Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

Коли вони знову сиділи у вітальні, тітонька Ґрейстіл проказала:

— Бачиш! Буря майже минула. Здається, вона вертається на узбережжя. Диво та й годі! Мені здавалося, вона звідти прийшла. Думаю, твій шовк для вишивання зіпсувався під дощем, як і все інше.

— Шовк для вишивання? — перепитала Флора, а потім пригадала. — О! Та я й не добігла до крамниці. Самі ж казали, нерозумний вчинок.

— Що ж, тоді можемо потім сходити разом, коли тобі заманеться. Мені так шкода торговців на базарі! Мабуть, їх крам у ятках геть зіпсовано. Боніфація варить тобі кашку, люба моя. Не пам’ятаю, сказала я їй узяти свіжого молока, чи ні?

— І я не пам’ятаю, тітонько.

— Краще сходити й нагадати.

— Я сама це зроблю, — запропонувала Флора й вже було підвелась.

Та тітонька й чути нічого не хотіла. Флора мусить лишатись на місці, біля каміна, і не знімати ніг із ослінчика.

Надворі світлішало. Перш ніж рушити на кухню, тітонька Ґрейстіл оглянула дзеркало. Воно виявилося великим і пишно оздобленим; саме такі виготовляли на острові Мурано у Венеційській лагуні.

— Зізнаюся, я здивована, що тобі припало до вподоби таке дзеркало, Флоро. На ньому так багато картушиків, і завитків, і скляних квіточок. Зазвичай ти віддаєш перевагу простішим речам.

Флора зітхнула і відповіла, що від часу, як вони стали подорожувати Італією, їй стали подобатися розкішні та витіюваті речі.

— Багато грошей заправили? — поцікавилася тітонька Ґрейстіл. — Скидається на те.

— Ні. Геть небагато.

— Що ж, оце так річ.

Тітонька Ґрейстіл спустилася в кухню. Вона почувалася набагато краще і була впевнена, що низка вранішніх тривог і хвилювань неначебто добігла кінця. Однак вона вельми помилялася.

На кухні компанію Боніфації та Мінікелло складали двоє чоловіків, яких вона ніколи раніше не бачила. Покоївка наче й не починала готувати кашку для Флори. Вона навіть не принесла з комори вівсянку й молоко.

Щойно Боніфація побачила тітоньку Ґрейстіл, як негайно схопила її за руку й виплеснула на неї потік місцевої говірки. Торохтіла служниця про бурю (це було й так ясно) і про те, яка вона була лиха, а більше тітонька Ґрейстіл майже нічого не зрозуміла. На її превеликий подив, Мінікелло взявся усе пояснювати дуже вправною підробкою під рідну мову тітоньки Ґрейстіл:

— Її робити маг англійський. Маг англійський робити tempesta[372].

— Перепрошую?

Хоч його часто перебивали Боніфація та ті двоє чоловіків, Мінікелло розповів, що посеред бурі деякі люди розгледіли проріху в чорних хмарах. І те, що вони побачили в тій прорісі, вразило й налякало їх. Адже розгледіли вони в ній не блакитне небо, а небо чорне й опівнічне, небо, повне зірок. Ця буря була геть не природна; її спричинили для того, щоб приховати наближення Стрейнджевого Стовпа Темряви.

Ця новина вмить облетіла все місто й неабияк збентежила всіх городян. Донині Стовп Темряви вважався суто венеційським кошмаром, приналежним місту, що й без того було природним осередком кошмарів — принаймні на думку мешканців Падуї. Тепер же стало зрозуміло, що Стрейндж залишався у Венеції скоріше з власної волі, аніж під дією чарів. А значить, будь-яке місто в Італії (та й у цілому світі) тепер могло вдостоїтись раптового візиту Вічної Темряви. Вже одна ця новина була надзвичайно поганою. Проте тітоньці Ґрейстіл вона віщувала набагато гірші гризоти: тепер до її страху перед Стрейнджем додалося прикре переконання, що Флора їй збрехала. Подумки вона сама з собою сперечалася про те, чому племінниця так вчинила: чи під дією заклинання, чи тому, що приязнь до Стрейнджа, похитнула твердість її принципів. Що було гіршим, вона вирішити не могла.

Тітонька Ґрейстіл написала братові у Венецію листа з проханням приїхати. Тимчасом вона вирішила нічого не казати Флорі. Решту дня вона просто ретельно до неї придивлялася. Дівчина поводилася як зазвичай, хіба що деколи немовбито в чомусь розкаювалася, навіть тоді, коли каятися, здавалося, було ні в чому.

О першій пополудні наступного дня, за декілька годин до того, як лист тітоньки Ґрейстіл міг дістатися адресата, із Венеції прибули д-р Ґрейстіл і Френк. Вони розповіли, що там ні для кого не було секретом, коли саме Стрейндж покинув парафію Санта-Марія-Дзобеніґо і відправився на terra firma. Стовп Темряви пересувався морем, і його бачили з багатьох частин міста. Поверхня самого Стовпа мерехтіла й розбризкувала навсібіч закрути й спіралі пітьми, ніби палала чорним огнем. Ніхто не знав, як Стрейндж переправився через море: кораблем чи у власний магічний спосіб. Саму ж бурю, яка мала приховати його наближення, він вичаклував аж біля Стра, за вісім миль від Падуї.

— Скажу тобі, Луїзо, — промовив д-р Ґрейстіл, — я би не помінявся з ним місцями за жодних обставин. При його наближенні тікали всі. Від самого Местре і до Стра йому не стрілася жодна жива душа: тільки безлюдні вулиці та покинуті поля. Віднині цілий світ для нього — пустка.

За якусь мить до цього тітонька Ґрейстіл думала про Стрейнджа без найменшого співчуття, але картина, яку їй намалював брат, виявилась настільки приголомшлива, що з очей у неї бризнули сльози.

— Де ж він зараз? — значно лагіднішим тоном запитала вона.

— Повернувся до себе в Санта-Марія-Дзобеніґо, — відповів д-р Ґрейстіл. — Усе як і раніше. Тільки-но ми дізналися, що він побував у Падуї, я одразу зрозумів, що за ціль він тут переслідував. Ми приїхали чимшвидше. Як Флора?

Флора сиділа в себе у вітальні. Вона чекала на батька, і навіть більше — відчувала полегшення, що нарешті настав час для розмови. Д-р Ґрейстіл не встиг і першого питання поставити, як вона вибухнула зізнанням. Цим вона зняла з серця велетенський камінь. Флора розридалася й визнала, що бачилась зі Стрейнджем. Того дня вона побачила його внизу на вулиці, зрозуміла, що він чекає саме її, тому й утекла з дому, щоб зустрітись із ним.

— Обіцяю, я розкажу вам геть усе, — сказала вона. — Проте не зараз. Я нічого поганого не зробила. Ну, тобто… — вона зашарілася, — як не рахувати того, що обманула тітоньку, і мені за це страшенно прикро. Та це не мої секрети, і не в моїй волі ними розпоряджатися.

— Але звідки взагалі секрети, Флоро? — запитав її батько. — Хіба саме їх існування не підказує тобі, що все негаразд? Люди