Читати книгу - "Шлях королів. Хроніки Буресвітла"

— Десять днів, — відказав Моаш.

— Це неможливо, — спинив брехуна Каладін. — Мої рани…

— Тому-то ми й сторопіли, забачивши, що ти підвівся та ходиш! — встряв, сміючись, рогоїд. — У тебе не кості, а граніт. Це тобі слід називатися Скелею!

Каладін прихилився спиною до стіни. Ніхто не виправив Моаша. Але ж не могла ціла команда обслуги отак взяти і втратити лік тижням.

— Де Ідолір і Трефф? — запитав він.

— Непоправні втрати, — пояснив Моаш, спохмурнівши. — Доки ти лежав у гарячці, нас двічі посилали на вилазку. Серйозно поранених немає, але двоє вибули вбитими. Ми… ми не знали, як їм допомогти.

Зачувши, про що йдеться, обслуга принишкла. Проте смерть для мостонавідників — не дивина, і вони не можуть дозволити собі довго пережовувати кожну втрату. Однак командир узяв на замітку, що треба би підучити кількох із них у наданні медичної допомоги.

Але як же це так, що він уже підвівся та ходить? Чи його ушкодження виявилися не такі серйозні, як він гадав? Каладін обережно обмацав бік, пальпуючи зламані ребра. Лише трішечки поболює. Якщо не брати до уваги загальної кволості, він почувався цілком здоровим. Можливо, йому слід було звертати дещо більше уваги на релігійні повчання матері.

Обслуга знову радісно загомоніла, проте він запримітив погляди, які його люди кидали на командира. Шанобливі, благоговійні. Вони не забули, що той велів переказати їм перед бурею. Подумки оглядаючись назад, Каладін збагнув, що йому трохи потьмарило розум: тодішня заява тепер здавалась неймовірно самовпевненою, не кажучи вже про те, що від неї повівало пророцтвом. Якщо про це довідаються подвижники…

Але що зроблено, те зроблено. Доведеться продовжувати в тому ж дусі. «Ти й так балансував над прірвою, — сказав собі Каладін. — Невже було конче необхідно видиратися на ще вищий стрімчак?»

Раптом над табором розлігся тужливий поклик сурми. Мостонавідники змовкли. А той повторився ще двічі.

— Координати, — мовив Натам.

— Наша зміна? — запитав Каладін.

— Угу, — відказав Моаш.

— Шикуйся! — гарикнув Скеля. — Ви знаєте, як діяти! Покажемо керманичу Каладіну, що не забули, як це робиться!

— Не командиру — «керманичу»? — перепитав той, доки його люди шикувалися.

— Атож, харизматику, — долинув позаду голос Лопена, чий скоромовний акцент так різко контрастував з його незворушною позою. — Вони, звісно, спробували призначити на твоє місце рогоїда, але ми просто стали називати тебе «керманичем», а його — «командиром обслуги». Ґаз аж піну пускав, — усміхнувся Лопен.

Каладін кивнув. Решта були вдоволені понад усяку міру, проте він не поділяв їхнього настрою.

Коли ті вишикувалися довкола мосту, він почав тямкувати, звідки взявся отой сум світовий. Його люди знову повернулися туди, звідки починали. Чи, може, ще гірше. Він був ослаблий і травмований, а також образив самого великого князя. Садеас не зрадіє, коли дізнається, що Каладін переміг гарячку.

Мостонавідникам і далі судилось валитися мертвими один за одним. Бокове перенесення не виправдало себе. Тож він не врятував своїх людей, а лише трохи відтягнув їхню страту.

«Виживання мостонавідників не передбачене…»

І він підозрював чому. Зціпивши зуби, Каладін відпустив стіну казарми й через увесь двір попрямував туди, де стояла вишикувана обслуга, а командири відділень квапливо перевіряли жилети й сандалії.

Скеля виразно глянув на нього:

— І чим це ти, на твою ж думку, зайнятий?

— Стаю в стрій, — відповів Каладін.

— А що б ти сказав комусь із обслуги, якби той тільки-но звівся на ноги після тижня в гарячці?

Каладін завагався. «Я не такий, як решта», — подумав він, та одразу ж пошкодував про це. Не можна було увірувати у власну непереможність. Почуваючись настільки ослаблим, ніякий дурень із мостом не бігає.

— Твоя правда.

— Харизматику, можеш допомогти мені та мулі нести воду, — запропонував Лопен. — Ми тепер «команда в команді». Беремо участь у кожній вилазці.

Каладін кивнув:

— Гаразд.

Рогоїд знову зиркнув на нього.

— Якщо я занадто ослабну ще до останнього зі стаціонарних мостів, то повернуся назад. Обіцяю.

Скеля неохоче кивнув. Команда з настилом на плечах покрокувала до місця збору, а Каладін, приєднавшись до Лопена з Даббідом, заходився наповнювати бурдюки.

***

Склавши руки за спиною, Каладін стояв на краю розколини. Його взуті в сандалії ноги підійшли до неї впритул. Прірва вдивлялася в нього, але Каладін не дивився в неї. Він зосередився на битві, яка точилася на іншому боці.

Цей приступ виявився легкий: вони прибули одночасно з паршенді. Противник не став морочитися з відстрілом мостонавідників, а зайняв оборонну позицію по центру плато, довкола хризаліди. І тепер Садеасові люди билися з ним.

Цього спекотного дня Каладінове чоло лисніло від поту, а спричинена хворобою знемога все ще давався взнаки. Однак йому було й близько не так зле, як мало би бути. Це спантеличувало лікарського сина.

Але в ту мить солдат у ньому взяв гору над хірургом. Битва поглинула його. Вишикувавшись дугою, алетійські списники в шкірі й нагрудниках тиснули на неприятеля. Більшість паршенді орудувала бойовими сокирами чи молотами, і лише кілька — мечами або палицями. Кожного захищали ці їхні червонувато-оранжеві обладунки, що росли зі шкіри. Вони билися парами й безперестанку співали.

Це був найгірший різновид баталії — коли сили супротивників рівні. Нерідко під час сутички, у якій ворог швидко брав гору, втрати бували не такі значні. Щойно таке траплялося, як командири наказували відходити, щоб зменшити втрати. Але такі ось битви за рівних умов… вони завжди запеклі й криваві. Споглядання бою — тіл, що падали на каміння, поблисків зброї, солдатів, яких зіштовхували з плато — нагадало Каладінові про власне бойове хрещення. Його командир отетерів від того, як просто цей молодий списник зносить вигляд крові. Його батька ошелешило б те, як легко він її проливав.

Між битвами в Алеткарі й боями на Розколотих рівнинах існувала велика різниця. Там його оточували найгірші — чи принаймні найгірше навчені — солдати королівства. Вони навіть строю не тримали. Та попри весь розгардіяш, у тих баталіях проступала логіка. А в тутешніх він її і досі не бачив.

Ось де крився його прорахунок. Він змінив бойову тактику, так і не збагнувши