Читати книгу - "Чвара королів"

— Певних зрадників там майже нема. Хоча кілька напевне лишилося — навіть твій павук не зміг винюхати усіх, — попередив його Брон. — Зате є багато сотень зелених, наче весняна трава. Тих, що вступили до варти за хліб, пиво та безпеку. Перед іншими вони не схочуть виглядати боягузами, отож спочатку битимуться нівроку — поки сурмитимуть роги та плескатимуть прапори. Та коли битва зверне на недобре, вони зламаються і накивають п’ятами. А услід за першим, хто кине списа, рине ще тисяча.

Власне кажучи, були у міській варті й гартовані вояки — близько двох тисяч, які отримали золоті киреї від Роберта, а не Серсеї. Та навіть і вони… князь Тайвин Ланістер полюбляв казати, що вартовий — то не справжній вояк. Лицарів, зброєносців та важких щитників Тиріон мав не більше за три сотні. Скоро він муситиме перевірити іншу батькову приказку: один на мурі вартий десяти під муром.

Брон з супроводом чекав коло пришибу, де юрмилися жебраки, вешталися хвойди, вигукували про вилов жінки-рибалки. Останні виручали більше грошей, ніж решта, разом узята. Покупці давилися коло діжок та яток, завзято торгувалися за кожну мушлю та рибину. Відколи підвіз харчів до міста припинився, риба злетіла у ціні вдесятеро проти мирного часу і продовжувала дорожчати. Хто мав гроші, той приходив до річки щоранку і щовечора у надії принести додому вугра чи горщик червоних крабів. Хто не мав, той тинявся між яток, сподіваючись щось вкрасти, або стояв голодний і знесилений попід мурами.

Золотокирейники звільнили шлях крізь натовп, розштовхуючи людей навсібіч ратищами списів. Тиріон намагався не чути, як люди бурмочуть прокляття. З натовпу вилетіла слизька гнила риба, впала йому до ніг і розлетілася на шматки. Він обережно ступив через неї та сів у сідло. Діти з напухлими животами вже билися у грязюці за кожен смердючий шматок.

Сидячи верхи, Тиріон окинув оком весь річковий берег. На Грязючній Брамі поралися теслі, стукотіли молотками, видовжували з мурів дерев’яні риштунки. Робота просувалася хутко, Тиріон відчув задоволення. А от купа різноманітних прибудов позаду пришибів, яка наросла на міських стінах, наче мушлі на дні корабля, втішила його значно менше. Там тісно купчилися одне до одного гральні кишла і харчівні, комори для купецького краму, ятки, шинки, доми розпусти, де розсували ноги найдешевші та найогидніші шльондри у місті. «Все це треба винищити до голої землі. Бо інакше Станісові для приступу стін навіть драбини не знадобляться.»

Він прикликав до себе Брона.

— Збери сотню людей і спали усе, що знайдеш між краєм води та міськими мурами. — Тиріон махнув короткими пальцями на безлад, що чинився біля річки. — Тут не повинно геть нічого стояти, зрозумів?

Чорнявий сердюк роздивився навколо, міркуючи про доручення.

— Господарі тих гнидників, певно, не зрадіють.

— Я й не сподівався на їхнє схвалення. Нехай — проклинатимуть гемона у мавп’ячій подобі ще за одне свавілля.

— Дехто може навіть стати до бою.

— Подбай, щоб вони його програли.

— Що робити з тими, хто там живе?

— Дай їм досить часу вивезти своє майно, а тоді виганяй силоміць. Тільки спробуй нікого не вбити — зрештою, то не вороги. І годі вже ґвалтувати жінок! Тримай своїх посіпак на налигачі, трясця їх матері!

— Вони сердюки, а не септони, — відказав Брон. — Ти ще скажи, щоб сиділи тверезі.

— А не завадило б.

Тиріон шкодував, що не може зробити міські мури вдвічі вищими та втричі товщими. А може, того й не треба. Товсті мури та високі башти не врятували ані Штормоламу, ані Гаренголу, ані навіть Зимосічі.

Він згадав Зимосіч, якою він її востаннє бачив. Замок був не такий безглуздо-величезний, як Гаренгол, не такий нездоланний на вигляд, як Штормолам. Але у його каменях відчувалася велика сила; людині за ними було затишно та безпечно. Звістка про падіння замку майже вибила Тиріона з колії.

— Боги дають однією рукою і відбирають іншою, — пробурмотів він півголосом, почувши від Вариса. Їхньою лихою волею Старки вчинили зловісний обмін — зміняли Зимосіч на Гаренгол.

Мабуть, з цього треба радіти. Робб Старк тепер мусить піти на північ, бо якщо виявиться неспроможним захистити власну домівку, то який з нього король? Західний край та дім Ланістер тепер зітхне з полегшення, і все ж…

Тиріон ледве зміг пригадати, який був на обличчя той Теон Грейджой. Він бачив його, коли гостював у Старків: хвацький молодик, завжди всміхався, добре стріляв з лука. Важко уявити його господарем Зимосічі. Адже на Зимосічі одвіку сиділи Старки.

Він згадав їхній божегай: високі вартові дерева у обладунках з сіро-зеленої глиці, великі дуби, кущі глоду, ясени та смереки, а посередині — серце-дерево, схоже на блідого велетня, замороженого у часі. Тиріон майже відчув запах, земний та глибокий, запах століть. Згадав, яким темним був гай навіть у години дня. Той гай — то була сама Зимосіч. Сама північ. «Ніде я не почувався таким чужим, як у тому місці. Таким небажаним гостем.» Тиріонові стало цікаво, чи не почуватимуться там так само і Грейджої. Хай вони захопили замок, та божегай ніколи не стане їхнім. Ані за рік, ані за десять чи п’ятдесят.

Тиріон Ланістер повільно повів коня до Грязючної Брами. «Зимосіч для тебе ніщо» — нагадав він собі. — «Радій, що вона зазнала поразки, і дбай про свої власні мури.»

Брама була відчинена. Всередині на базарній площі стояли три величезні метавки-журавлі, витикаючись за мури, як три велетенські птахи. Їхні метальні важелі були зроблені зі стовбурів старих дубів і схоплені сталевими смугами, щоб не тріснули. Золотокирейники кликали їх Трьома Хвойдами, бо вони мали радо задерти ноги, щойно підійде князь Станіс, і гаряче його привітати. «Принаймні, сподіваймося на це.»

Тиріон вдарив коня п’ятами і затрусив крізь Грязючну браму, розсуваючи людський потік. За Хвойдами натовп порідшав, і перед ним відкрилися вулиці.

Повернення до Червоного Дитинця обійшлося без пригод, але у своїй приймальні в Башті Правиці він знайшов з десяток сердитих торговельних капітанів, які обурювалися, що їхні кораблі відібрали на користь престолу. Тиріон щиро перед ними вибачився і пообіцяв належне відшкодування після війни. Та це їх мало втішило.

— А раптом ви, пане Правице, програєте цю війну? — спитав один браавосець.

— Тоді звертайтеся по відшкодування до короля Станіса.

Поки Тиріон їх здихався, закалатали дзвони, і він