— А що з Юрою? Немає Юри. Застрелився, — Талимеризіба сказав це так, наче повідомив, що на вулиці закінчився дощ.

— Гаразд, ходім усередину, там поговоримо.

Клютов і Талимеризіба пройшли через кілька кімнат і коридорів та опинилися в шикарно вмебльованому невеликому залі, посеред якого — великий стіл, застелений білою скатертиною, сервірований красивим дорогим посудом з різними закусками й напоями. Сіли одне проти одного. Випили. Почали трапезу.

— Він був нашою надією, — жуючи сказав Клютов. — Чесно тобі зізнаюся: дехто не виключав того, що Юра міг замінити нашого нинішнього Президента. — Зненацька Клютов замовк і пильно подивився Талимеризібі в очі. — А ти, Дімо, знав, що у Президента одним з варіантів спадкоємця був саме Кривученко? Тато вважав його сильною особистістю, розумним і наполегливим керівником. При Юрі-президентові Тато жив би як у Бога за пазухою, не боячись за свої мільярди.

— У нас із вами, Вікторе Романовичу, як я пам’ятаю, були дещо інші домовленості, — образився Талимеризіба. — І я, здається, все, що від мене залежало, робив, аби завоювати довіру Президента й не втратити вашу. Я розумію, на що ви натякаєте… І не думайте… Хіба я пішов би на таке, щоб заради кар’єри знищити таку людину, як Юра? Та він мені був, як брат.

— Добре, добре, не трусися. Юру не повернути, а нам треба думати, що робити далі. Як ти відчуваєш, Президент тобі цілком довіряє?

— До сьогоднішнього дня я думав, що цілком, — керівник Секретаріату знизав плечима, — а сьогодні він якось дивно зі мною говорив. Він і раніше не добирав слів у спілкуванні, а тепер… Зірвався. Може, через Юру? Хтось йому доповів про самогубство Юри раніше, ніж я. Хоча я дивуюся: без мене раніше й муха до кабінету Президента не могла залетіти. А тут…

1 ... 212 213 214 ... 249
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Соло бунтівного полковника. Вершина», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Соло бунтівного полковника. Вершина"